11. Роль політичні партії.

Політична партія — це організація, що об'єднує на добровільній основі найбільш активних представників тих чи інших класів, соціальних верств і гуртів. Політичні партії, як правило, мають свою програму, систему цілей, які вони активно пропагують та захищають, більш-менш розгалужену організаційну структуру, покладають на своїх членів певні обов'язки та встановлюють норми поведінки. Це дає змогу партіям бути могутнім чинником підвищення рівня організованості політичного життя. Виходячи з природи соціальної бази, можна виділити партії, що виражають інтереси:

1) окремих класів

2) окремих соціальних верств та гуртів;

3) кількох класів та соціальних гуртів

3 ідеологічного погляду розрізняють:

1) ідейно-політичні або світоглядні партії;

2) прагматичні або партії виборчої кампанії.

До основних функцій політичних партій у суспільстві належать: представництво соціальних інтересів, соціальна інтеграція, політична соціалізація, створення ідеологічних доктрин, боротьба за державну владу й участь в її здійсненні, розробка політичного курсу, формування громадської думки тощо. Надзвичайно важливою проблемою сьогоднішнього життя всіх країн світу є співвідношення однопартійності та багатопартійності. суспільства.

12. Націоналізм

Націоналі́зм  — ідеологія і напрямок політики, базовим принципом яких є теза про цінність нації як вищої форми суспільної єдності і її первинності в державотворчому процесі. Відрізняється різноманіттям течій, деякі з них суперечать одне одній. Як політичний рух, націоналізм прагне до відстоювання інтересів національної спільноти у відносинах з державною владою.

У своїй основі націоналізм проповідує вірність і відданість своїй нації, політичну незалежність і роботу на благо власного народу, об'єднання національної самосвідомості для практичної захисту умов життя нації, її території проживання, економічних ресурсів та духовних цінностей. Він спирається на національне почуття, яке споріднене патріотизму. Ця ідеологія прагне до об'єднання різних верств суспільства, незважаючи на протилежні класові інтереси. Вона виявилася здатною забезпечити мобілізацію населення заради спільних політичних цілей в період переходу до капіталістичної економіки.

В силу того, що багато сучасних радикальних рухів підкреслюють своє націоналістичне забарвлення, націоналізм часто асоціюється з етнічною, культурною та релігійною нетерпимістю. Така нетерпимість засуджується прихильниками поміркованих течій у націоналізмі.

Варіант-7

13)Політична організація суспільства — це сукупність взаємозалежних і взаємовпливових державних, партійних організацій, громадських об'єднань, що створені та діють з метою формування і функціонування системи владарювання й упорядкованості політики або мають вплив на неї. Визначальне місце в політичній організації суспільства посідає держава як форма організації суспільного життя. Держава є фундаментальною, базовою організаційною структурою в політичній організації суспільства й у всій його політичній системі. Поряд з державою як основною ланкою політичної організація включає партії, профспілки ін. організації і рухи, переслідуючі політичні цілі, а також норми, політичні традиції і установки, що зв'язують їх. в систему і забезпечують функціонування політичної організації. Діяльність установ і інститутів, складових політ організації охоплює всі суспільні стосунки, що складаються в процесі здійснення політичної влади.

14) Шістдеся́тники — назва нової генерації (покоління) радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла у культуру (мистецтво, літературу тощо) та політику в СРСР в другій половині 1950-х — у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» (десталінізації та деякої лібералізації) і найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років (звідси й назва). У політиці 1960 — 1970-х років 20 століття «шістдесятники» являли собою внутрішню моральну опозицію до радянського тоталітарного державного режиму (політичні в'язні та «в'язні совісті», дисиденти). Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості. Основу руху шістдесятників склали письменники Іван Драч, Микола Вінграновський,В.Дрозд, Гр.Тютюнник, Б.Олійник, В.Дончик, Василь Симоненко, Ліна Костенко, В. Шевчук, Є. Гуцало, художники Алла Горська, Віктор Зарецький, Борис Чичибабін, літературні критики Іван Дзюба, Євген Сверстюк, режисер Лесь Танюк, кінорежисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, перекладачі Григорій Кочур, Микола Лукаш та інші. Шістдесятники протиставляли себе офіційному догматизмові, сповідували свободу творчого самовираження, культурний плюралізм, пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими

Варіант-8

15) Лібералізм - філософська, політична та економічна теорія, а також ідеологія, яка виходить з положення про те, що індивідуальні свободи людини є правовим базисом суспільства та економічного ладу. Зародився як ідеологія буржуазії у 17 ст. і остаточно оформився як ідейна доктрина до середини 19 сторіччя. Лібералізм проголошує, що ініціативна (активна), вільна, тобто неконтрольована діяльність осіб, головним чином економічна й політична, є справжнім джерелом поступу в суспільному житті. Спрямований на утвердження парламентського ладу, вільного підприємництва, демократичних свобод; обстоює абсолютну цінність людської особистості («особа важливіша за державу») та рівність всіх людей щодо прав особистості. Метою лібералізму є максимальне послаблення («пом'якшення») різних форм державного і суспільного примусу щодо особи (контролю особи тощо), обстоює шлях мирного, реформаторського здійснення соціальних перетворень. Лібералізм відкинув багато положень, що були основою попередніх теорій держави, такі як божественне право монархів на владу і роль релігії як єдиного джерела пізнання. Фундаментальні принципи лібералізму включають індивідуальні права (на життя, особисту свободу і власність); рівні права і загальна рівність перед законом; вільну ринкову економіку; уряд, що обирається на чесних виборах; прозорість державної влади. Функція державної влади при цьому зводиться до мінімуму, необхідного для забезпечення цих принципів. Сучасний лібералізм також віддає перевагу відкритому суспільства, заснованому на плюралізмі та демократичному управлінні державою, за умови захисту права меншості та окремих громадян.

Деякі сучасні течії лібералізму більш терпимі до державного регулювання вільних ринків заради забезпечення рівності можливостей досягнення успіху, загальної освіти та зменшення різниці в доходах населення. Прихильники таких поглядів вважають, що політична система повинна містити елементи соціальної держави, включаючи державну допомогу з безробіття, притулки для бездомних і безкоштовну охорону здоров'я.

Відповідно до поглядів лібералів, державна влада існує для блага людей їй підвладних, і політичне керівництво країною повинно здійснюватися на основі згоди більшості керованих. На сьогоднішній день політичною системою, яка найбільш співзвучна переконанням лібералів, є ліберальна демократія.

16) політична партія – це добровільне та організаційно оформлене об'єднання громадян, яке виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади. Основною ознакою політичної партії є її прагнення до завоювання і здійснення державної влади. Для досягнення цієї мети партія організаційно об'єднує прихильників певних поглядів, ідей. За цими ознаками політична партія відрізняється, по-перше, від суспільно-політичного руху, який не має характерних для партії організаційної структури та детально розробленої політичної програми, а по-друге, від групи інтересів, що не прагне до завоювання державної влади, а обмежується лише здійсненням впливу на неї. У своїй сукупності і взаємозв'зках політичні інститути утворюють політичну організацію суспільства, організаційну основу політичної системи. Центральна роль у політичній системі належить державі. Саме вона забезпечує політичну організованість суспільства. Особливе місце в політичній системі займають політичні партії, які є головними учасниками боротьби за завоювання, утримання й використання державної влади. Кожна партія прагне мати можливість визначати політику держави або хоча б впливати на неї. Інституціональна підсистема є основоположною як до політичної системи суспільства в цілому, так і до її окремих складових.

Варіант-9

17. Види республік.

Республіки як форми правління почала інтенсивно виникати після буржуазних революцій в XVI—XVII століттях і є домінуючою формою правління в сучасний період. Нині всі республіки поділяються на три види: президентська республіка, змішана (або напівпрезидентська), парламентська.

Їх назви в певній мірі умовні, разом й тим кожна з них має свою специфіку. Існували та існують і інші види республік: Радянська республіка. Народно-демократична республіка, республіка Паризька Комуна, ісламські республіки і інші.

Президентська республіка характеризується тим, що президент обирається всім населенням, так як і парламент. В такій республіці президент формує і очолює уряд, є главою держави і формально не підзвітний парламенту. Наприклад, у США, Мексиці, Іраці.

Змішана (або напівпрезидентська)— це така республіка, коли президент — глава держави обирається народом, так як і парламент. В такій республіці уряд обирається (призначається) парламентом за рекомендацією президента. Уряд підзвітний одночасно президенту і парламенту. Президент не очолює уряд і не несе юридичної відповідальності за його діяльність. Наприклад, Франція, Фінляндія, Україна, Російська Федерація.

Парламентська республіка характеризується центральним становищем парламенту (законодавча влада), який обирає главу держави — президента і уряд — виконавчу владу. Вони підзвітні парламенту. Іноді президент не обирається, і главою держави стає прем'єр-міністр. Наприклад, Італія, ФРН.

18. Політична думка козацько-гетьманської держави

Українська політична думка зародилась і розвивалась у контексті європейської політичної думки, яка справляла на неї визначальний вплив. Одним із важливих чинників розвитку української політичної думки були об'єктивні соціально-політичні процеси, що відбувалися в самій Україні. У центрі них перебувала проблема державності.

В історії суспільно-політичного життя в Україні XVI-XVII ст. характеризується розвитком прогресивного ідейно-політичного руху, пов’язаного з визвольною боротьбою українського народу. Це був період, коли на зміну бурхливому розквіту прийшов етап занепаду й розпаду, тривалого іноземного поневолення багатьох українських земель.

Велику роль у формуванні політичної свідомості українського народу відігравали освіта, наука, мистецтво. Поширенню освіти сприяли братські школи. Саме вони стали основою створення Киево-Могилянської академії. Ця установа стала першим вищим закладом на східнослов’янських землях.

Надзвичайно велика роль у житті українського народу, в його боротьбі за волю, за незалежну й суверенну державу належить козацтву. Саме в його контексті стало можливе створення Конституції Пилипа Орлика 1710 року. Незважаючи на те, що ця Консти¬туція в життя не була втілена, вона має велике значення як документ, кот¬рий вперше в історії України де-юре зафіксував принципи, покладені в ос¬нову державно-політичного устрою. Вперше українська державна ідея знайшла втілення в юридичному документі, де було визначено, які саме і в якому порядку мають бути здійснені державні реформи в Україні. Важливе місце в Конституції Пилипа Орлика посіла проблема взаємин між гетьма¬ном і народом.

Варіант-10