50. Керівництво дитячими групами і колективом.

Стиль і методи керівництва дитячими групами і колективами мають відрізнятися від прийомів керівництва колективами дорослих людей, так як в якості основного завдання в керівництві дитячими групами і колективами постає задача навчання і виховання у дітей умінь і навичок групової взаємодії. Існують і вікові особливості керівництва дитячими групами, які відображують специфіку вікової психології і забезпечують передачу відповідних комунікативних умінь.

Практично педагог, коли організовує роботу дитячих колективів, повинен прагнути до наступних цілей:

1. Навчити дітей правильно розподіляти між собою ролі в спільній діяльності і виконувати свої рольові обов'язки.

2. Навчити дітей бути керівниками в груповій діяльності.

3.Навчити дітей підкорятися заданим правилам спільної праці, бути також і хорошими виконавцями.

4.Навчити дітей вміло спілкуватися одне з одним, встановлювати і підтримувати добрі ділові взаємини.

5.Навчити дітей створювати в групі емоційно сприятливі особисті взаємини.

6.Навчити кожну дитину бути незалежною в групі або колективі, переслідуючи власні цілі; в той же час враховувати інтереси інших членів групи.

7.Навчити дітей вміло вести дискусію, висловлюватися самим і слухати інших, доводити свою правоту і визнавати правильність позицій інших людей.

8.Навчити дітей розв'язувати конфлікти у сфері особистих і ділових міжособистісних взаємин.

Дві найважливіші ролі, які зустрічаються практично у всіх організованих групах дитячого типу, - це ролі керівника і виконавців. Їх виконанню впершу чергу необхідно навчити дітей.

51. Навчання дітей умінням і навичкам спілкування.

Метою розвитку навичок спілкування має бути не вдосконалення здатності маніпулювати іншими, а розвиток здатності створювати самому чи спільно з партнерами такі умови й атмосферу стосунків, які б сприяли психологічному зростанню людини, розкриттю її конструктивних можливостей.

Існують три основні різновиди соціально-психологічного тренінгу: особистісно орієнтований, поведінковий та ситуаційний. Кожен із них реалізує свій власний підхід до шляхів розвитку комунікативної компетентності, ґрунтуючись на різних уявленнях про ключовий чинник, що визначає успішність спілкування.

В особистісно орієнтованому тренінгу основна увага приділяється усвідомленню та кореляції цінностей, настанов, позицій, що виражають ставлення особистості до спілкування і є посередниками у її взаємодії з навколишнім світом. У контексті цього підходу спілкування особистості розглядають як зовнішній вияв її внутрішнього світу, основні детермінанти спілкування - це властиві особистості почуття, потреби, ціннісні орієнтації, переконання, очікування та прагнення.

Поведінковий тренінг спрямований на усвідомлення власного "поведінкового репертуару" і збагачення діапазону можливих засобів, прийомів спілкування. Основну увагу втакому тренінгу приділяють аналізу властивих індивіду паттернів поведінки і виробленню нових, більш ефективних способів і прийомів спілкування.

Ситуаційно орієнтований тренінг базується на багато аспектному аналізі ситуацій міжособистісної взаємодії. Розрізняють дві основні форми ситуаційно орієнтованого тренінгу: ситуаційний, в якому ситуація розглядається як реальність соціальних стосунків (в основі лежить соціодрама Дж. Морена) і тренінг сенситивності - основна увага приділяється аналізу міжососбистісних ситуацій, які виникають безпосередньо в групі ("тут і тепер"). Механізмом психокорекції в цьому випадку є научіння на основі власного досвіду спілкування через отримання різноманітного досвіду переживань у ситуаціях міжособистісної взаємодії.