Тема 4.5. Конституційно-правові гарантії здійснення прав і свобод людини та громадянина в

Україні

План

1. Самозахист прав та свобод людини і громадянина.

2. Судовий захист прав та свобод людини і громадянина. Міжнародно-правовий механізм захисту прав та свобод людини і громадянина.

Завдання для самостійного вивчення

1. Ознайомитися з методичними рекомендаціями та законспектувати їх.

2. Порівняти поняття "необхідна оборона" та "самозахист".

3. Вибрати статті з Конституції України, які закріплюють гарантії прав і свобод людини та громадянина.

75

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання 1. Самозахист прав та свобод людини і громадянина

Захист прав забезпечується відповідними способами, у відповідній процесуальній формі, відповідними державними і громадськими організаціями. Однак, можлива така ситуація, коли уповноважена особа змушена з метою захисту своїх прав та інтересів застосовувати засоби самозахисту (самооборони). Це можливо у випадку крайньої необхідності і необхідної оборони. Такі випадки докладно регламентовані Кримінальним кодексом України. Однак, згадування про них, як про способи самозахисту, знаходяться у Цивільному кодексі України. Так, згідно ст.444 ЦК України, не підлягає відшкодуванню шкода, заподіяна у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі. Згідно зі ст.15 Кримінального кодексу України кожна особа має право на необхідну оборону від посягання, незалежно від можливості уникнути його, або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання шляхом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання.

Самозахист (самооборона) - це застосування засобів примусу особою без втручання відповідних державних та інших органів. Способи, засоби самозахисту та самооборони можуть бути передбачені законом або договором. Самозахист здійсню­ється особою після вчинення правопорушення. Прикладами самозахисту можуть бути: право кредитора у разі прострочення боржником виконання обов'язку відмовитися від прийняття виконання, якщо воно втратило для нього інтерес і вимагати відшкодування збитків (ст. 213 ЦК); право продавця відмови­тися від договору купівлі-продажу, якщо покупець відмовився від прийняття речі (ст. 232 ЦК); право наймача за договором майнового найму, у випадку відмови наймодавця провести капітальний ремонт, провести його самому, зарахувавши при цьому вартість ремонту у рахунок плати за користування мпііном, або розірвати договір і стягнути збитки (ст.264 ЦК). На підміну від самозахисту, самооборона виникає у момент суспільно небезпечного посягання або за наявності реальної іигрози заподіяння шкоди тому, хто охороняється. Норма ст. 15 Кримінального кодексу України у повній мірі стосується і цивільних відносин, не пов'язуючись із вчиненням злочину і з обов'язковим заподіянням шкоди нападників. Насамперед, важливого значення набуває проблема способів і засобів і лмозахисту та самооборони. На жаль, у чинному Цивільному кодексі це питання достатньо не розроблене. Тому у проекті Цивільного кодексу України внесено значний перелік критеріїв иравозгідності засобів самозахисту, а саме:

1. відповідність засобів самозахисту змісту права, яке порушене;

2. відповідність засобів самозахисту характеру дій, яким ці права порушені;

3. засоби самозахисту не повинні суперечити вимогам закону та моральним засадам суспільства.

Тому, наприклад, якщо власник, дізнавшись про місце, де шаходиться викрадена у нього річ, повертає її у своє володіння, - ці дії мають правозгідний характер.

Питання 2. Судовий захист прав та свобод людини і громадянина. Міжнародно-правовий механізм захисту прав та свобод людини і громадянина

Право на судовий захист, крім того, що належить до основних прав людини і громадянина в Україні, є також однією і головних гарантій захисту останніх. Це право не може бути обмежене навіть в умовах воєнного та надзвичайного стану. З прийняттям Конституції України сфера судового захисту прав людини була суттєво розширена. Зокрема, це стосується і удового контролю за правомірністю та обґрунтованістю рішень, дій та бездіяльності органів державної влади, місцевого і лмоврядування та їх посадових і службових осіб.

77

Так, кожен громадянин України, як й іноземець та особа без громадянства, має гарантоване державою право оскаржити у суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь- якого органу державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових і службових осіб, якщо він вважає, що такі рішення, дії чи бездіяльність порушують його права чи свободи або перешкоджають їх здійсненню. Жодних винятків щодо можливості звернень громадян до суду з такими скаргами не може бути встановлено. За статистикою, тільки у 2000 р. суди України розглянули понад 32 тисячі скарг громадян на дії державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових і службових осіб, з яких 77 відсотків були задоволені (вирішені на користь громадян). У зв'язку з великою кількістю справ цієї категорії навіть планується утворити спеціалізовані адміністративні суди, які б займалися виключно вирішенням спорів за позовами громадян до державних органів та посадових осіб, органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також за позовами органів місцевого самоврядування до держави.

Будь-які скарги громадян (а також іноземців та осіб без громадянства) повинні розглядатися безпосередньо у судах, незважаючи на те, що законом міг бути встановлений інший порядок розгляду подібних справ. До прийняття Конституції України законодавством нерідко закріплювався певний досудовий порядок розгляду суперечок. Наприклад, могла бути передбачена процедура попереднього оскарження дій, бездіяльності, рішень державних органів до органів вищої інстанції. Часто вимагалося, щоб особа ще до судового розгляду спробувала вирішити суперечку з відповідним суб'єктом, який порушив або нібито порушив її права. Наприклад, такий порядок передбачався для вирішення суперечок між працівниками та власником чи адміністрацією підприємства, установи, організації: перш, ніж піти до суду, працівник мусив звернутися до комісії з трудових спорів. Лише у разі незгоди з її рішенням він міг звернутися до суду.

Сьогодні, згідно з Конституцією України, юрисдикція (компетенція) судів поширюється на всі правовідносини, що миникають у державі. Це означає, з одного боку, що особа може інернутися до суду задля вирішення будь-якого питання, якщо нона вважає, що хто-небудь порушив її права або перешкодив їх ідіііснити чи задовольнити свої інтереси, а з іншого - що особа може для вирішення такого питання звернутися безпосередньо и» суду, минаючи усі позасудові процедури. Однак звернення до інших органів влади, використання позасудових механізмів іахисгу не позбавляє особу права одночасно звернутися і до суду.

Для захисту своїх прав та свобод особа може звернутися до районного суду, як правило, за місцем проживання відпові­дача (особи, проти якої подається позов) або за місцем иіаходження органу управління юридичної особи (підприєм- і і на, установи, органу, організації), яка, на думку особи, своїми діями порушила її права та свободи. Для цього необхідно подати позовну заяву або скаргу встановленого зразка, яку можна отримати безпосередньо у суді.

Сучасний міжнародно-правовий механізм захисту прав і і нобод людини охоплює міжнародні організації та установи, що безпосередньо розглядають питання, пов'язані з порушенням прав і свобод людини, а саме:

1. Центр з прав людини Економічної і Соціальної Ради

ООМ.

2. Комісію з прав людини ООН.

3. Спеціальні органи ООН - Комітет із прав людини (Міжнародний пакт про громадянські і політичні права), Комітет і економічних, соціальних та культурних прав (Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права), Комітет з прав дитини (Конвенція про права дитини), Комітет із ліквідації расової дискримінації (Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації), Комітет проти застосування катувань (Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання).

4. Верховний комісар ООН із заохочення і захисту всіх прав людини (з прав людини). За розпорядженням Верховного

79

комісара ООН з прав людини встановлено "лінію прямого зв'язку з питань прав людини" - постійно діючу лінію факсимільного зв'язку, яка дозволяє Центру з прав людини ООН контролювати надзвичайні ситуації в галузі порушень прав людини. Лінія прямого зв'язку доступна для жертв порушень прав людини, для їхніх родичів і неурядових організацій. Номер факсу лінії прямого зв'язку (НІІМЛА¹ КІОНТ8 РАХ ЬШЕ) у Женеві, Швейцарія: (41) (22) 917-0092.

5. Європейський суд із прав людини. У громадян України можливість звертатися до Європейського суду з'явилася після вступу України до Ради Європи і прийняття 17 липня 1997 р. Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року", Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції"". Відповідно до Конвенції Європейський суд працює на постійній основі та складається з 40 суддів (по одному від кожної держави - члена Ради Європи). Стосовно заяв про порушення прав і свобод з боку держави, що надходять від громадян України, Європейський суд:

1. може прийняти справу до розгляду тільки після того, як було використано всі національні засоби захисту аж до звернення до Верховного Суду України і не пізніше шести місяців від дати прийняття остаточного рішення відповідною національною установою України;

2. не розглядає заяв, які надійшли до Суду ще до того, як Україна стала членом Ради Європи;

3. не розглядає індивідуальних заяв, якщо вони:

• анонімні;

• за своєю сутністю порушують те ж питання, що вже було розглянуте Європейським судом або вирішене іншою процедурою міжнародного розслідування чи врегулювання, і не містить ніякої нової інформації;

• є зловживанням правом на оскарження або свідомо не­обгрунтованими;

• є несумісними з положеннями Конвенції або прото­колів до неї.

Європейський суд приймає до розгляду лише такі скарги, ик і пов'язані з порушенням прав, що гарантовані Конвенцією і протоколами до неї. До них, зокрема, відносять права:

• на життя;

• на повагу до гідності;

• на свободу і особисту недоторканність;

• на законність обвинувачення і справедливість належ­ного та безстороннього суду;

• підозрюваного, обвинуваченого на захист;

• на те, що відносно кожної людини закон не матиме зворотної сили, крім випадків, коли він пом'якшує чи скасовує відповідальність особи;

• засудженого на перегляд вироку;

• на компенсацію шкоди, завданої незаконним засудженням;

• не бути вдруге покараним за один і той же злочин;

• на невтручання в особисте і сімейне життя;

• на недоторканність житла;

• на таємницю листування;

• на свободу думки, совісті й релігії;

• на свободу виявлення поглядів;

• на свободу мирних зборів;

• на участь в асоціаціях (політичних партіях і громадсь­ких організаціях);

• на створення сім'ї, а також право чоловіка і жінки мати рівні громадянські права у шлюбі;

• на захист від будь-якої дискримінації;

• на приватну власність;

• на освіту;

« виборче право;

• право не бути позбавленим волі лише на підставі неспроможності виконання свого договірного зобов'язання;

• на вільне пересування і свободу вибору місця проживання на території певної держави, де людина законно перебуває;

• вільно залишати будь-яку країну, право громадянина не бути висланим з території своєї держави, а також право

81

безперешкодного в'їзду на її територію;

• право іноземця не бути свавільно висланим за межі держави, на території якої він законно проживає.

Всі скарги до Європейського Суду надсилаються за адресою:

Еигореап Соигі о/ Нитап Кіфіа, Соипсії о/ Еигоре/ ВР 431 Я6 67006, 8їга8Ьиг§ Сесіех Ргапсе