3.Визначення вмісту органічних речовин

У попередньо прожарений і зважений тигель уміщують 1 г грунту і зважують на аналітичних вагах .

Тигель із наважкою ставлять у холодну муфельну піч і нагрівають до 300-350 ⁰С , видержують при цій температурі 15 хв , виймають і ставлять охолоджуватися в ексикатор .

Визначувані величини :

до прожарювання

1. вага тигля ( повітряно-сухого ) – m_т ;

2) вага тигля з повітряно сухою наважкою  m _і;

3) наважка грунту ( повітряно-сухого )- m_нг ;

після прожарювання

1. вага тигля (прожареного )  m_т;

2. вага тигля з прожареною наважкою грунту  m_нг ;

3. наважка грунту ( прожареного)  m₂ .

Вміст органічних речовин у пробі визначають із рівняння

,

де О_р  вміст у воді органічних речовин.

Залишок після прокалювання є мінеральною частиною грунту .

Чим більше у грунті органічних речовин і води, тим менше в ній міститься мінеральних речовин .

Визначення втрат при прожарюванні грунту

У попередньо зважений і прожарений фарфоровий тигель дозують 1г грунту, який попередньо пропускають через сито з отвором 0,2-0,5 мм.

Наважку грунту становлять у холодну муфельну піч і прогрівають її до 900 ⁰С протягом 1 год. Охолоджують піч до слабкого накалу. Виймають тигель і ставлять його в ексикатор. Через 20 хв. зважують на аналітичних вагах. Величину втрат при прожарюванні визначають за формулою

,

де в.п.п. – втрати при прожарюванні; А-втрата у вазі; В-наважка повітряно- сухого грунту; Н- % вміст гігроскопічної води.

Залишок при прокалюванні (900 ⁰С) є мінеральною частиною грунту.

Висновки. Чим більше у грунті органічних речовин і води, тим менше міститься у грунті мінеральних речовин, а це дає можливість оцінити якість грунту, на якому передбачається будівництво об’єкта або використання грунту під с/г угіддя.

Контрольні питання

1. Що таке мінеральна частина грунту?

2.Що таке конституційна, гігроскопічна, кристалізаційна вода?

Література

1. Мазур И.И., Молдаванов О.И., Шишов В.Н. Инженерная экология. Общий курс в 2-х томах: Справочное пособие. – М.:В.Ш., 1996.

2. Вронский В.А. Прикладная экология: Учебное пособие для студентов вузов. – Ростов-на Дону: Изд-во «Феникс», 1996.

3. Сахаров В.Г., Щербицкий Б.В. Справочник по охране окружающей среды. –К.: Будівельник, 1986.

4. Федорова А.И., Никольская А.Н. Практикум по экологии и охране окружающей среды: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений.– М.: Гуманит. изд. центр "ВЛАДОС", 2001.– 288 с.

5. Чорний М.В., Вовк О.С. Практикум з гігієни тварин: Навчальне видання. – Харків: Харківський зооветеринарний інститут, 1994. – 105 с.

6. Білявський Г.О., Фурдай Р.С. Практикум із загальної екології: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1997. – 160 с.

7. Білявський Г.О. та ін. Основи загальної екології: Підручник. − К., 1993.

8. Злобін Ю.А. Основи екології: Підручник. − К., 1998. – 248 с.

9. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього середовища: Навч. посібник. − К., 2000. – 203 с.

10. Джигирей В.С. та ін. Основи екології та охорона навколишнього природного середовища: Підручник.− 3-є вид., доп. − Львів, 2001. – 272с.

24