43. Психологічна структура учбової діяльності.

44. Формування мотивації учбової діяльності.

45. Психологічні основи індивідуалізації та диференціації навчання.

Індивідуалізація навчання означає реалізацію принципу індивідуального підходу. Звичайне навчання передбачає клас, що складається з учнів з різним рівнем розвитку, різною підготовкою. Вчитель орієнтується на “середнього учня” з середнім розвитком, середньою успішністю. Тому “сильні учні” стримуються в розвитку, а “слабкі завжди не встигають”. Слід орієнтуватись не на “середнього учня”, а на всіх і кожного. Легше поєднувати з цією метою фронтальну роботу з класом і індивідуальну роботу з окремими учнями. Особливо потребують інд. підходу учні з пониженою успішністю, щоб попередити їх перехід до хронічно відстаючих. навчання слід будувати, виходячи з особливостей їх психіки – сповільненого темпу формування понять, знань. Для таких учнів є оптимальним навчання в сповільненому темпі, з більш широкою наочністю, більшою кількістю вправ, з поступовим підвищенням рівня складності задач. Велику увагу слід приділяти мотиваційнійстороні навчання. В порядку індивідуальної роботи “сильні учні” вивчають додаткову літературу, виконують спец. завдання і додаткові вправи. Отже, методи навчання повинні бути різними, варіювати в залежності від інд. особливостей учня. Під диференціацією розуміють врахування індивідуальних здібностей учнів на основі будь-яких особливостей для окремого навчання. Диференціація може бути за віковою, релігійною, економічною, національною та ін. ознаками. Розрізняють 3 підходи до диференціації: 1)    за структурою системи освіти (загальноосвітні школи, СПТУ); 2)    за змістом навчання (профільно-масові, індивідуально-спеціельні); 3)    за характером диференціації навчального процесу (внутрішню і зовнішню); Внутрішня – різне навчання дітей в досить великій групі учнів за випадковими ознаками; Зовнішня – створення на основі певнихпринципів (інтересів, здібностей) відносно стабільних груп, в яких зміст освіти і навчання і вимоги, що ставляться до учнів розрізняються. При організації диференціації бажано дотримуватись 3-х рівнів труднощів: -    курс обов`язкової орієнтоції (загальний курс); -    курс прикладний (базовий); -    курс поглибленого рівня (творчий). Головне завдання диференціації: необхідний розвиток творчих здібностей учнів з різними пізнавальними можливостями.

46. Чинники ефективності навчання.

1. Розв'язання у процесі навчання реальних практичних проблем, засвоєння з цією метою нових методів і засобів роботи. За таких умов навчання функціонує в єдності з творчим розв'язанням проблем.    2. Ставлення до навчання як до одного з видів дослідницької роботи. Це створює додаткову мотивацію та підвищує якість засвоєння нових ідей і нового матеріалу. Завдяки цьому відбувається поєднання навчання й дослідження.    3. Орієнтація навчання на розвиток людини, зміну її поглядів, установок, цінностей, норм, уміння діяти відповідно з набутими знаннями. Всі ці критерії характеризують розвивальне навчання.    4. Інтенсивне заглиблення в проблему, відволікання від поточних справ завдяки глибокій концентрації на матеріалі. Це забезпечує розкриття внутрішніх резервів особистості людини, нереалізованих і нових здібностей.    5. Побудова навчальної роботи від складного до простого, а не навпаки. Суть цього підходу полягає в тому, що людина сприймає новий вид діяльності як складний і суперечливий процес. З часом з допомогою пізнавальної діяльності вона осмислює складну інформацію і виокремлює в ній прості складові.    6. Включення у роботу надмірних об'ємів інформації. За таких умов виявляються й активізуються резервні можливості свідомості й психіки людини.    7. Орієнтація на інтенсивний розвиток особистості під час групових занять. Це дає змогу активізувати діяльність кожного учасника завдяки інтенсивному подоланню етапів розвитку групи: за кілька днів семінару групи долають шлях, для якого у звичних умовах можуть знадобитися місяці.    8. Орієнтація на самостійність здобуття знань, відмова від “інформаційного підходу”, за якого зусилля спрямовані на “наповнення” пам'яті людини готовими знаннями.    9. Використання у навчанні послідовностей “від знань до практичних дій” і “від дій до знань”. Завдяки цьому забезпечується вибірковість, цілеспрямованість відбору знань, мотивація звернення до конкретної інформації.    Кожен із перелічених вище чинників може бути складовою моделей навчання, адже вони містять операціональні (певні дії) орієнтири на нове розуміння, нове бачення ситуацій і проблем.