6. Аргументація
1. Поняття, структура й види аргументації
2. Доведення
3. Спростування
4. Правила доведення й спростування
5. Співвідношення між істинністю та переконливістю доведень
6. Мистецтво суперечки
1. Поняття, структура й види аргументації
Відмінності між виводом і аргументацією.
Іноді потрібно не тільки мати істинне чи хибне твердження, а й переконати себе чи опонентів, що воно є саме істинним чи саме хибним. Таку логічну форму мислення називають аргументацією.
Використовують аргументацію в такій одиниці логіки як теорія, а також у різних видах суперечок.
Між виводом і аргументацією є суттєва відмінність.
Як було вказано, вивід — це форма мислення, яка полягає в тому, що з певної послідовності тверджень, які є або істинними, або імовірно істинними, на основі правил виведення отримують нове твердження (істинне або імовірно істинне). На відміну від виводу аргументація — це така форма мислення, яка полягає в тому, що з певної послідовності тверджень, які завжди є тільки істинними, на основі правил виведення отримують нове тільки істинне (не імовірно істинне!) твердження. Таким чином, різниця між цими двома одиницями логіки полягає в тому, що:
а) виведення базується як на істинних, так і імовірнісних, а аргументування — тільки на істинних твердженнях;
б) висновок у результаті виведення може бути як істинним, так і імовірно істинним, а при аргументуванні — тільки істинним.
Іноді ланцюжки тверджень, які виникають у процесі виведення чи аргументування, називають полісилогізмами, тобто послідовностями виведень, у яких висновки якихось двох силогізмів є засновками для третього, висновок третього — є засновком для четвертого і т. д.
У повідомленнях автори використовують і виводи, і аргументації. Проте для науки більше значення мають, звичайно, аргументації. Тому нижче зупинимося саме на них.
Структура аргументації. Аргументація має три складові частини.
1. Теза — істинне твердження, яке підлягає доведенню.
Хибне твердження, яке висовується як теза, не може бути доведене жодним виведенням.
2. Аргументи — множина тверджень, що їх підбирають і використовують як основу для доведення тези.
Аргументами повинні виступати:
— факти (істинні твердження про реальний світ, які отримують шляхом спостереження, експерименту, вимірювання тощо);
— аксіоми — твердження, що не потребують доведення;
— закони природи, суспільства тощо (в законах нема винятків);
— визначення (нп: в судочинстві — визначення шахрайства, крадіжки, грабіжу тощо);
— твердження, істинність яких доведена раніше (нп: отримані раніше теореми, знання тощо).
Не належать до числа аргументів, але використовуються на практиці:
— посилання на традицію (нп: так завжди роблять усі; так було завжди);
— посилання на авторитети (веде до догматизму й авторитаризму; класичний приклад — використання марксизму-ленінізму в СРСР);
— посилання на інтуїцію;
— посилання на віру (причому будь-яку, навіть віру в науку — саєнтологію);
— посилання на здоровий глузд (нп: гляньте: адже Земля справді пласка!);
— посилання на смак (особливо в різних видах мистецтва);
— тощо.
3. Демонстрація — множини виведень, у які на основі правил виведення крок за кроком розгортають аргументи задля доведення тези.
Види демонстрації: дедуктивна й індуктивна.
Процедуру виведення з наявних аргументів тези називають аргументуванням.
Види аргументації:
— доведення (підтверджують істинність тези);
— спростування (встановлюють хибність тези).