Тема 1. Суть та поліфункціональність релігії

Слово релігія – “rеlіgіо” - латинського походження, означає зв’язок або зустріч людини з Богом, відношення людини до Бога, набожність, благочестя, святиню, предмет поклоніння. Давні римляни в слово “реліго” вкладали такий зміст: “знову збирати”, “повторно відвідувати”, “ще й ще раз вдивлятися”, “добровільність”,”усвідомлення вини”. Як складне й різнобічне явище вона виникла на певному етапі розвитку суспільства і функціонує у тісному зв'язку з його життям, впливає на кожну людину, незалежно від того, вважає вона себе віруючою, чи ні. Об’єктом релігії є Бог, до Якого людина звертається з проханнями, прославляючи Його, перепрошуючи за злі вчинки і, висловлюючи Йому вдячність. Суб’єктом релігії є людина. Бог згідно релігійного вчення є трансцендентним, тобто таким, що існує поза межею розумного світосприймання, а також іманентним, тобто таким , що існує в людському бутті. Учення про Бога називається богослов’я або в грецькій мові – теологія. Релігія – це не тільки теорія, а передусім практика. За поширеністю релігії поділяються на етнічні (племінні, народні) та світові (християнство й іслам). У всіх релігіях є певні спільні й типові для всіх елементи. До них належать: правди віри, принципи моральної поведінки, культ та інституційна організація.

В суспільстві релігія виконує безліч функцій, зокрема, такі найважливіші функції.

Компенсаторна функція - пошук шляху до спасіння від недосконалості земного існування, шляху до позбавлення від страждань, до безсмертя. Соціально-стабілізуюча функція – це ступінь впливу релігії на суспільний спокій у суспільстві. Світоглядна функція, яка допомагає формувати релігійний світогляд людини, що усвідомлює себе творінням Божим, а не результатом еволюції, а також розуміє, щo первинним є Бог, а вторинним – матерія. Інтеграційна - функція об'єднання віруючих певної конфесії. Регулюючо-контролююча - суворість і обов'язковість виконання конфесійних законів, особливо у країнах Сходу. Виконання норм релігійної моралі. Політична - служить справі освячення влади, її верховних прерогатив. Іноді релігія впливає на розвиток політики. Катарсис - функція виховання на основах релігійної моралі. Моральна функція релігії, яка властива кожній релігії і виявляється у її позитивному впливі на поведінку кожної людини, щоб чинити добро, а уникати зла. Сугестія - функція впливу на підсвідомість та ін.

Сукупність наук про релігію називають релігієзнавством. До релігієзнавчих наук належать: історія та порівняльна історія релігії, археологія та етнологія релігії, психологія та соціологія релігії, географія та екологія релігії, педагогіка релігії, феноменологія релігії, філософія та богослов’я релігії. Релігієзнавчі науки досліджують феномен релігії за допомогою емпіричних наукових методів і трактують релігію як своєрідне емпіричне явище. Релігія охоплює не тільки суб’єктивну (людську) сферу, але й об’єктивну (надприродний світ), який недоступний для науки і її методів. Cхильність людини до релігії випливає від бажання людини пізнати правду, яка може визволити її (пор. Ів.8.32). Релігійні права людини – це право на релігійну свободу; право на приватне й публічне сповідування своїх релігійних переконань; право мати релігійні переконання. Предметом релігії є правдивий Бог.

В кожній релігії є важливі віра та обряд. Віра як прийняття за правду (без перевірки) того, що об’явив Бог в об’явлених релігіях Старого Завіту (юдаїзм) і Нового Завіту (християнство) або того, що оголосила людина – пророк у природних релігіях (буддизм, конфуціанство, даосизм, іслам). Обряд є зовнішня форма Богопочитання, що виражається в певних ритуалах і церемоніях. В кожній релігії також є важливими культові свята, дні, місця, речі та дії.

Релігія, як складне духовне утворення і суспільно-історичне явище не вкладається в однозначні , прямолінійні характеристики. Одною з історичних місій релігії виступало й виступає формування свідомості, єдності людського роду, значущості загальнолюдських моральних норм. Метою вивчення “Релігієзнавства” є оволодіння слухачами знань у царині релігієзнавства, сукупності наук, які вивчають релігію як феномен людства.

Релігії є: природні, тобто такі, в яких людина приймає розумом існування Бога та надприродна, тобто об’явлена Богом через Мойсея та подана через Ісуса Христа. Різномаїття релігій свідчить про задум Творця, щоб люди у своїй релігії змагались до доброї слави щодо Бога і своїх ближніх та були вирозумілими і толерантними щодо інших переконань. В українській культурі важливо глибоко пізнати християнство, яке спричинилось до розвитку нашої державності, ментальності й духовності.

Секуляризація (із французької мови - світський) – це звільнення від впливу Церкви в громадській та розумовій діяльності, в художній творчості. В середовищі сучасної молоді подекуди можна почути вислів: ”Бог - так, Церква - ні”, що яскраво виражає позицію секуляризму, згідно якої, Церква нібито стоїть на заваді вільного мислення й творчості. Секуляризація веде до практичного атеїзму. Філософія екзистенціалізму є близькою до такої позиції.

За твердженням професора А. Колодного в сучасному (модерному) суспільстві проходить внутрішня й зовнішня секуляризація християнства як світової релігії. Внутрішня секуляризація (дехристиянізація або десакралізація) традиційного християнства виявляється в таких напрямах:

• втрата християнською релігією ролі морального імперативу повсякденної життєдіяльності вірних, підміна орієнтацій на моральні цінності християнства орієнтаціями на матеріальні цінності;

• поширення християнського вільнодумства і втрата, зокрема, серед інтелігенції довіри до змісту вчення конфесії;

• зростання кількості розлучень і шлюбів з іновірцями;

• звертання уваги не на духовний зміст, а лише на видовищність обрядів;

• недотримання вірними встановлених Церквою норм регулювання особистого життя (зростання кількості абортів, розлучень).

До зовнішньої секуляризації належить:

• знецінення євангельських істин внаслідок плюралізму в суспільстві та урізноманітнення їх тлумачень сектами;

• зростання кількості нетрадиційного християнства (неохристиянства) ;

• зростання світськості держав, які виявляли себе як християнськими (кардинал Руїні: “Рим перестав бути християнським містом”);

• формування уяви про християнство як одну з можливих культур.

Дана дисципліна як складова частина гуманітарних дисциплін допомагає формувати в слухачів духовний світогляд, культуру, поведінку, толерантність, вирозумілість та вміння розпізнати те, що об’єднує представників різних релігій. Множинність релігій і вірувань не суперечить Божій волі, а вона є віддзеркаленням розмаїття світу, поділу людства на раси, нації, держави, а також природи самих людей щодо духовності й спасіння. Відомий вислів:”Хто знає одну , не знає ні одної” – можна застосувати і до релігії. Релігії поділяються на світові, регіональні, локальні та місцеві. До світових релігій віднесені релігії (християнство, іслам), що розвиваються впродовж історії людської цивілізації, містять загальнолюдські надетичні цінності, охоплюють значну частину людства. Регіональні релігії мають надетнічний характер, об’єднують декілька етносів, значних за своєю чисельністю. До локальних відносяться релігії, віросповідна сутність, ритуал та організація яких несуть на собі вплив особливостей етносу, де утворилися та звідки набули поширення. Вони мають мозаїчний характер просторової організації. Місцеві релігії сформувалися в певному етносі, вони займають незначні території, утворюючи здебільшого дискретні форми просторової організації.