Тема 3.6. Політична діяльність в Україні

План

1. Конституційні принципи культурної та мовної політики в Україні.

2. Статус української мови як державної мови.

3. Гарантування Конституцією України вільного розвит­ку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин в Україні.

Завдання для самостійного вивчення

1. Ознайомитися з методичними рекомендаціями та законспектувати їх.

2. Визначити принципи сучасної мовної політики в Україні.

3. Дати перелік та коротку характеристику нормативної бази щодо здійснення державної мовної політики.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання 1. Конституційні принципи культурної та мовної політики в Україні

Поняття "мовна політика", зазвичай, зводять до кількох питань, як-от офіційної чи державної мови (для світової практики ці два поняття цілком тотожні), мови шкільництва, мовних прав національних меншин. Останні десятиліття додали до названих вище ще низку проблем - мову засобів масової інформації та реклами, мовні стандарти не тільки офіційної, а й науково-технологічної інформації тощо.

У цілому ж у найбільш загальному вигляді можемо дати таке визначення мовної політики: мовна політика - це комплекс цілей та принципів, що визначають регулювання мовних

35

практик у різних сферах життя держави й суспільства, а також сукупність правових, адміністративних та господарчих механізмів, через які здійснюється згадане регулювання.

Раніше було, вочевидь, прагнення влади до забезпечення суспільної однорідності: мовна політика виступала як інструмент централізації, боротьби з "місцевим сепаратизмом", - як-от у Франції, починаючи ще з кінця XVIII ст., у бісмарків- ській Німеччині, та й у царській, а згодом і радянській Росії, починаючи ще з перших заборон Петра І на друк української книги, і закінчуючи жорстокою кампанією за "покращання вивчення російської мови" наприкінці 70 - 80-х рр. XX ст.

Натомість, у багатонаціональних демократичних держа­вах мовна політика стала засобом правового забезпечення безконфліктного існування різномовних спільнот (як-от у сучасних Швейцарії, Канаді, Бельгії), а у державах із значними етнічними меншинами - засобом забезпечення культурних прав цих меншин (як-от політика "багатокультурності" у тій-таки Канаді, чи політика, скерована на емансипацію іспаномовного населення у більшості штатів півдня США).

У XX ст. особливої актуальності набуло використання мовної політики, як інструмента культурної та ідеологічної деколонізації у країнах, які здобули державну незалежність. За найхарактерніший приклад може правити Алжир, де протягом першої половини шістдесятих було відроджено коранічну арабську мову як мову офіційного життя та повсякденного спілкування (до того освічені верстви спілкувалися французь­кою, а серед простолюду побутували місцеві арабсько- берберські "мішанки").

Немалого успіху у відродженні власних мов здобули й держави Балтії. Щоправда, там і за радянської доби ніколи не вдавалося русифікувати власне естонців, латишів чи литовців. Але серед так званого "російськомовного населення" (переваж­но росіян, а також білорусів та українців, яких масово привозили для роботи на великих підприємствах) рівень володіння місцевими мовами був практично нульовий, що ділило суспільство на дві практично не пов'язані одна з одною

36

спільноти. Сьогодні ж, коли володіння державною мовою є необхідною умовою одержання громадянства та побудови кар'єри, так звані "російськомовні" особи масово й небезуспішно оволодівають не лише литовською і латвійською, але й дуже непростою для іноземців - естонською. Отже, від набуття Україною державної незалежності актуальним було використання правового інструмента державної мови для консолідації українського суспільства, зміцнення національної свідомості, культурної та ідеологічної деколонізації України.

Питання 2. Статус української мови як державної

мови

Правовою основою для здійснення державної мовної політики в Україні є Конституція, Закон України "Про мови в Українській РСР", рішення Конституційного Суду від 14.12.99 щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі у навчальних закладах України, а також інші законодавчі акти.

Державна мова - закріплена традицією або законо­давством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних навчальних закладах, науки, культури, в сферах зв'язку та інформатики. Термін з'явився у часи виникнення національних держав. У однонаціональних державах немає необхідності юридичного закріплення державної мови, в багатонаціональних країнах конституцією (законодавством) статус державної, як правило, закріплюється за мовою більшості населення. У деяких країнах, відповідно до їхнього етнічного складу, статус державних надано двом і більше мовам (наприклад, у Канаді - англійській та французькій). У демократичних країнах із статусом однієї мови як державної забороняється дискримінація громадян за мовною ознакою, носії інших мов мають право користуватися ними для задоволення своїх потреб. Українці мають більш як тисячолітню історію вживання рідної мови у різних сферах громадянського

37

та культурного життя. Давньоруська мова у добу Київської Русі була не лише мовою художньої літератури, літописання, а й мовою законодавства та діловодства, офіційного і приватного листування. Отже, вона фактично була мовою державною. Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

"В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом" (ст. 10).

Для реалізації ст. 10 Конституції України у 1997 р. було утворено Раду з питань мовної політики при Президентові України й департамент із здійснення мовної політики при Державному комітеті України у справах національностей та міграції.

Питання 3. Гарантування Конституцією України вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин в Україні

Мова відіграє визначальну роль у процесі формування особистості людини, здобуття нею освіти, є для неї засобом повсякденного спілкування, інструментом накопичення знань, залучення її до надбань культури, національної самоіденти- фікації людини, а також, як правило, одним з головних чинників формування сучасної нації тощо.

З огляду на складну історію становлення української державності та розвитку української мови, а також на те, що українську мову вважає рідною переважна більшість населення України, Конституція визнає державною саме українську мову. Причому зазначене положення міститься у розділі І Конституції України, який закріплює основи конституційного ладу в Україні як фундаментальні принципи, що складають засади громадян­ського суспільства та правової державності.

Державною мовою зобов'язані володіти Президент України (ст. 103 Конституції України), професійні судді (ст. 127

38

Конституції України, ст. 59 Закону "Про судоустрій та статус суддів"), судді Конституційного Суду України (ст. 148 Конституції України), члени Вищої ради юстиції (ст. 6 Закону "Про Вищу раду юстиції""), Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст. 5 Закону "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"). Відповідно до ст. 6 Закону України "Про мови в Українській РСР" службові особи повинні володіти як державною - українською, так і російською мовами. Зазначене положення було вміщено з огляду на реальну мовну ситуацію в Україні. Незнання громадянином української або російської мови не є підставою для відмови йому у прийнятті на роботу. Після прийняття на роботу службова особа повинна оволодіти мовою роботи органу чи організації в обсязі, необхідному для виконання службових обов'язків.

Громадяни мають право звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, органі­зацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, посадових осіб українською чи іншою мовами, прийнятними для сторін (ст. 6 Закону від 02.10.96 "Про звернення громадян").

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Це означає, що держава, по-перше, бере на себе зобов'язання не перешкоджати вільному розвитку, використанню у спілкуванні, застосуванні мов національних меншин, по-друге, сприяти їх розвитку та використанню (шляхом державної підтримки видання друкованих засобів масової інформації, підручників, навчальних посібників, художньої літератури, набуття освіти мовами меншин тощо), по-третє, захищати мови меншин, як духовно-культурну цінність, з метою не допустити їх занепаду і втрати. Так, 15.05.03 Верховна Рада України ухвалила Закон "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин", відповідно до якого положення зазначеної Хартії застосовуються до мов таких національних меншин України, як білоруська, болгарська, гагаузька, грецька, єврейська, кримсько­татарська, молдавська, німецька, польська, російська, румун­ська, словацька та угорська. Відповідно до цього Закону

39

визначено ті заходи, які застосовуються стосовно кожної з вказаних мов. При цьому, як зазначається у п. 5 цього Закону, "при застосуванні положень Хартії заходи, спрямовані на утвердження української мови як державної, її розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України, не вважаються такими, що перешкоджають чи створюють загрозу збереженню або розвитку мов, на які відповідно до статті 2 цього Закону поширюються положення Хартії"".

Певні можливості для використання мов меншин передбачено у Законі "Про мови в Українській РСР". Так, наприклад, у роботі державних та інших органів, підприємств, установ, організацій, розташованих у місцях компактного проживання громадян не титульної національно-етнічної спільноти можуть використовуватися поряд з українською і їхні національні мови (ч. 2 ст. 3). У ст. ЗО цього Закону передбачається, що "результати науково-дослідних робіт оформляються українською або російською мовою", а виконавці таких робіт "можуть вибирати мову публікацій наукових результатів". Відповідно до ст. 33 Закону "Про мови в Українській РСР" мовою офіційних засобів масової інформації є українська мова, але "можуть також бути мови інших національностей".

Запитання для повторення та закріплення матеріалу

1. Що таке культурна та мовна політика держави?

2. Визначте проблеми утвердження української мови в освітній сфері.

3. Дайте визначення поняття "державна мова".

4. На яких конституційних принципах здійснюється культурна та мовна політика Української держави?

Розділ 4. Основи правового статусу людини і

громадянина