39. Політичні вчення Стародавнього Сходу

Перші ідеї про форми організованого державного існування і розвитку суспільства з'явились у країнах Стародавнього Сходу ще в II тисячолітті до н.e. Ці ідеї у стародавніх китайців, індусів, вавилонян, персів, євреїв мали релігійно-міфологічний характер.

У XI - VIII ст. до н. є. простежується тенденція переходу від релігійно-міфологічних уявлень до раціонального сприйняття. Цей перехід виявився у вченнях Конфуція і Мо Цзи в Китаї; Будди в Індії

Заратустри в Персії; проповідях єврейських пророків.

Вчення Конфуція викладено у книзі "Бесіди і судження". Він розвивав патріархально-патерналістську концепцію держави, відповідно до якої держава виступає як велика сім'я. Правитель є "сином неба", його влада має божественне походження, але вона залишається божественною доти, доки він править "розумно", наслідуючи шлях, вказаний Богом.Доброчесність виступає як комплекс етико-правових норм і принципів, до якого входять:

правила ритуалу людинолюбство, піклування про людей, шанобливе ставлення до батьків, відданість правителю, відчуття обов'язку.

Умовою дотримання цих доброчесностей суворе й чітке визначення обов'язків кожного члена суспільства. Негативне ставлення до законів - каральним значенням.Конфуціанство стало найвпливовішою течією етичної і політичної думки в Китаї, зберігає своє значення й понині.

Мо Цзи, засновник моїзму.

Мо Цзи розвивав ідею природної рівності всіх людей і обґрунтовував договірну концепцію виникнення держави, в основі якої лежить ідея належності верховної влади народу."Воля неба" виявляється в тому, що "небо" дотримується всезагальної любові і приносить усім користь. визнання рівності всіх людей. Мо Цзи висунув ідею договірного походження держави. люди обрали найбільш доброчесну і мудру людину правителем, зробили її "сином неба", який покликаний створювати єдиний зразок справедливості в суспільстві й забезпечувати у ньому порядок. Бідність Мо Цзи вважав джерелом безпорядків у державі

40) Громадянське суспільство — система інститутів поза межами державних та комерційних, яка забезпечує самоорганізацію та розвиток населення; це сукупність громадянських і соціальних інституцій і організаційних заходів, які формують базис реально функціонуючого суспільства у противагу і доповнення виконавчих структур держави (незалежно від політичної системи). Життєдіяльність громадянського суспільства визначається наявністю його

структурних елементів, їх якісними характеристиками, а також

інтенсивністю (частотою) та ефективністю (результатами) їх

функціонування. Громадянське суспільство має певну специфіку, коли йдеться про так звані “посткомуністичні” країни, до числа яких належить і Україна. Політичні партії є специфічним інститутом громадянського суспільства. Особливість політичних партій полягає в тому, що партій виступають своєрідною проміжною ланкою між громадянським суспільством і державою. Профспілки є Найбільш чисельними та структурованими об'єднаннями громадян України, які об`єднують у своїх лавах понад 17 млн. членів. Конституція визначає, що “професійні спілки є громадськими організаціями, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволі на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права”. Важливими інститутами громадянського суспільства в Україні є громадські організації (їх ще називають недержавними або неурядовими).

Створення та діяльність громадських організацій регулюється Законом України “Про об’єднання громадян”. За цим Законом “громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів громадян”. Головними проблемами, які стоять нині перед громадськими організаціями, є відсутність масової підтримки, обмеженість у фінансових ресурсах, проблеми у стосунках з владними інституціями, брак кваліфікованих кадрів, і внаслідок цього, нездатність повноцінно реалізовувати свої завдання.Засоби масової інформації Існування вільних, незаангажованих ЗМІ є однією з необхідних передумов формування правової демократичної держави та громадянського суспільства в Україні.

Варіант-21

41) Громадське об'єднання — це добровільне формування громадян (фізичних осіб), створене ними на основі єдності інтересів для спільної реалізації своїх прав і свобод. Громадські об'єднання розрізняють: 1) за порядком утворення та формами діяльності — громадські організації, органи громадської самодіяльності, громадські рухи;2) за критеріями (умовами) членства — об'єднання з формально фіксованим (документованим) членством, об'єднання з формально нефіксованим (недокументованим), «вільним» членством;3)  за кількістю членів (за ступенем залучення населення) — масові, «елітарні»;4) за внутрішньою організаційною структурою — централізовані (ієрархізовані, внутрішньо субординовані) і нецентралізовані;5)  за соціальною сферою діяльності — політичні, економічні, наукові, екологічні, спортивні, мистецькі тощо;6)  за територією діяльності — місцеві (обласні, міжобласні, міські, районні тощо), загальнодержавні (зокрема, республіканські), міждержавні (у конфедераціях, союзах держав), міжнародні (всесвітні, регіональні);7)  за соціально-правовим статусом — легальні (юридичне дозволені, офіційно зареєстровані відповідною державою), долега-льні (тимчасово незареєстровані), нелегальні (офіційно заборонені відповідною державою, підпільні);8)  за соціальною значущістю для існування і розвитку суспільства — прогресивні, консервативні, реакційні.

42) Консервати́зм (від лат. conservo — «охороняю», «зберігаю») — визначення ідейно-політичних, ідеологічних і культурних течій, що спираються на ідею традиції та спадкоємності в соціальному та культурному житті. Для консерватизму характерні прихильність до існуючих та установлених соціальних систем і норм, «скептичне» сприйняття ідей рівності людей, неприйняття революцій та радикальних реформ, обстоювання еволюційного органічного, максимально повільного розвитку.Ідеологічно консерватизм протистоїть як лібералізму, так і соціалізму.Вперше термін «консерватизм» вжив у 1891 році французький політик Франсуа-Рене де Шатобріан. У західній політиці консерватизмом часто називають школу мислення, започатковану Едмундом Берком, Бональдом та подібними мислителями. Існують різні форми консерватизму: ліберальний консерватизм є варіантом консерватизму, який об'єднує консервативні цінності та політику із певним нахилом до лібералізму. Консервативний лібералізм є різновидом лібералізму, який об'єднує підтримку ліберальних цінностей та політики із певним нахилом до консерватизму, тобто складає праве крило ліберального руху. Культурний консерватизм є світоглядом, який надає великого значення збереженню культурної спадщини нації чи сукупності народів, як наприклад у випадку західної культури чи китайської цивілізації. Культурні консерватори намагаються пристосувати до сучасного життя норми минулого. Релігійні консерватори намагаються застосувати у політиці ідеологічні вчення, а часом і вплинути на закони. Релігійний консерватизм часто перебуває в конфлікті із тим сучасним культурним середовищем, в якому живуть віруючі. Фіскальний консерватизм виступає за обережність у питаннях державних витрат та державного боргу. Зеленим консерватизмом називають консервативні течії, які включили в свою політичну палітру питання збереження навколишнього середовища.

Варіант-22