8. Визначення поняття та правила визначення

Визначення — це логічна операція, яка розкриває зміст поняття.

Структура визначень

Кожне визначення (дефініція) складається з двох частин: того, що визначають (визначуване, дефінієндум), і того, чим визначають (визначаючого, дефінієнс).

Визначуване повинно бути тотожним визначаючому. Тому в тексті підставлення замість одного — другого повинно давати один і той самий зміст. Це — один зі способів перевірки правильності визначень.

Види визначень

— реальні (ім’я визначуваного поняття позначає реально існуючі об’єкти) і номінальні (ім’я визначуваного поняття позначає об’єкти, які реально не існують; нп: ідеальний газ);

— класичні й квазівизначення (твердження, схожі на визначення).

Серед класичних визначень виділяють п’ять видів.

Родовидові визначення є класичними й полягають у тому, що для дефінієндума вказують, під яке найближче родове поняття він підлягає, а також, чим він відрізняється від інших дефінієндумів того ж роду (видова відмінність).

Приклад. Комп’ютерна лінгвістика — частина мовознавства, яка вивчає моделювання мови на комп’ютері.

Генетичні визначення полягають у тому, що в них вказують спосіб утворення дефінієнса.

Приклад. Куля — це тіло, що утворюється внаслідок обертання півкола навколо його діаметра.

Операціональні визначення полягають у тому, що в дефінієнсі вказують вимірювальні операції, які слід виконати над об’єктом, щоби визначити, чи належить він до класу тих об’єктів, які визначають.

Приклад. Квадрат — це чотирикутник, у якого кожен внутрішній кут дорівнює 90° і всі сторони рівні між собою.

Індуктивні визначення полягають у тому, що в дефінієнсі задають операції, які дозволено виконувати над множиною базових елементів, а далі вказують, що будь-який елемент, утворений у такий спосіб, називають таким терміном (словом).

Приклад. Нехай існує алфавіт, що складається з 33 літер (А, Б, В … Я), а також множина операцій (об’єднання літер у ланцюжки з 2, 3, 4 … n літер), які можна виконувати над цими літерами. Тоді кожен ланцюжок літер, отриманий з такого алфавіту на основі цих правил, а також кожну окрему літеру будемо визначати як слово української мови.

Визначення через вказівку на протилежність (не заперечення!)

Приклад. Такі визначення використовують для визначення універсальних понять (нп: матерія). Нп: випадковість — це форма прояву і доповнення необхідності.

Серед квазівизначень виділяють такі їх види:

Остенсивні визначення полягають у тому, що реципієнтові демонструють об’єкт і зазначають, що далі цей об’єкт називатимуть певним терміном (словом).

Приклад. У радіо- і телепередачах остенсивне визначення використовують, коли представляють учасників передачі, у друкованих повідомленнях, — коли щось визначають за допомогою малюнка тощо. В усіх цих випадках, дефінієндумом, як правило, є прізвище дійової особи, а дефінієнсом — її голос (для радіо), зовнійшній вигляд (для телебачення) чи фотопортрет (для газети).

У перелічувальному квазівизначенні в дефінієнсі перелічують усі об’єкти, які складають дефінієндум.

Приклад. Арабські цифри — це множина таких знаків: 0, 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9.

В описовому квазівизначенні в дефінієнсі перелічують суттєві та несуттєві ознаки об’єкта, який визначають.

Приклад. Сироїжка їстивна має шапку 5 … 10 см у діаметрі, напівкуляста, опукло-, згодом плоско- або увігнуто-розпростерта, щільном’ясиста, сірувато-червонувата або сірувато-рожево-коричнювата, найчастіше з лілуватим відтінком, часом у центрі рудувато-оливкувата, з тонким, гладеньким краєм, гола, клейкувата, при висиханні матова. Шкірка знімається. Пластинки вузькі, білі. Спорова маса біла. Ніжка коротша за діаметр шапки, біла, зрідка рожевувата, щільна, тверда, донизу трохи звужена і часом рудувата. М’якуш білий, щільний, солодкий, при розрізуванні не міняється або трохи рудіє, з приємним запахом. Добрий їстивний гриб.

У порівняльних квазівизначеннях у дефінієнсі називають об’єкт, аналогічний до вказаного в дефінієндумі, а далі перелічують його відмінні ознаки.

Приклад. Марс — це, як і Земля, планета Сонячної системи, що має атмосферу, відмінну від земної.

Характеристичні квазівизначення перелічують у дефінієнсі лише суттєві ознаки об’єкта, які дають змогу однозначно вважати чи ні визначуваний об’єкт належним до певного класу об’єктів.

Приклад. Операційна система — це така програма, яка керує роботою всіх пристроїв комп’ютера, забезпечує спілкування користувача з комп’ютером, реалізує операції введення / виведення інформації, забезпечує роботу з файлами, розподіляє ресурси комп’ютера між різними задачами та різними користувачами й забезпечує можливість роботи в мережі.

Пояснювальні квазівизначення описують певні ознаки об’єкта. При цьому опис можуть обмежувати лише частиною суттєвих ознак.

Приклад. Боровик – гриб, що має коричневу шапочку.

Скажемо також про неповні визначення. Їх особливістю є те, що в них не вказують на видову відмінність. Такі визначення, хоча й порушують логічні норми (див. розділ 12.1.3), все ж використовують для реципієнтів із обмеженим запасом знань, наприклад дітей.

Приклад. Олень — це лісова тварина.

Із квазівизначеннями та неповними визначеннями не слід плутати псевдовизначення. До їх числа належать висловлювання типу: архітектура — це застигла музика; бідність — матір винахідливості; книга — джерело знань; матерія — об’єктивна реальність. Часто псевдовизначення можуть бути просто художніми порівняннями чи метафорами.

Правила визначення понять

У логіці сформульовані спеціальні правила визначення понять. Для редактора ці правила є нормами редагування.

Найчіткіше сформульовані норми для родовидових визначень. У повному обсязі їх слід застосовувати і для більшості інших видів визначень.

Норми для класичних визначень.

Правило 1. Обсяги понять, визначуваних дефінієндумом та дефінієнсом, повинні бути тотожними.

Приклад. Помилкове визначення: журналіст — це фахівець, який пише повідомлення для засобів масової інформації. Тут помилка полягає в тому, що дефінієнс є вужчим за дефінієндум (журналісти не лише пишуть, а й готують аудіальні й візуальні повідомлення — для радіо чи телебачення).

Правило 2. Дефінієндум чи похідні від нього слова (синоніми, перифрази) не можуть входити до складу дефінієнса.

Помилку, викликану порушенням цієї норми, називають “колом у визначенні”.

Приклад. Помилкове визначення: пропагандист - це людина, яка здійснює пропаганду. Тут помилка полягає в тому, що невідоме поняття (пропагандист) визначають через однокореневе з ним, а тому так само невідоме слово (пропаганда).

Складнішими для виявлення є ті випадки, коли, для прикладу, в визначенні_1 є термін, що визначають в визначенні_2; в визначенні_2 є термін, що визначають в визначенні_3; … в визначенні_n є термін, що є дефінієндумом визначення_1. Таку помилку називають “визначенням невідомого через невідоме”.

Отже, редактор повинен: по-перше, включати в визначення або вихідні терміни², або ті, які вже коректно визначені в попередній частині повідомлення; по-друге, усувати такі визначення, в дефінієндумах яких зустрічаються терміни, визначені в наступній частині повідомлення.

Правило 3. Визначення дефінієндума не можна давати через заперечення.

Приклад. Помилкове визначення: яблука — це плоди, що не мають шкаралупи. У результаті такого визначення до числа яблук можна віднести й сливи, оскільки вони також не мають шкаралупи.

Правило 4. Родова ознака повинна вказувати на найближче загальне поняття, не «перестрибуючи» через нього до найзагальнішого.

Приклад. Помилкове визначення: ромб — це чотирикутник, у якого всі сторони рівні. Тут помилка полягає в тому, що ромб слід було визначати через паралелограм (родове поняття стосовно ромба), а не через чотирикутник (поняття вищого рангу, ніж паралелограм).

Правило 5. Видовою відмінністю повинна бути ознака або група ознак, властивих лише певному поняттю і відсутніх в інших понять, які належать до цього ж роду.

Приклад. Помилкове визначення: трамвай — це вагон чи кілька вагонів, які мають електродвигуни, перевозять пасажирів у містах і рухаються по рейках. Тут помилка в тому, що під це визначення підпадає і метро.

Правило 6. Дефінієнс повинен містити лише ті поняття, які мають чіткі значення та обсяг.

Ця вимога не дозволяє зараховувати псевдовизначення до числа класичних визначень. З цього випливає, що в довідковій літературі (наприклад, у термінологічних або тлумачних словниках) псевдовизначення не можна подавати замість класичних визначень понять.

Приклад. В одних випадках малюнок може краще відтворювати суттєві ознаки, ніж фотографія (наприклад, у визначнику отруйних та їстивних грибів чи в анатомічному атласі людини); в інших випадках (зокрема, презентація людини) малюнок ніколи не зможе замінити фотографію. У радіо чи телепередачах час презентації об’єкта (наприклад, нової моделі автомобіля) повинен бути таким, щоби реципієнти зуміли не лише його сприйняти, а й зафіксувати його суттєві ознаки.

Для перевірки правильності класичних визначень існує метод субституції (підстановки): у реченні, куди входить дефінієндум, на його місце ставлять дефінієнс, а тоді встановлюють, чи змінився зміст речення. Коли зміна відбулася, це означає, що термін визначено неправильно; коли ж зміни не відбулося, термін визначено правильно.

Правила для квазівизначень.

● В остенсивних визначеннях ілюстрації, аудіо- чи відеофрагменти повинні відтворювати суттєві ознаки дефінієндума³.

● У перелічувальних квазівизначеннях у визначенні повинні бути перелічені всі без винятку елементи множини.

● В описових та пояснювальних квазівизначеннях слід вказувати лише суттєві ознаки дефінієндума.

● У порівняльних квазівизначеннях у дефінієнсі слід вказувати об’єкт, який є максимально, а не мінімально схожим на дефінієндум.

● У характеристичних квазівизначеннях у дефінієнсі слід подавати вичерпний перелік характеристик, причому таких, які є суттєвими для дефінієндума.

Нерозв’язні проблеми при визначенні понять

Під час визначення деяких понять виникають ситуації, які в принципі не можуть бути коректно розв’язані в рамках формальної логіки. До таких визначень належать, зокрема, ті, що описують максимально широкі поняття.

Приклад. Для максимально широких понять єдино можливим є використання псевдовизначень: Час — це одна з двох основних об’єктивних форм існування матерії, яка виявляється в тривалості буття.

Особливо складним є визначення лінгвістичних значень слів у тлумачних словниках. Як правило, більшість із цих визначень хибують на те, що в них є “коло у визначенні” (саме такі визначення часто ще називають “лінгвістичними”, вказуючи цим на неможливість контролювати їх за правилами формальної логіки).

Приклад. У тлумачному словнику подано такий ланцюжок визначень⁴: 1) курка — свійська птиця, яку розводять на м’ясо і для одержання яєць; самка півня; 2) півень — свійський птах з червоним гребенем на голові, пишним хвостом і шпорами на ногах; самець курки; 3) птах — хребетна тварина…; 4) тварина — будь-яка істота…; 5) істота — живий організм… [порівняльне квазівизначення. — З. П.]; 6) організм — будь-яке живе тіло, істота [“коло” у визначенні. — З. П.]. Такі випадки для тлумачних словників є типовими.

Для усунення таких ситуацій рекомендують два шляхи: 1) максимально використовувати остенсивні визначення (це означає, що тлумачні словники повинні мати якнайбільшу кількість ілюстрацій⁵); 2) на першому етапі скласти перелік вихідних слів⁶, які не підлягають визначенню в словнику, а далі на другому етапі за допомогою вихідних слів визначати всі інші. У другому випадку перелік вихідних слів слід подавати окремо від тих, які тлумачать.

Слід сказати, що стосовно тлумачних словників, а точніше “лінгвістичних” визначень, використання формальнологічних правил є вкрай складним.

● Застосування формальнологічних правил визначення понять щодо тлумачних словників є обов’язковим.

Критерії необхідності визначень

Контролювати поняття редактор повинен тоді, коли у повідомленні є визначення. Проте велика кількість визначень суттєво затруднює сприйняття повідомлення, фактично, перетворюючи його на тлумачний словник.

Щоби правильно визначити кількість потрібних для повідомлення визначень, спершу подамо їх класифікацію⁷.

Реєструючі — це такі визначення, які вже зафіксовані у найрізноманітнішій довідковій літературі. Їх використовують лише тоді, коли подані автором у повідомленні поняття є новими для реципієнтської аудиторії. Йдеться, зокрема, про навчальну, популярну, довідкову та частково виробничу літературу. В таких визначеннях вказують лише загальноприйняте значення терміна.

Уточнюючі — це визначення, які використовують інші, ніж у довідковій літературі, ознаки об’єктів, або до відомих ознак додають ще якісь, у тому числі й несуттєві. Їх використовують тоді, коли: а) неможливо застосувати відоме поняття стосовно якоїсь нової задачі й тому необхідно вказати інші суттєві чи несуттєві ознаки поняття; б) термін має кілька визначень, які використовують у різних наукових школах.

Установлюючі — це визначення, відсутні в довідковій літературі, які автор повідомлення впроваджує в наукову сферу вперше. Їх використовують тоді, коли: а) в рамках повідомлення вирішують одне конкретне завдання, для чого потрібні нові визначення⁸ (ці визначення та вибрані для них терміни, як правило, не слід використовувати за межами цього повідомлення, адже автор міг вибрати для позначень понять уже існуючі терміни); б) впроваджують зовсім нове поняття, невідоме до цього часу в науковій сфері.

● У повідомленнях обов’язково слід подавати всі ті реєструючі визначення, які є новими для реципієнтів, а також усі без винятку уточнюючі та установлюючі визначення.

Будь-які інші визначення, зокрема відомі, є зайвими, а тому їх слід видаляти.

● До навчальної та виробничої літератури (підручників, навчальних посібників, інструкцій тощо) в апарат видання бажано додавати тлумачні словники (глосарії).

Глосарії (з вказаними між термінами зв’язками) дають змогу реципієнтам значно краще засвоювати системи понять студійованих наук⁹.