- •1.Державотворча роль укр. Мови.
- •2.Функції мови
- •3.Стилі мовлення
- •4. Офіційно-діловий стиль мовлення
- •6. Вимоги до усного професійного мовлення
- •7. Мовленєвий етикет
- •8. Культура мовлення під час дискусії
- •9. Основні правила ведення дискусії
- •10. Мова і професія
- •11. Виступ. Композиція мовлення.
- •12. Види розумової діяльності людини.
- •13.Форми розумової д-сті людини
- •14.Поняття про риторику
- •15.Правила риторики
- •16.Техніка підготовки ораторського монологу
- •19. Культура ділового спілкування
- •20. Професійна культура та мораль
- •25. Рівні ділового спілкування
- •26. Стилі спілкування
- •27. Культура спілкування
- •28.Службова бесіда
- •37.Однозначність і багатозначність слів.
- •39.Синоніми в діловому мовлені.
- •38.Омоніми в діловому мовлені.
- •40.Пароніми в діловому мовлені.
- •41.Абревіатури в діловому мовленні. Правила скорочування слів.
- •42.Роль словників у підвищенні мовної культури
- •43. Нормативні аспекти граматичних категорій іменника (рід, число, відмінок)
- •44.Прикметник у професійному мовленні
- •48.Особливості синтаксису ділового мовлення
- •57. Кличний відмінок іменника. Форми та особливості звертань у діловому мовленні.
- •58. Особливості українського наголосу. Акцентуаційні норми.
- •60. Роль синонімів у текстах ділового мвлення.
- •49. Порядок слів у реченні
- •50. Однорідні члени речення
- •51. Координація присудка з підметом
- •52. Складні випадки керування
- •53. Документ його функції
- •54. Класифікація документів
- •55. Основні реквізити документа, їхня характеристика
- •56. Загальні вимоги до оформлення та особливості мови ділових паперів
- •29 Службова нарада
- •30 Суть та функції переговорів.
- •32 Культура телефонного діалогу
- •35/Терміни і професіоналізми
- •36 Джерела формування фразеологізмів
- •34 Шляхи творення термінів
- •35 Поняття термін
27. Культура спілкування
Культу́ра спілкува́ння — частина культури поведінки людини у суспільстві.Культура поведінки — сукупність форм щоденної поведінки людини (у побуті, у спілкуванні з іншими людьми), у яких знаходять зовнішнє вираження моральні та естетичні норми такої поведінки. Культура поведінки не буває поза культурою спілкування, і навпаки. Мовленнєвий етикет — важливий компонент національної культури. У мові, мовленнєвій поведінці, усталених формулах (стереотипах) сформувався багатий народний досвід, неповторність звичаїв.
Основні правила ведення мовлення
Для різних видів мовленнєвої діяльності суспільство формує певні правила їх здійснення. Правила ведення мовлення, чи етикет мовлення, поділяються на правила для мовця і слухача. Виділимо насамперед правила для мовця:
Доброзичливе ставлення до співрозмовника, повага до адресата.
Необхідно виявляти доречну у певній ситуації ввічливість (враховувати стать, вік, службовий чи суспільний статус тощо). Треба знімати надмірну категоричність.
Мовцеві не рекомендується ставити в центр уваги своє «я», нав'язувати свої думки й оцінку подій.
Необхідним для мовця є відокремлення власного «я» слухача у центр уваги.
Мовцеві треба вміти вибирати тему для розмови, доречну в кожній ситуації, яка є цікавою, зрозумілою партнерові.
Мовець повинен стежити за логікою розгортання тексту, за тим, щоб висновки не протирічили задуму бесіди.
Мовець повинен пам'ятати, що межа смислового сприйняття і концентрації уваги у слухача — обмежені.
Мовцеві необхідно постійно відбирати мовні засоби відповідно до вибраної тональності тексту, орієнтуючись не тільки на адресата, але й на ситуацію спілкування загалом, на офіційність або неофіційність ситуації.
Мовець повинен пам'ятати, що в усному контактному безпосередньому спілкуванні слухач не тільки чує, але й бачить його, отже, сприймає жести, міміку, пози, загальну манеру триматися при розмові й культуру поведінки.
Правила для слухача
Необхідно перервати всі справи й уважно вислухати мовця.
Слухаючи, необхідно доброзичливо, з повагою і терпляче ставитися до мовця, бути тактовним.
Намагатися не перебивати мовця, не вставляти недоречних зауважень, не переводити власне слухання у говоріння.
Слухаючи, треба перевести в центр уваги мовця та його інтереси.
Необхідно вміти вчасно оцінити мовлення співрозмовника, погодитися чи не погодитися з ним, відповісти на питання.
28.Службова бесіда
Найцікавіша й найзмістовніша бесіда стає малоцікавою, якщо мова співрозмовника буяє жаргонними слівцями. Інтелігентні люди говорять ясно, виразно, зрозуміло, спокійно, не підвищуючи голосу. За швидкою мовою важко стежити, повільна стомлює.
Дратують слова-паразити: "розумієш", "от", "між іншим". Безтактовно виказувати своє ставлення до почутого вигуками на кшталт: "угу", "гм", "ого" тощо.
Нагадаємо ще раз: звертаючись до людини на "ти", потрібно бути так само чемним (а іноді й більше), як при звертанні на "ви". А ті, хто у запалі сварки переходить з "ви" на "ти", силкуючись у такий спосіб принизити противника, демонструють власну невихованість. Часто на "ти" звертаються один до одного співробітники, колеги, друзі. Це засвідчує тісні й теплі стосунки.
Якщо людина має кілька звань, то при звертанні називають одне — найвище.
Правила етикету службових взаємовідносин передбачають, що звертатися на "ти" може запропонувати старший молодшому, начальник підлеглому, жінка — чоловікову.
Етикет службових взаємин виробив правила ведення бесіди. Співробітники установи мають уміти спрямовувати бесіду, намагаючись зав´язати спільну розмову з якоїсь цікавої для всіх теми. Нетактовно переривати того, хто говорить. Якщо хочете щось додати, скажіть: "Дозвольте мені додати..." або "Вибачте, що я перериваю, але я хотів би додати..." тощо.
Неввічливим вважається перепитувати односкладово: "Що?" чи "га?", правильніше сказати: "Вибачте, я не розчув" або "Прошу вибачити, повторіть, будь ласка", тощо.
Правила службового етикету зобов´язують пам´ятати таке:
краще не торкатися проблем особистого характеру, не розповідати про себе, коли вирішуєш ділові питання;
дискусія - це мистецтво. Треба обстоювати власну позицію, вдаючись винятково до об´єктивних фактів. Нетактовно казати: "Ти тугодум", "Егоїст", "Цинік" — це епітети, а не аргументи, до того ж найчастіше спірні. Аргументом не може також слугувати підвищений або іронічний тон. У будь-якій дискусії слід уникати узагальнень;
недоречні й образливі зауваження на зразок: "Як примітивно ти міркуєш!" (це може стати початком сварки);
у приятельській дискусії неприпустимі й нетактовні вигуки: "Брехня!", "Вас важко зрозуміти" (одразу зникає бажання спілкуватися). Можна те саме сказати інакше: "А мені здається, що...", "Я не зовсім вас зрозумів..." тощо.
Згідно з нормами і правилами етикету службових взаємин не можна:
обговорювати зовнішній вигляд;
починати розмову про те, що може залишитися незрозумілим бодай одному із присутніх.
розповідати сенсаційні, але поки недостовірні новини;
переривати, коли хтось говорить;
підказувати слова речникові, закінчувати за нього фразу, виправляти припущені ним стилістичні помилки;
неприпустимо керівникові робити будь-які зауваження літньому співробітникові;
випитувати у товариша по службі подробиці його хвороби Якщо він захоче, він розповість сам.
поводитися занадто розкуто, заволодівати загальною увагою.
у присутності літніх співробітників говорити про когось: "Він уже старий" або "Тож чого ви хотіли у такому віці". Якщо співробітниці говорять: "Ви вже літня жінка" (іноді таке трапляється), вона вправі відповісти: "Зате добре вихована";
дізнаватися, хто скільки заробляє;
висловлювати побажання співробітниці будь-якого віку "взяти шлюб". Така неделікатність трапляється часом і на роботі;
жадати пояснень, якщо хтось, пославшися на зайнятість, відмовляється від участі в незапланованих заходах;
те, що довелося почути випадково, піддавати подальшому обговоренню;
запитувати професійної поради в лікаря, юриста, котрого випадково зустріли на вулиці, в транспорті;
привселюдно займатися самобичуванням, постійно скаржитися на невдачі, на великий ніс або криві ноги. Ймовірно, ваш товариш по службі ніколи цього й не помічав;
говорити про свої успіхи або таланти — нехай це зроблять інші.