1.Державотворча роль укр. Мови.

Сучасна мовна ситуація в державі свідчить про те, що лише задекларованості державного статусу української мови для повноцінного утвердження її в усіх сферах суспільного життя недостатньо. Для цього необхідні механізми реалізації правових документів щодо функціонування української мови, а також урегулювання питань, пов’язаних з удосконаленням юридичної відповідальності за порушення законів, які регулюють питання використання державної мови.

Українська мова є ключовим фактором національного державотворення, провідним чинником консолідації України. Саме тому, безумовно, необхідно відроджувати українську мову, робити все необхідне, для того щоб нею володіли всі, хто живуть на території України. Але головне – не можна цього робити насильницьким шляхом, не можна силувати людину, щоб вона розмовляла державною мовою. Необхідно бути терплячими, необхідно заохочувати суспільство і в першу чергу тих, хто працює в органах державної влади і місцевого самоврядування вивчати та розмовляти українською мовою.

Важливу роль у встановленні української мови як державної повинна відігравати сім’я. Сім’я повинна розтлумачити дитині, що немає мов кращих чи гірших, є краще чи гірше володіння мовою, є толерантне чи шовіністичне ставлення до мов і народів. Мова зберігає наші культурні цінності, нашу мораль, наші традиції, віру. Обираючи мову, батьки передають дитині відповідне духовне надбання. Сім’я зобов’язана плекати в дитині якості толерантності і терпимості до прав і свобод людини і громадянина, знання і розуміння своїх прав і свобод та необхідності їх узгодження у суспільстві. Батьки не мають жодного морального права позбавляти дитину через якісь власні амбіції можливості вивчати мову свого народу.

Сучасна Україна – вільна і незалежна європейська держава, народ якої цінує і оберігає свої традиції й культуру. Саме тому необхідно докласти максимум зусиль для того, щоб зберегти і примножити наші скарби, серед яких українська мова займає особливе місце.

2.Функції мови

Мо́ва виконує цілу низку фу́нкцій, життєво важливих як для всього суспільства, так і для самої мови.

1)Комунікативна функція мови полягає в тому, що вона — найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві.

2) Ідентифікаційна функція виявляється в часовому й у просторовому вимірах. Кожна людина має своєрідний індивідуальний мовний «портрет», мовний «паспорт», у якому відображено всі її національно-естетичні, соціальні, культурні, духовні, вікові та інші параметри. Лише для тих хто знає мову, вона є засобом спілкування, ідентифікації, ототожнення в межах певної спільноти.

3) Експресивна функція мови полягає в тому, що вона є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини.

4) Пізнавальна функція мови виражається в тому, що вона є своєрідним засобом пізнання навколишнього світу. Полягає не лише в прийнятті й нагромадженні досвіду суспільства. Вона безпосередньо пов'язана з функцією мислення, формування та існування думки.

5) Мислетворча функція реалізується в тому, що, формуючи думку, людина мислить мовними нормами.

6) Естетична функція мови полягає в тому, що вона є першим джерелом культури, знаряддя і водночас матеріал створення культурних цінностей. Існування мови у фольклорі, красному письменстві, театрі, пісні тощо.

7) Культурологічна функція мови відіграє важливу роль у житті будь-якої нації. Культура кожного народу відображена та зафіксована найперше в його мові. Репрезентуючи мову, ми репрезентуємо і культуру, її традиції та ін.

8)Номінативна функція. Усе пізнане людиною одержує від неї свою назву і тільки так існує у свідомості. Мовні одиниці, передусім слова, служать назвами предметів, процесів, якостей, понять ознак тощо.