Диспетчеризація: сутність та основні завдання.
Диспетчериза́ція — сукупність технічних засобів і програмних продуктів, за допомогою яких здійснюється централізація контролю та діагностики стану інженерних систем, управління ними та невідкладне прийняття адекватних заходів у разі аварійних ситуацій. Постійна реєстрація та фіксація всіх подій в системі дає можливість встановити справжню причину аварії, безпомилково визначити осіб, винних в аварійній ситуації, а також запобігти її повторенню в майбутньому.
У сучасних системах диспетчеризації інженерних систем широко використовуються інформаційні технології. Інформація про все приєднане до системи диспетчеризації обладнання виводиться в режимі реального часу на екрани моніторів. Комп'ютеризація систем диспетчеризації дозволяє інтегрувати системи безпеки, зв'язку та інженерні системи в єдиний комплекс, в якому моніторинг всього обладнання, об'єднаного системою диспетчеризації, відбувається в режимі реального часу.
Типово, система диспетчеризації житлового будинку збирає інформацію про спрацювання здавачів загазованості приміщень, затоплення підвалу, здійснює постійний контроль фази мережі електропостачання, температури гарячого водопостачання, опалення, температури приміщення, пожежної сигналізації, а також будь-якого сигналу за бажанням замовника. Паралельно, система може передавати та контролювати (моніторити) доступ до допоміжних інженерних приміщень (вбудованих казанних, бойлерних, машинних відділень ліфтів тощо).
Системи диспетчеризації вирішують такі основні завдання:
Автоматичне забезпечення необхідного мікроклімату
Надійна і безвідмовна робота встановлених систем
Можливість зниження загальних капітальних витрат і витрат на експлуатацію (за рахунок зменшення енергоспоживання та підвищення надійності роботи обладнання)
Зниження витрат на використання висококласних (і дорогих) фахівців
Безпека як встановлених систем, так і їх користувачів
Система і процес контролю.
Контроль – це процес забезпечення досягнення цілей організації шляхом постійного спостереження за її діяльністю та усунення відхилень, які при цьому виникають. Контроль може бути спрямований як на окремий вид діяльності організації, так і на всю їх сукупність.
В межах процесу контролю, можна вирізнити три основних етапи:
вимірювання реальних процесів, що здійснюються в організації;
порівняння результатів реального виконання із заздалегідь встановленими стандартами;
реакція на порівняння (корегуючі дії або зміна стандартів).
Контроль може бути спрямований як на окремий вид діяльності в організації, так і на всю їх сукупність. Отже, існують різні ознаки класифікації систем контролю (табл. 11.2).
Класифікація систем контролю
Параметри ефективної системи контролю
Ефективна система контролю має відповідати певному набору критеріїв, серед яких основними є:
Точність. Система контролю, яка генерує неточну інформацію, призводить до управлінських помилок і витрат зусиль на вирішення проблем, яких взагалі не існує. Точність означає, що система контролю повинна бути достовірною, такою, що продукує реальні дані.
Своєчасність. Найкраща інформація мало чого варта, якщо вона не надійшла своєчасно. Тобто система контролю повинна вчасно забезпечувати менеджера інформацією, скорочувати часовий інтервал між подією і її відображенням у контролюючих інформаційних потоках.
Економічність. Означає, що результати здійснення контролю повинні бути більшими за витрати, пов’язані з його впровадженням. З метою мінімізації витрат менеджерові слід порівнювати (зіставляти) витрати на контроль із вигодами, що від нього очікуються.
Гнучкість. Система контролю повинна бути “спроможною” враховувати зміни та “вміти” пристосовуватися до них.
Зрозумілість. Система контролю, яку важко зрозуміти (усвідомити), може бути причиною помилок підлеглих і навіть ігнорування ними самого контролю.
Обґрунтованість критеріїв. Стандарти в системі контролю мають бути обґрунтованими (виваженими). Завищені стандарти знижують мотивацію. Більшість людей не бажає отримати ярлик "некомпетентності”, говорячи начальнику, що він вимагає забагато. Стандарти повинні підтягувати виконавців до вищих показників діяльності, але не демотивувати працівників.
Стратегічна спрямованість. Менеджмент не здатний контролювати все, що робиться в організації. Навіть, якщо б і міг, то витрати на контроль перевищували б вигоди від нього. Отже, менеджери мають вибирати для контролю об’єкти (сфери), які є стратегічними. З цієї точки зору контроль має концентруватися:
на відхиленнях, що трапляються найчастіше;
на відхиленнях, що завдають найбільшої шкоди;
на факторах, які піддаються впливу менеджера (які менеджер спроможний змінювати, коригувати).