Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
пИТаННЯ ФІЛОЛОГІЇ.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
29.08.2019
Размер:
159 Кб
Скачать

Новели василя стефаника як експресіоністичне відображення дійсності

МартаТОКАРИК,

учитель-методист СШ №1 м. Городенки

, . Експресіонізм ,

На межі ХІХ-ХХ ст. у європейському ма-лярстві, а згодом і в музиці та літературі на противагу імпресіонізмові утвердився, новий стиль — експресіонізм. До першорядних митців цього стилю належали: художники - голландець Вінцент Ван Ґоґ, норвежець Едвард Мунк, фран­цузи Поль Сезанн, Поль Ґоґен, Анрі Матісс; німе­цький композитор Ріхард Штраус; австрійський письменник Франц Кафка [18; 205]. В укра­їнській літературі цей стиль започаткував Василь Стефаник, його традицію продовжили Тодось Осьмачка, Микола Куліш, Олександр Дойженко, Лесь Курбас з театром "Березіль", у малярстві — школа Олекси Новаківського [18; 205].

Експресіонізм, як і інші модерні типи худож­нього мислення, несе в собі дві яскраво виражені генеалогічні засади. Перша полягає в тому, що ця модель авторської ідейно-естетичної свідомості була викликана до життя самою дійсністю і спо­нукала митців до виявлення головної сутності людського буття,:прихованого за зовнішньою ви­димістю. Друга засада — цедастійливе прагнення молодого покоління творців змінити принципи світобачення, систему образності й засоби поети­ки, заперечуючи філософсько-світоглядні наста­нови реалізму чи натуралізму. Саме До таких форм авторської свідомості з культивуванням зматеріалізованого світу, що переважав над ду­ховним, експресіонізм був своєрідною опо­зицією [14; 250].

Митці цього стилю намагалися акцентувати увагу на тому, що відбувається всередині особи­ стого "Я" індивіда, проникаючи в хаос підсвідо­ мого та інтуїтивного, проеціюючи крізь призму свідомості буквально все, що має причетність до людського існування [14; 251]. , .

Експресіонізм вивільнив із пут типового, "ви­няткове", а права громадянства набув символ не­повторного [7; 13]. І тому питання про людину, яка .бореться тільки за •. "місце, під сонцем", відійшло на другий план, а, постала проблема відповідальності за власну долю й долю тих, що її оточують [16; 168]. І тому митці нового стилю, навіть змальовуючи матеріальне, прагнули до ' єдності "Я" зі світовою духовністю. Для екс­пресіоністів важливим було те, щоб мистецтво, відображаючи свідомість людини, було експре-

сією ритму та руху життя. Очевидно, що в.цьому народжувалася нова, цілковито не схожа на попе­редні,-мистецька-психологія, яка наполегливо шукала спільне в людині, тварині, рослині, — в усій природі, проникаючи не<в реальний світ ре­чей і явищ, а у світ незримий^ духовний [18; 207, 208]. Звідси основні ознаки експресіонізму:

- увага до простих характерів;

,.— прагнення, віднайти, першовитоки, корені зла в людському суспільстзі; , .,:":

  • заглиблення у проблему вини і кари;

  • дослідження сенсу страждання і смерті лю­ дини; „.' ..Д-. .... :(і ' • .

- висвітлення опозиції прекрасне - потворне; захоплення ідеєю всезагального взаємо­ зв'язку всього сущого у світі [9; 56,57].

Ще будучи студентом Краківського універси­тету, Василь Стефаник стає свідком першої хвилі української еміграції.'-Запеклися в мозку і серці страдницькі обличчя тих, 'хто назавжди відбував на чужину під тужливий спів-стогін. Розпачливе вола'ння тисяч душ кліщамичстйскувало душу, щоб потім вихлюпнути1 слізьми т'ой кривавий "Камінний хрест". '••' ' ' ' ' ''г-'(

Минають роки і століття, відходять у небуття покоління, змінюються вірування і звичаї^ а "Камінний хрест" не перестає хвилювати Нас дра­ мою людського серця. Тож торкнімося його нетлінних сторінок і розгляньмо, як Стефаник за­ собами експресіонізму художньо відтворював гострі соціальні проблеми, знаходив такі слова любові до простого мужика, їдо "гриміли, як грім", і "світили, як зорі". і

Експресіоністи відродили давню істину, що не можна навіть квітку зірвати, '-щоб при цьому не стривожити зорі, бо весь' космос є нерозривною цілісністю: Так само, як кинутий у воду камінь збурює увесь ставок, так Іван з конем, працюючи, залишає за собою слід, змінюючи довкілля [9; 59]. "Не раз ранком, іще перед заходом сонця, їхав Іван у поле пільною доріжкою. Шлеї не, мав на собі, лише йшов із правого боку і тримав дишель як би під пахвою. І кінь, і Іван держалися крепко, бо оба відпочили через ніч. То як їм траплялося сходити з горба, то бігли. .Бігли в долину і лиша­ли за собою сліди коліс, копит і широчезних п'ят Іванових. Придорожнє зілля і бадилля гойдало-

ся, вихолітувалося на всі бокиза возом і скидало росу на ті сліди" [12; 72]*. . ; , '

І.Денисюк на початку 70-х років писав, що в естетиці В.Стефаника роса, яка супроводила все життя селянина, дає. "дужість і здоров'я не лише пшеницям і житам, але й хліборобам" [5; 98], Са­ме у "відтворчій" іпостасі роса подана у худож­ньому просторі письменника, бо, всмоктуючи той біль, що запікся в кістках героїв, вона повертає їх до життя, дозволяє розгледіти в ньому вищі ду­ховні цінності [10; 63]. А в "Камінному хресті" во­на - єднаюча сила землі і космосу. Отже, кінські копита, колеса й Іванові п'яти творили єдність своїм експресивним рухом [9; 59].

Десь там, на далекій чужині, снився галиць­ким емігрантам світ, "шовком тканий", "перлами обкиданий", "сріблом мережаний", котрий пись­менник створив у власній душі, знайшовши у ньому святе місце для Івана, постать якого не відзначалася красою, швидше навпаки.

"А ще Івана в селі кликали Переломаним. Мав у поясі хибу, бо все ходив схилений, як би залізні краки стягли тулуб до ніг... Але хоч той горб його переломив, то політки давав добрі. Іван бив палі, бив кілля, вино­сив на нього тверді кицки трави і обкладав свою част­ку довкола, аби осінні і весняні дощі не сполікували гною і не заносили його в яруги... Вік свій збув на тім горбі. Чим старівся, тим тяжче було йому, поломан'о-му, сходити з горба" (73).

Тут оригінальне виявилася експресіоністична опозиція прекрасне — потворне.

Отже, В.Стефаник у негарному знаходить і по­казує гарне - рух життя всього світу. У чому ж краса Івана? Мабуть, у тому, що він виконує по­кладену Господом на нього місію співтворця Всесвіту. В експресіоністів потворне ставало пре­красним. Адже без темряви не було б видно світла, без ночі людина не могла б милуватися днем, без зла і потворності не відчувала б добра й краси. Вони вірили, що "людина, яка вміє виявля­ти себе щиро, може добувати красу з будь-чого, бо вона захована у кожній бридоті, яка'насправді не існує". Експресіоністи в негарному вміють поба­чити приховану красу таємного змісту. На їхнє переконання, не краса, а експресивний образ має викликати естетичне задоволення (експресія - це життя) [18; 208]. Коли Іван працює, то стає подіб­ним до коня. Вигляд коня в роботі ніби пояснює, чому Дідух мусить так тяжко працювати. "Згори кінь виглядав, як би Іван його повісив на нашиль­нику за якусь велику провину" (72). Це натяк на перший людський гріх. Згадаймо, що сказав Тво­рець Адамові, виганяючи його з раю: "Проклята

* Тут і далі, посилаючись, на це видання, зазначатимемо ли- шесторінку. . .. (| , -...'•.,

земля через тебе, терни і будяки буде вона тобі родити. Жити будеш у тяжкім труді. В поті лиця свого їстимеш хліб, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято" [2; 17-19].

У новелі "Камінний хрест" В. Стефаник ствер­джує взаємопоєднаність усього сущого, пе­реплітає прекрасне і потворне, дошукується при­чини людських .страждань на землі, показує кра­су людського існування, яка можлива лише в єдності з довкіллям. Ось і в Івана Дідуха відчуття єдності зі своєю землею та близькими людьми на­повнювало життя змістом, давало радість і щастя. Виїзд на чужину розірвав у його душі зв'язок з довколишнім, таким рідним світом [9; 60].

Вичахла Іванова душа - бралася попелом, бо­люче рвалися одна за одною струни, що в'язали йо­го з цією землею. Чужина виривала Івана з правіч­ного життєвого циклу. І він відчув, що "каменів".

"Гостей у Івана повна хата, ґазди і ґаздині. Іван спродав усе, що мав, бо сини з жінкою наважилися до Канади, а старий мусив укінці податися.

Спросив Іван ціле село.

Стояв перед гостями, тримав порцію горівкй у пра­вій руці і, видко, каменів, бо слова не годен був загово­рити" (74),

У Стефанйка образ каменя часто означає омертвіння душі, а "біле".і "срібне" - чистоту душі. Дідух утрачає своє духовне життя. І "одна сльоза котилася по лиці, як перла по скалі..( "Та я вас про-сю, ґазди, аби ви, як мете на світу* неділю поле світити> аби ви мого горба ніколи не минали" (78).

Піщаний горб, який залишався єдиним спад­ ком і пам'яттю Івановою життя, виростає тут у трагічний символ невідповідності творчих сил народу, "цвіту його душі" жорстоким умовам бут- тя.'що перемелюють ї виснажують народний дух тасилу [4; 111]. ,. • - :

Перлина, що котиться по скалі, - це символ життя Івана, що котиться по мертвому камені. Очевидно, тут ідеться про загибель тієї духов­ності, котра пов'язує І-ероя з рідною землею. Дідух і його родина відчувають майбутню муку безуспішної боротьби емігрантів за' збереження своєї духовності. Це передчуття викликає страш­ний біль. Автор подає його в такому образі:

*Ціла хата заридала. Ніби хмара плачу, що повисла над селом, прірвалася, як би горе людське дунайську загату розірвало -такий був плач,.." (80). ;. :

Тут хата втрачає властивості свого реального змісту і перетворюється,,на знак дутяевнргр стану родини. Конкретна річ утратила свій зовншіній,ви-гляд.і стала образом внутрішнього світу (в екс­пресіоністів такий прийом — дереалізація} [9; 60], Вона ніби від Іванового імені прощається з землею, на яку він ніколи не повернеться, •- . . - , ,,.•..:

плоти попри дороги тріщали і падали — всі люди випроваджували Івана. Він ішов зі старою, згорблений, в цанговім сивім одінню, і щохвилини, танцював польки. Аж як всі зупинилися перед хрестом, що Іван його по­клав на горбі, то він показав старій на хрест

- Видиш, стара, наш хрестик? Там є відбито і твоє намено.

Не біси, є і моє, і твоє..." (81).

Крізь марево-спогад промайнуло життя Івана, зима памороззю ступила на його поріг. І щоб "не розвіятись на старість, як лист по полі", він ста­вить камінний хрест як символ вічної присут-ності на рідній землі [6; 39].

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.