Тема 5.3. Склад адміністративного проступку

План

1. Суб 'скт адміністративного проступку.

2. Суб'єктивна сторона адміністративного проступку. Вчинення адміністративного правопорушення умисно та з не­обережності.

Завдання для самостійного вивчення

1. Перелічіть загальні ознаки суб'єктів адміністративного проступку.

2. Назвіть основні мотиви вчинення адміністративного правопорушення.

3. Наведіть приклади ситуацій, у яких проявляється протиправна недбалість.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання І. Суб'єкт адміністративного проступку

В адміністративному законодавстві не подано загального визначення суб'єкта адміністративного правопорушення (проступку, делікту), але, проаналізувавши ст. 13 - 16 КУАП, можна зробити висновок, що це є особа, яка досягла 16 років і вчинила адміністративне правопорушення, за яке застосовують заходи впливу, передбачені ст. 24, 24 ^і КУАП.

Таким чином, суб'єктом адміністративного проступку (делікту) є той, хто його вчинив, чи то фізична (чи то юридична особа).

У свою чергу, усі ознаки складу, що характеризують індивідуального суб'єкта можна поділити на дві групи:

• загальні;

• спеціальні.

До загальних ознак належать такі, які повинна мати будь-яка особа, що підлягає адміністративному стягненню. У першу чергу, до них належить вік і осудність (ст. 12, 20 КУАГІ).

Спеціальними ознаками суб'єктів визнають такі, що вказують на особливості їх правового становища, дають змогу диференціювати відповідальність різних категорій осіб, забез­печуючи тим самим справедливу оцінку скоєного діяння.

Таким чином, до складу адміністративного правопору­шення входять як загальні, так і спеціальні ознаки суб'єкта.

Отже, суб'єктом адміністративного правопорушення є осудна фізична особа, яка досягла 16 років, вчинила адмі­ністративне правопорушення, за яке настає адміністративне стягнення. За скоєння адміністративного правопорушення не­повнолітніми до 16 років адміністративну відповідальність не­суть батьки або особи, які їх заміняють.

До спеціального суб'єкта належать посадові особи, війсь­ковослужбовці, працівники правоохоронних органів, іноземці, водії транспортних засобів та ін. їх відповідальність (ст. 14 КУАП) пов'язана із недотриманням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил і забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків.

Своїми неправомірними діяннями посадові особи можуть заподіяти значно більшої шкоди, ніж громадяни.

Питання 2. Суб'єктивна сторона адміністративного проступку. Вчинення адміністративного правопорушення умисно та з необережності

Суб'єктивна сторона - це вина, тобто психічне ставлен­ня особи, яка скоїла адміністративний проступок, до своєї дії та до наслідків, що настали у результаті такої дії.

Вина є обов'язковою умовою адміністративної відпові­дальності. Якщо у діях особи вини не встановлено, а шкідливі наслідки настали (наприклад, у результаті випадкових обставин), це означає, що суб'єктивного аспекту немає, а значить немає адміністративного проступку й підстав для адміністративної відповідальності.

Ознаками суб'єктивності є мета і мотив учинення проступку.

Під мотивом проступку розуміють ті внутрішні спону­кання, які впливають на волю суб'єкта, якими він керується при вчиненні проступку.

Під мстою проступку слід розуміти певний результат, до якого прагне правопорушник.

Мотив і мета безпосередньо пов'язані вольовою поведінкою особи, вони допомагають розкрити її психологічну природу.

Важливе теоретичне та практичне значення має форма вини - встановлене адміністративним правом співвідношення свідомості та волі особи, яка скоїла адміністративний просту­пок. Розрізняють дві форми вини - умисел та необережність.

Відповідно до ст. 10 КУАП адміністративне право­порушення визнано вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправність своєї дії чи бездіяль­ності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала або свідомо допускала їх настання.

Умисел поділяється на прямий та непрямий.

Прямий умисел - це така форма вини, за якої право­порушник усвідомлював протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачав її шкідливі наслідки та бажав їх настання.

Прямий умисел становить собою єдність інтелек­туального і вольового аспектів.

Умисел є непрямим, якщо особа, яка скоїла адміністра­тивний проступок, усвідомлювала протиправний характер своєї дії, передбачала її шкідливі наслідки і свідомо допустила їх настання.

Ст. 11 КУАП встановлено, що адміністративне право­порушення визнано вчиненим із необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розрахову­вала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

60

Необережність - це самостійна форма вини, яка визначе­на адміністративним законодавством і розглядається як менш суспільно небезпечна.

Виділяють два види необережності:

1. протиправна самовпевненість;

2. протиправна недбалість.

Протиправна самовпевненість становить собою такий вид необережності, за якого особа, яка скоїла адміністративний проступок, допускала настання шкідливих наслідків проти­правних дій, але легковажно, самовпевнено розраховувала на їх відвернення.

Протиправна недбалість - це вид необережної вини, за якої особа, яка скоїла адміністративний проступок, не перед­бачала настання шкідливих наслідків своєї дії, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Зміст даної форми вини полягає у тому, що особа, яка скоїла адміністративний проступок і яка мала реальну мож­ливість передбачити шкідливі наслідки дій, не застосувала свій інтелектуальний та фізичний потенціал для відвернення таких наслідків.

При скоєнні проступку з необережності особа не перед­бачає шкідливих наслідків своїх дій. Таке непередбачення наслідків свідчить про неповагу особи до вимог законодавства, інтересів суспільства, вимог держави, своїх обов'язків.

Особливістю даної форми вини є негативне ставлення правопорушника до суспільно шкідливих наслідків та відсут­ність передбачення їх настання.

На відміну від кримінального, в адміністративному праві немає чіткої різниці між умислом і необережністю. Однак слід зауважити, що більш поширеною формою вини в адмі­ністративному праві є вина навмисна, коли особа усвідомлює протиправність і небезпеку свого діяння, передбачає і бажає настання шкідливих наслідків або прямо не бажає, але свідомо допускає їх настання.

Необережність може виступати як необачність, самовпев­неність, недбалість, незважливість, необдуманість тощо.

61

Запитання для закріплення та повторення матеріалу

1. З якого віку настає адміністративна відповідальність?

2. Що таке суб'єктивна сторона адміністративного про­ступку?

3. У чому проявляється необережність при вчиненні ад­міністративного правопорушення?