Костюм як об'єкт дизайну.

Дизайн костюма - це мистецтво створення костюма як утилітарної речі і художнього витвору. Теоретичною основою дизайну є художнє проектування одягу.

Серед інших утилітарних речей, що становлять матеріальне середовище життєдіяльності людини, костюм є найбільш складною і найбільш тонко організованою структурою, бо він багатофункційнальний, завдяки чому знаходиться в тісному взаємозв'язку з усіма предметними та непредметними елементами середовища існування людини, і з самою людиною - його власником, і з суспільством - як продукт його культурних, соціальних та економічних можливостей. Крім того, костюм мобільний, підвладний частим змінам форми, і дизайн повинен орієнтуватися на проектування нових функцій і якостей одягу відповідно до потреб і образу життя людей.

При всьому різноманітті завдань, що стоять перед костюмним дизайнером, його специфіка визначається головним чином тим, що об'єктом докладання його зусиль є людина, причому не абстрактна, а конкретна особистість зі своїми тільки йому притаманними особливостями. Костюм утворює з людиною зорове ціле і, виконуючи закладені в нього фізичні функції, має відповідати статевій приналежності свого власника, його віку, а також особливостям його зовнішності і характеру. Якою би вільною не була фантазія художника-дизайнера, при пошуці нової форми проектуємого костюму, вона завжди повинна підпорядковуватися вимогам доцільності, продиктованими як самою фігурою людини, так і функціональним призначенням костюма.

Андре Курреж так сказав з цього приводу: «Моя мета - створювати костюм, в якому жінка буде відчувати себе розкуто, невимушено, приємно. Сучасний костюм повинен відрізнятися витончено-врівноваженими пропорціями, геометричною чіткою конструкцією. Проте мої моделі, які відповідають вимогам життя, практики та естетики ділової жінки нашого часу, не позбавлені жіночності».

Дизайн одягу як елемент проектної культури націлений сьогодні на формування нових естетичних потреб, нової культури споживання і, в кінцевому підсумку, на формування гармонійної особистості. Нове розуміння взаємодії людини і одягу, при незаперечному пріоритеті для модельєра людини, що носить одяг, висуває на перший план можливість самореалізації людини. Це проявляється в демократизмі сучасної моди, яка пропонує велику різноманітність стилів, форм, силуетів, з яких кожен може вибрати те, що підходить саме йому, дає можливість споживачеві брати участь у творчому процесі створення костюма. Багатофункціональність предметів одягу, їх різноманітність, форми, що трансформуються, елементи, які пристібаються, передбачають простір для фантазії споживача, який може носити одяг так, як йому хочеться, постійно змінювати свій імідж. Таким чином, сам процес споживання може перетворюватися на розвагу, у творчість, що викликає позитивні емоції, доставляє радість. Ця концепція зміни ролі одягу в сучасному світі шляхом створення одягу, який несе радість у «сірі будні» повсякденного життя людини, підтримується багатьма провідними модельєрами.

В цьому ж руслі відбуваються розробки в області неотехнологічного дизайну - дизайну кольору і світла, запахів, звуків. Створюється одяг зі світловими ефектами, з запахами, з тканин з рідкими кристалами, що змінює колір залежно від освітлення або від температури тіла людини, і навіть одяг, який звучить.

Особливе місце в моделюванні одягу займає етнічний стиль, який давно вже адаптував для сучасного одягу форми костюму різних народів світу. Сьогодні розробка концепції використання національного костюма іде в двох напрямках. З одного боку, дизайнери звертаються до традицій матеріальної і духовної культури регіону, прагнучи відтворити образи людини, які відповідають даній етнокультурній традиції. З іншого боку - звернення до культурних традицій інших народів. Нашарування безлічі традицій дозволяє проектувати новий одяг, що відрізняється від традицій європейської і від етнічної.

Так, регіональний дизайн ставить перед собою завдання створення одягу, який відповідає кліматичним і природним умовам даного регіону, а також традиціям формоутворення і відношення до матеріалів, виходячи з того, що костюм є дуже важливим елементом традиційного способу життя, тому що відображає світосприйняття даного етносу. При цьому сучасні дизайнери не йдуть шляхом простого копіювання, а намагаються на новому рівні відтворити національні образи, які відповідають одночасно і традиції, і новому способу життя сучасної людини.

Наочний приклад цього можна знайти в роботах японських модельєрів, на творчість яких, безсумнівно, впливає більш ніж тисячолітня історія японської культури. Не йдучи по шляху запозичення з традиційного одягу конкретних форм, вони спираються на загальні принципи створення національного костюма, традиції художньої творчості, використовуючи, насамперед вільний крій, характерний для японського і взагалі східного костюма. Ця особливість східного одягу приваблює своєю простотою, зручністю і універсальністю. Такий покрій підходить всім, не деформує тіло, зберігаючи вільний простір між тілом і одягом. Моделі, створювані японськими дизайнерами, відрізняє свобода і комфорт, можливість трансформації їх в процесі носіння. Якась незавершеність, характерна для японської художньої традиції спонтанність, дає можливість людині вільно трансформувати свій одяг у процесі його експлуатації, імпровізувати, тобто брати участь у творчому процесі. Вміло асимілюючи різноманітні впливи, відбираючи лише те, що не суперечить, а органічно доповнює власну культуру, японські модельєри створюють абсолютно новий одяг, який сприймається як одяг майбутнього, адресований всім людям незалежно від їх національності.

Цікавий також досвід скандинавських модельєрів, які створюють нові моделі одягу на основі багатовікової традиції своїх народів. Цей напрям в дизайні сучасного одягу отримав назву «неонордизм».

У дизайні сучасного одягу присутній вплив багатьох національних культур, так як плюралізм смаків сьогодні означає і рівноправність естетичних ідеалів. Звертаючись до культурних традицій різних народів, використовуючи якусь деталь, елемент декору, укрупнений або деформований орнаментальний мотив, крій або кольорову гаму будь-якого національного костюму, дизайнер прагне створити абсолютно новий образ.

Звернення дизайнерів різних країн до традицій в одязі як народів своїх країн, так і інших народів, сьогодні викликано потребою у посиленні гуманістичного підходу до проектування середовища проживання людини.

Заклопотаність суспільства екологічними проблемами знаходить свій відбиток і в дизайні одягу. Вперше екологічна тема була заявлена дизайнерами одягу в кінці 1970-х - початку 1980-х років, які запропонували «екологічний стиль»: одяг з натуральних, переважно лляних та бавовняних тканин, природні кольори, з обробкою ручної роботи і т. д.

Сьогодні, у зв'язку з усвідомленням небезпеки прискорення темпів зростання споживання, «вещизма», що вразив західне суспільство в другій половині XX сторіччя, породження все нових потреб і їх задоволення у збиток природним системам, назріла необхідність зміни системи цінностей і пріоритету,зниження обсягів споживання, виробки нового стилю споживання, екологізації виробництва,спрямованого на економію природних ресурсів.

Гармонізувати стосунки людини з оточуючим світом покликане «екологічне проектування» всіх предметів матеріального середовища, в тому числі і одягу.

У дизайні одягу це проявляється в декількох напрямках. По-перше, відбувається перегляд можливостей використання як натуральних, так і штучних матеріалів. Пропонується відмовитися від застосування тих штучних і синтетичних матеріалів, які негативно впливають на здоров'я людини (викликають алергію, накопичують статичну електрику), виробляються неекологічними способами і практично не асимілюються з навколишнім середовищем. Альтернативою таким штучним і синтетичним матеріалам можуть стати нові матеріали з новими експлуатаційними властивостями, які мають здатність саморозпадатися та виробництво яких відбувається з використанням нешкідливих і безвідходних технологій, а також традиційні натуральні матеріали: льон, бавовна, шовк, вовна.

У той же час розгортається боротьба «зелених»; настійна необхідність захисту зникаючих видів тварин і птахів вимагають заміни натуральних хутра, шкіри на штучні (особливо це відноситься до хутра рідких тварин, пір'я екзотичних птахів, занесених до Червоної книги).

По-друге, іде пошук економії природної сировини для виробництва матеріалів. У цьому напрямку дизайнери займаються проблемою регенерації відходів, повторного використання сировини, пропонуючи безліч варіантів її вирішення: від вторинного застосування до продовження терміну життя вживаного одягу («секонд хенд»).

Робляться спроби використання для одягу промислових відходів і побутового сміття. З'являється так званий «сміттєвий дизайн», який поки що має мало спільного з масовим виробництвом одягу. Нерідко на демонстрації колекцій молодих модельєрів можна побачити моделі одягу, виконані з банок з-під пива, пластикових пляшок, поліетиленових пакетів або пластикових пробок, старих газет, коробок з-під прального порошку. Цікаво в цьому відношенні використання текстильного клаптя: клаптева техніка шиття відома багатьом національним культурам. Протягом усього XX століття періодично виникало захоплення цим видом рукоділля, і дома наповнювалися подушечками та іграшками, виконаними з тканинних шматочків. Промислове виробництво одягу теж давно вже використовує цю техніку для виготовлення з обрізків шкіри або хутра доброякісного верхнього одягу і головних уборів.

По-третє, ведуться розробки, спрямовані на подовження терміну користування одягом. Класичними в цьому відношенні є вироби з трикотажу, так як універсальна річ може замінити собою безліч інших, тим самим відбувається мінімізація гардероба і, як наслідок, зниження обсягу споживання.

Одним із шляхів боротьби з надлишковим виробництвом, на думку прибічників «альтернативної економіки», може стати будь-яке виробництво, яке базується на досконалій технології, яке забезпечує мінімальні втрати сировини, і дрібносерійне виробництво, яке враховує конкретні потреби невеликих груп людей. Ця концепція орієнтації на виготовлення невеликих партій виробів співзвучна сучасному різноманіттю стилів, диференціації проектування. Такий підхід до проектування дозволяє відійти від одноманітності масового серійного виробництва і, як це не парадоксально, створити менш збиткове і більш екологічне виробництво одягу.