5. Співвідношення між істинністю та переконливістю доведень

Крім такої характеристики як істинність тверджень, у практиці редагування часто використовують таку їх характеристику як переконливість, тобто віру реципієнта в істинність стверджуваного. Іншими словами, переконливість є суб’єктивною індивідуальною оцінкою істинності повідомлення, встановленою реципієнтом. У кожного конкретного реципієнта переконливість стосовно об’єктивної істинності стверджуваного може різнитися. Переконливість належить до числа логіко-психологічних характеристик повідомлення.

Фактори, які впливають на переконливість, можуть бути як об’єктивними, так і суб’єктивними. До числа об’єктивних факторів належать:

1) статус джерела інформації, зокрема соціальний авторитет автора чи ЗМІ;

2) надійність джерела інформації, зокрема професійність автора чи ЗМІ;

3) умови отримання інформації автором, її збереження та передачі реципієнтові;

4) наявність в інформаційному просторі альтернативних повідомлень на цю ж тему, в тому числі підтверджуючих або заперечуючих;

5) повторюваність повідомлення чи його елементів, зокрема в цьому ж повідомленні²;

6) дотримання автором у повідомленні зовнішньої форми логічних операцій, зокрема форм висновків, а також логічних операцій виведення і доведення.

До суб’єктивних факторів, від яких залежить переконливість, належать:

1) банк інформації реципієнта;

2) можливість реципієнта отримати інформацію з альтернативних джерел.

Працюючи над повідомленням, редактор повинен контролювати не тільки його об’єктивну істинність, але й переконливість. Особливо це важливо для повідомлень публіцистичного стилю. Так, редактор може рекомендувати авторові посилити переконливість за допомогою перелічених вище об’єктивних факторів. Регулювати ж переконливість за допомогою суб’єктивних факторів, як це очевидно з їх переліку, ні автор, ні редактор не можуть.

6. Мистецтво суперечки

Суперечка — зіштовхнення двох чи більше різних концепцій (понять, тверджень, виводів, аргументацій), під час якого кожна зі сторін аргументовано відстоює свою концепцію і намагається спростувати концепцію протилежної сторони.

Методи суперечки: коректні (хитрощі, але не обман) й некоректні (обман).

Коректні методи потрібно знати самому. Некоректні потрібно знати для того, щоби самому не стати їх жертвою.

Суперечка може мати дві мети:

— виявлення істини;

— перемога над супротивником.

Коректні методи ведення суперечки:

— вести суперечку за своїм сценарієм;

— завжди наступати, навіть обороняючись (нп: висунути аргументи супротивника самому й самому ж їх відхилити);

— сконцентруватися на найсильніших чи найслабкіших ланках концепції супротивника (нп: вивести з аргументів супротивника потрібний вам результат);

— використати ефект несподіваності (притримати найважливіший аргумент до самого кінця);

— коли ситуація не зовсім зрозуміла, не варто відразу ж займати однозначну позицію;

— взяти слово останнім (але зробити це мають змогу не всі).

Некоректні методи ведення суперечки:

— підміна тези;

— використання хибних та недоказаних аргументів (нп: всім відомо…, цілком очевидно…, ніхто не стане заперечувати…);

— аргумент до публіки (нп: мій супротивник робит із вас дурнів…);

— аргумент до особи супроиивника (нп: гляньте, а в мого супротивника батьки — люди лише з початковою освітою …; так, мій підзахисний крав, але він робив це з любові до своїх бідних, голодних дітей…);

— аргумент до супротивника (нп: але ж ви самі вважаєте рівність — основою демократичного суспільства…);

— лестощі (нп: я переконаний, що лишще такий компетентний суддя, як ви, зможе винести справедливе рішення…);

— посилання на авторитети;

— погроза розправою;

— аргументація до неосвітченості (нп: супротивник побоїться сказати, що він чогось не знає, якщо він повинен це знати);

— аргумент до жалощів (нп: поставте залік, я ж хворів…);

— зміна теми суперечки й розмови на тему, що не має до суперечки стосунку;

— надмірна деталізація.

Суперечки поділяють також:

— дискусія — коректна суперечка, спрямована на виявлення істини;

— полеміка — коректна суперечка, спрямована на перемогу над суперником;

— еклектика — коректна й некоректна суперечка, спрямована на виявлення істини;

— софістика — коректна й некоректна суперечка, спрямована на перемогу над суперником.

Увага: перемога (хибна!) в суперечці некоректними методами скоро стане відома всім.

Вимоги до суперечки:

1. Нема потреби сперечатися без особливої потреби.

2. Суперечка повинна мати чітко окреслену тему.

3. Тема суперечки не може змінюватися.

4. Суперечка може відбуватися лише тоді, коли про одне й теж є дві суперечливі думки.

5. Для суперчки необхідна певна спільна база тверджень (!!! З єретиками не сперечаються, їх спалюють).

6. Для ведення суперечки потрібно знання правил логіки.

7. Суперечка вимагає зннання об’єкта суперечки (якщо об’єкта не знаєте, то не сперечайтеся);

8. Не треба боятися визнавати свої помилки.

1 У доведенні автор може використати такі аргументи, які є істинними твердженнями, що описують факти, котрі мали місце в конкретний момент часу на конкретній території. Проте ці твердження можуть бути хибними в інший час і на іншій території.

2 У зв’язку з цим нагадаємо положення геббельсівської пропаганди про те, що реципієнти повірять, тобто сприймуть як істинне, будь-яке найнеймовірніше повідомлення, якщо його повторити тисячу разів.