7.Світова політика

•Світова політика та міжнародні відносини

Міжнародні відносини: сутність і визначення. Аналіз політики — цього складного і багатогранного явища, не можна вважати повним без висвітлення його на міжнародному рівні.

Але перш ніж повести мову про сутність такої політики, треба визначитися з питанням про сутність самих міжнародних відносин. Міжнародні відносини — це системна сукупність політичних, економічних, соціальних, правових, дипломатичних, військових і гуманітарних зв´язків і взаємин між суб´єктами світового співтовариства. Такими суб´єктами є народи, держави, громадські і політичні сили, рухи й організації. Міжнародні відносини — це сукупність інтеграційних зв´язків, які формують людське співтовариство. І це є провідною тенденцією сучасних міжнародних відносин.

Основні аспекти теорії міжнародних відносин. Існує безліч визначень поняття "міжнародні відносини". Не заглиблюючись у тлумачення його, задовольнимося на цьому етапі найпоширенішим означенням міжнародних відносин — як системи зв´язків і взаємовідносин між державами, націями, міжнародними й громадськими організаціями та іншими суб´єктами міжнародного життя. Достатньо глибоко й аргументовано цей феномен проаналізував 3. П´єтрась.

Розглядаючи теорію міжнародних відносин, треба мати на увазі чотири аспекти: епістемологічний, онтологічний, аксіологічний і прогностичний.

Епістемологічний аспект розглядає основи теорії пізнання міжнародних відносин, категорії науки і функції. Наприклад, "база міжнародних відносин", "тоталітарне панування", "формула сил", "групова безпека", "інтеграція континентальна" тощо.

Серед функцій теорії міжнародних відносин виділяють п´ять основних:

1. Описова, що відповідає на запитання: як було або як є сьогодні? Описує міжнародну дійсність, але не пояснює цієї дійсності.

2. Експланасійна відповідає на запитання: чому мали місце певні факти, процеси, міжнародні явища? Відповідь вимагає з´ясування сутності об´єкта, що вивчається. Це є основна, домінуюча функція теорії міжнародних відносин.

3. Прогностична функція відповідає на запитання: як буде в майбутньому? Результатом відповіді є гіпотеза, детермінована системою вартостей і цілей діючих суб´єктів.

4. Функція інструментальна, інколи її називають радницько-експертизною, вона відповідає на запитання: як потрібно робити, щоб досягнути бажаних результатів?

5. Ідеологічна функція визначається часто як популяризаторська, або виховна. Вона відповідає на запитання: для чого потрібно діяти; чого ми прагнемо, яку систему політичних вартостей поширюємо? Результат — ідеологічні, пропагандистські настанови. Відповідне поєднання цих функцій дає змогу визначити функціональну модель міжнародних відносин.

Світова політика

У політологічних дослідженнях термін „світова політика” розглядається в системі категорій теорії МВ як центральна категорія. Досить часто поряд з цим поняттям вживається поняття „світовий політичний процес”, під яким розуміється сукупна діяльність народів, держав та їхніх інститутів, соціальних спільнот та їхніх організацій і рухів, які переслідують певні політичні цілі у сфері міжнародного життя. Світовий політичний процес являє собою систему взаємодій міжнародних суб”єктів політики, які збігаються із суб”єктами МВ. При цьому структура світового політичного процесу скл з чотирьох основних типів суб”єктів міжнародного життя:

- національних держав.

- „супернаціональних організацій”, тобто організацій регіонального, міжрегіонального і міждержавного наднаціонального характеру (Ліга Арабських країн, Європейська економічна Співдружність).

- міжнародних урядових організацій та їх органів (ООН, Європарламент).

- недержавних суспільно-політичних і громадських організацій та об”єднань, тобто будь-яких міжнародних організацій, запроваджених не на основі міждержавних угод, а на суто громадських засадах.

Цілі світового політичного процесу:

1. участь у міжнародному поділі праці і пов”язаному з ним обміну товарами, сировиною, технологіями, науково-технічними здобутками, духовними цінностями, взаємне культурне збагачення.

2. забезпечення міжнародного миру.

3. спільний захист прав людини.

4. спільне розв”язання глобальних проблем сучасного світу.

Визначальною метою світового політичного процесу є боротьба за збереження цивілізації, забезпечення головної людської потреби – права на життя, що стало загальнолюдським заданням.

•Політичні аспекти глобальних проблем сучасності

Однією з найважливіших рис сучасного світового розвитку є дедалі помітніший вплив на життя людей різних країн, на всю систему міжнародних відносин проблем, які одержали назву "глобальні". Що ж охоплюється поняттям "глобальні проблеми"? Які характерні ознаки дають підстави говорити про них як про особливе явище, що стосується всього людства? Запитання на перший погляд здаються дивними, навіть надуманими, насправді ж — вони посутні і зовсім не прості. А тому відповіді на них важливі не тільки в теоретичному, а й у практичному плані. Адже від того, які саме проблеми буде визнано глобальними, якою мірою буде пізнано їхню природу, багато в чому залежить і вибір рішень, а отже, й доля людства, майбутнє цивілізації.

Поняття "глобалізм" походить від франц. global, що означає "загальний, всесвітній", утвореного від лат. globus — куля, тобто такий, що охоплює всю земну кулю. Цей термін із 60-х років 20 ст. набув значного поширення для позначення найважливіших і невідкладних загальнопланетарних проблем сучасності, які стосуються всього людства.

У науковій літературі дуже довільно трактується коло глобальних проблем. У деяких працях існує тенденція безмежно розширювати це коло. Часом здається, що взагалі всі наявні природничо-наукові, науково-технічні й соціальні проблеми є глобальними, хоч ні за природою, ні за масштабами вони не мають нічого спільного зі світовими процесами, а стосуються лише окремих регіонів чи навіть окремих країн. У цьому випадку саме поняття "глобальні проблеми" втрачає сенс, стає дуже розпливчастим, майже синонімом усіх проблем, які стоять перед людством.

Простежується й протилежне прагнення — довільно звузити коло глобальних проблем, зводячи всю їхню багатоманітність до кількох, які склалися, по суті, на найперших етапах вивчання цих проблем (екологічної безпеки, відвернення ядерної загрози тощо).

Не вдаючись у полеміку щодо цих підходів, будемо уникати крайнощів. Але для цього потрібно визначити умови, критерії віднесення тих чи тих проблем до глобальних, ті спільні характерні ознаки, які відрізняють їх від безлічі інших проблем сучасності.

До числа глобальних належать проблеми, які:

1) за своєю сутністю зачіпають інтереси, а в перспективі — і майбутнє всього людства (це проблеми загальнолюдського значення);

2) набувають усесвітнього характеру, тобто виявляють себе як об´єктивний чинник розвитку суспільства в усіх регіонах світу (це проблеми загальнопланетарного масштабу);

3) загрожують усьому людству в разі, якщо їх не буде своєчасно вирішено (це проблеми, які безпосередньо впливають на майбутнє роду людського);

4) вимагають для вирішення об´єднання зусиль усіх держав і народів (це проблеми природничо-наукові, науково-технічні й соціально-політичні, які неможливо вирішити в місцевому або регіональному масштабі).

Отже, акцент тут зроблено на таких головних ознаках глобальних проблем:

а) їхній загальнолюдський характер;

б) масштабність;

в) надзвичайна гострота;

г) необхідність колективного вирішення.

Слід зауважити, що з проблемами, які ми йменуємо нині глобальними, людство зіткнулося ще за часів своєї молодості, але в локальному (чи регіональному) масштабі, і вже тоді змушене було шукати шляхи, як розв´язати їх. Домагаючись свого панування над природою, людина з плином часу все більше і більше порушувала природну рівновагу. Однак природа тоді ще справлялася з цими порушеннями, відновлювала знехтуваний людиною "порядок". Завдяки цьому гармонія між людиною і природою до певного часу зберігалася. Але в міру розвитку продуктивних сил людина дедалі більше оволодівала мистецтвом боротьби зі стихійними силами природи, добиваючись таких змін природи, які б відповідали її зростаючим потребам. Докорінні зміни за сутністю й за формою їхніх взаємовідносин відбулися в переходу від кочового скотарства до осілості й землеробства, тобто від збиральництва до виробництва продуктів. Із цього часу природа перетворюється на предмет і знаряддя життєдіяльності людини. Водночас прогрес у розвитку продуктивних сил супроводиться й негативними результатами, шкідливими та навіть згубними як для природи, так і для людини.

"Перемоги" над природою ставали все більше пірровими. Достеменно відомі історичні приклади, коли, скажімо, в Месопотамії (Межиріччі), Греції, Малій Азії, Північній Італії та інших місцях викорчовували ліси для одержання орної землі. Люди не знали, що тим самим вони поклали початок нинішньому запустінню цих країн, бо на великих площах, де вирубано ліси, менше назбирується та зберігається вологи. І таких прикладів із стародавньої історії немало. А період середньовіччя, потім промислової революції нового часу, а тим більше епоха сучасної НТР, коли людство залучило до своєї діяльності практично всі ресурси нашої планети, дали тисячі прикладів подібного типу, тільки в багатьох випадках значно трагічніших за своєю сутністю. І що характерно — самостійно справитися з такого роду травмами природа тепер уже не може. Отже, йдеться про глибинні суперечності людини й природи, які все більше набувають характеру катастрофічності. При цьому шкода, яку завдає людина природі, характерна для будь-якої соціальної системи.

Як бачимо, глобальні проблеми мають соціоприродний характер і виникають здебільшого як наслідок споживацького ставлення людини як до людини (головної продуктивної сили), так і до природи як до об´єкта експлуатації незалежно від цілей такої експлуатації: чи заради задоволення потреб, чи заради надприбутків.

Усе та ж соціальна мета — нажива — породжувала нестримну, хижацьку експлуатацію природи, зумовила розгортання НТР. А це в свою чергу викликало ще одну причину, яка призвела до перетворення даних проблем у глобальні, адже в епоху НТР людина стає досить потужною і впливовою геологічною силою. Вона ставить під свій контроль такі сили природи, які, позбувшись цього контролю, можуть покласти (і вже кладуть) початок гігантським катаклізмам на Землі.

• Україна в геополітичній стратегії світового співтовариства

Внаслідок розпаду СРСР Україна стала незалежною державою. 24 серпня 1991 р. був проголошений Акт про незалежність України, а в грудні 1991 р. його підтверджено всенародним референдумом.

Відомо, що зовнішньополітична діяльність України під час її перебування у складі СРСР була суттєво обмежена, оскільки права союзних республік на здійснення відносин з іноземними державами були передані загальносоюзним зовнішньополітичним органам. Щоправда, на початку існування СРСР Україна мала певні можливості впливати на формування зовнішньополітичного курсу Союзу (через своїх представників у союзних законодавчих і виконавчих органах влади, у дипломатичних місіях багатьох країн), але з 30-х років, коли Радянський Союз фактично перетворився на унітарну державу із надцентралізованою владою, Україна, як й інші союзні республіки, була їх позбавлена.

Нині Україна цілком самостійно, на основі національного інтересу, визначає стратегію свого зовнішньополітичного курсу, відносини з близькими і далекими державами, з міжнародними структурами, забезпечуючи собі належне місце у світовому співтоваристві. Зовнішня політика України спрямована на захист державного суверенітету, забезпечення безпеки країни, збереження цілісності державної території, забезпечення сприятливих зовнішніх умов для економічної співпраці, торгівлі, культурних зв´язків з іншими країнами, для виходу з глибокої економічної кризи і піднесення її престижу у світовому співтоваристві; на посилення впливу на міжнародні події, нейтралізацію несприятливих щодо України дій окремих країн. Основні цілі, пріоритети і напрями зовнішньої політики України сформульовані в «Декларації про державний суверенітет України» (16 липня 1990 p.), y якій було проголошено, що Українська PCP виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах, визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.

У зверненні Верховної Ради України «До парламентів і народів світу» (від 5 грудня 1991 р.) акцентувалося, що Україна, одна з держав-засновниць Організації Об´єднаних Націй, згідно з цілями і принципами Статуту ООН, спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки в світі, на активізацію міжнародного співробітництва у розв´язанні екологічних, енергетичних, продовольчих та інших глобальних проблем. Зовнішня політика України базуватиметься на загальновизнаних принципах міжнародного права. Україна виявила готовність будувати відносини з іншими державами на засадах рівноправності, суверенної рівності, невтручання у внутрішні справи, визнання територіальної цілісності та непорушності історичних кордонів. Вона заявила про відсутність територіальних претензій, вважаючи свою територію неподільною і недоторканною.

Не переслідуючи агресивних цілей, Україна підтвердила дотримання умов договору 1991 р. між США і СРСР про обмеження та скорочення стратегічних ядерних наступальних озброєнь, намір у майбутньому стати без´ядерною і нейтральною державою. Україна дотримується угоди про звичайні сили в Європі 1990 р. і формує свій військовий потенціал у межах мінімуму, необхідного лише для оборонних цілей.

Така зовнішньополітична стратегія зумовила активне визнання України багатьма державами, встановлення з нею дипломатичних відносин. Вже у січні 1993 р. Україну як незалежну державу визнали 132 держави світу, з них 106 встановили з нею дипломатичні відносини.

Україна прагне адаптуватись до Європи на основі міжнародних документів — Заключного акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ) (1975 p.), Паризької хартії для нової Європи (1990 p.), декларації «Виклик часові змін», ухваленої в липні 1992 р. на зустрічі лідерів країн-учасниць Гельсінського процесу, у якій брала участь й Україна.

Такий зовнішньополітичний курс закріплений ст. 18 Конституції України: «зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співробітництва за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права».

Економічна криза, яку переживає Україна, необхідність реформ, оновлення промислової та сільськогосподарської технології потребують іноземних інвестицій, використання досвіду передових країн світу, розвитку господарських зв´язків, активної участі в економічних і фінансових європейських та світових структурах. На це й спрямована зовнішньополітична діяльність України. Велике значення надається розвитку відносин із США та Канадою, де проживає багато вихідців з України.

Обнадійливим є розвиток відносин України із західноєвропейськими країнами, що є наслідком визнання її важливого геополітичного положення.

В інтересах України відновлення колишніх і налагодження нових економічних зв´язків з пострадянськими країнами, насамперед з Росією. Відносини між країнами СНД складаються непросто. Певні проблеми є й у російсько-українських відносинах. До того ж різні політичні сили в Україні неоднаково уявляють собі її зовнішньополітичну стратегію. Одні пріоритетною вважають орієнтацію України на Захід, відмежування від Росії, інші віддають перевагу орієнтації на Схід, насамперед на Росію. Одні виступають за нейтралітет України, інші — за її активну участь у колективних зусиллях на підтримку миру і безпеки у світі. Геополітична орієнтація України на Європу не означає ізоляцію від Росії. Реальне становище України вимагає спрямовування зовнішньополітичних зусиль туди, де можна забезпечити свої національні інтереси. Важливо також визначити, якою мірою її участь у процесах, що відбуваються в Європі, в Росії, інших країнах СНД, узгоджуються з цими інтересами. Україна — молода держава, її зовнішньополітичний курс, геополітичні орієнтації ще виробляються і конкре-тизовуватимуться відповідно до міжнародної ситуації. Але принципи, які в основі цього курсу, відповідають прогресивним тенденціям сучасного світового політичного процесу.