6.1. Заводи керамічної цеглини

Виробництво керамічних матеріалів може бути окремим у вигляді заводу або входити до складу домобудівних комбінатів або подібних підприємств.

Заводи з виробництва керамічної цегли і каменів включають склади глини, спіснювальних | і інших матеріалів, масопідготовче|, формувальне, сушарне, обпалювальне відділення, склад готової продукції. Цегляні заводи можуть також мати цехи, що випускають черепицю, пічні кахлі та ін.

У виробництві цегли і керамічних каменів використовується, в основному, помірно-пластичні легкоплавкі глини з вогнетривкістю нижче 1350°С і пластичністю не менше 7-15, суглинки, глинисті сланці, а в якості пластифікуючих добавок або для фактурного шару - тугоплавкі глини. Хімічний склад цегляних глин знаходиться в широких межах(у %) : Si | - 45-80, + Тi - 8-28, ~ 2-15 CaO - 0,5-25, МеО - 0,0-4, - 0,3-5, в.п.п.| - 3-16.

Природна вологість звичайних глин і суглинків - до 18%, лесів| і лесовидних глин - 6-12%.

Для виготовлення стінових виробів складного профілю мало придатна або зовсім не придатна сировина з підвищеним вмістом піску, оскільки пісок сприяє підвищенню пористості черепка, погіршенню сушарних властивостей сирцю і зниженню механічної міцності.

Для виробництва тонкостінних багатопорожнистих керамічних каменів вміст глинозему в глинах має бути 13-20%, а кремнезему - 50-75%. При меншому вмісті глинозему підготовка формувальної маси повинна проводитися дуже ретельно щоб уникнути зниження міцності готових виробів. Регулюється й гранулометричний склад сировини: вміст фракцій менше 2 мкм| повинне складати 24-50%, а фракцій розміром 2 - 20 мкм| - 30 - 47%. Вміст фракцій розміром більше 20 мкм| допускається в межах 6 - 34%.

Для надання готовим виробам необхідних властивостей вводять різні добавки - спіснюючі|, вигораючі, зволожуючі та ін. При пластичній підготовці маси мелені добавки вводять на початку технологічної лінії і піддають обробці разом із основною глиняною сировиною. При напівсухій підготовці мелені добавки вводять в напівсуху подрібнену глиняну масу.

Потреба в дегідратованій глині(В) з урахуванням віднесення пилу, технологічних втрат і повернення браку при випаленні визначають за формулою:

В =А-Б-М-1,05-0,97- 1,005 т|, де А - продуктивність заводу в шт. умовної|. цеглини; Б - кількість дегідратованої глини, що вводиться, в шихту(наприклад, при 40% Б=0,4) в частинах; М- маса однієї цеглини в кг; 1,05 - коефіцієнт, що враховує технологічні втрати при сушці і випаленні(5%); 0,97 - коефіцієнт, що враховує брак при випаленні(3%); 1,005 - коефіцієнт, що враховує віднесення пилу(0,5%) після системи газоочищення.

Потреба в кар'єрній глині для дегідратації визначається як

Г=В/((100-Е|)х(100-К|)), т| або Д| = Г/ 1,8, де В - потреба в дегідратованій глині, т| або |, Е| - втрати при прожаренні в %; К - кар'єрна вологість, в %; 1,8 - середня щільність сирої глини; - г/

При використанні у складі сировини добавок витрати глини відповідно до кількості добавок, що вводяться, скорочують. Якщо продукція заводу представлена продукцією інших видів або розмірів витрати сировини розраховують на новий об'єм і порожнистість.

Витрата глинистих матеріалів в щільному грунті на 1000 шт. звичайної цеглини пластичного формування - близько 2,5 |, напівсухого пресування - 2,6 |, в розпушеному стані - 3,13 |, для дірчастої і порожнистої цеглини - відповідно до 1,75 - 2 і 2,2 - 2,5 |, тобто|| менше на 25 - 30%.