Синтетична гіпотеза еволюції.

Синтетична теорія еволюції виникла на початку 1940-х рр. як вчення про еволюцію органічного світу, розроблене за даними сучасної генетики, екології, молекулярної біології і класичного дарвінізму. Термін «синтетична теорія» походить від назви книги відомого англійського еволюціоніста Джуліана Хакслі — «Еволюція: сучасний синтез» (1942). її розробляли багато науковців, серед Шмальгаузена, Г. Ф. Гаузе, Дж. Хакслі, Дж. Холдейна, Р. А. Фішера, Ф. Т. Добжанського, Дж. Г. Симпсона, С. Райта.

Основні постулати синтетичної теорії еволюції у загальних рисах можна сфор­мулювати таким чином:

Найменшою елементарною одиницею еволюції є популяція.

Матеріалом для еволюції є мутації. Мутаційна мінливість має випадковий, а не спрямований характер.

Елементарним еволюційним явищем є зміна генофонду популяції.

До елементарних факторів еволюції належать мутаційний процес, потік генів, ізоляція, популяційні хвилі, дрейф генів. Спрямовуючим чинником еволюції, або його рушійною силою, є природний добір.

Утворення нових видів у природі може відбуватися як поступово, так і рап­тово.

Мікроеволюція.

Це сукупність еволюційних процесів, які відбуваються в п( пуляціях одного виду. їх результатом є утворення нових популяцій, підвидів врешті-решт, нових видів. Таким чином, мікроеволюція — це початковий етап ев< люційного процесу, вона може відбуватися у відносно короткі проміжки часу, можна спостерігати і вивчати безпосередньо.

Видоутворення.

На відміну від мікроеволюції, видоутворення має необоротній характер, оскільки види — це генетично закриті системи. Наприклад, якщо мі ізольованими популяціями різних підвидів поновиться обмін спадковою інформ цією, вони можуть втратити свої відмінності і повернутися до попереднього стан Але види до цього не здатні, бо кожен з них містить багато алелей, відсутніх інших, що спричинює репродуктивну ізоляцію і формування власної еколопчн ніші.

нові види можуть виникати з популяцій, що займають різні географічні ареали і мешкають на одній території. Залежно від цього виділяють такі способи видорення: алопатричне (географічне) і симпатричне.

гр_И алопатричному (географічному) видоутворенні новий вид виникає в результаті­ розширення або розчленовування початкового ареалу.

алопатричне видоутворення — процес досить тривалий і відбувається дуже повільно.

при симпатричному видоутворенні новий вид формується в межах ареалу материнського виду. При цьому різні популяції одного виду існують в різних екологічних умовах. Наприклад, дуже близькі види звичайних європейських біланів — стяного, бруквяного і чортополохівка — утворились від одного початкового виду в результаті живлення різною їжею на личинковій стадії розвитку: гусениці білана капустяного і чортополохівки живляться культурними, а білана бруквяно-виключно дикими видами хрестоцвітих,

Способи видоутворення розрізняються за швидкістю: раптове і поступове. поступове видоутворення здійснюється упродовж мільйонів років, протягом зміни гьох поколінь, а раптове пов'язане зі швидкою перебудовою всього генотипу, наприклад в результаті поліплоїдії, алополіплоїдії або перебудови хромосом.