17.Соціальний простір і час. Соціальний простір і час.( из методички)

В соціальних комунікаціях використовують соціальний хронотоп, а не матеріальний трьохвимірний простір та астрономічний час. Адже члени суспільства мешкають в географічному трьохвимірному просторі, а час рахують за календарями, що узгоджені з рухом небесних тіл. Соціальні комунікації не мають матеріального хронотопа, а користуються умоглядним хронотопом простору та часу. Це пояснюється ідеальною природою смислів, якими оперують соціальні комунікації. Смисли належать не матеріальній, а ідеальній реальності, тому їх рух не можна простежити в земній атмосфері або виміряти будь-яким хронометром. Їх варто фіксувати ідеальними, а не матеріальними інструментами. Такими “ідеальними інструментами” є поняття “соціальний простір” та “соціальний час”.

Соціальний простір – це система соціальних відносин, що інтуїтивно відчувається людьми у соціальних відносинах між ними. Соціальні відносини численні й різноманітні – родинні, службові, приятельські, товариські і т. п., тому соціальний простір є багатовимірним. Коли говорять, що людина “пішла догори”, або “опустилася на дно життя”, - мається на увазі соціальний простір.

Поширення смислів в соціальному просторі означає сприймання їх особами, які знаходяться в певних соціальних відносинах з комунікантом. Він ніколи не має на меті передати повідомлення з пункту А до пункту Б, а йому важливо, щоб смисл повідомлення дійшов до соціально зв’язаних з ним людей й був ними правильно зрозумілий. В іншому випадку виходить несмислова взаємодія, а соціальної комунікації не відбувається. Так, читацьке призначення книги - це її соціально-комунікаційна адреса, а не поштова адреса, за якою направили книжку, тобто матеріально-просторові координати читача.

Соціальний час – це інтуїтивне відчуття плинності соціального життя, яке переживають сучасники. Це відчуття залежить від інтенсивності соціальних змін. Якщо в суспільстві змін мало, соціальний час спливає повільно, якщо змін багато, час ніби прискорює свою ходу. Соціальні смисли (знання, емоції, стимули) мають властивість старіти, тобто втрачають цінність з часом. Але не з календарно-астрономічним часом, що вимірюється добою, роками, століттями, а з соціальним часом, що вимірюється швидкістю суспільних перетворень. Смисли старіють тому, що з’являються нові, більш актуальні смисли, що заволодівають увагою суспільства. Тому одні смисли, наприклад математичні теореми або закони фізики, зберігають свою цінність століттями, а інші, наприклад, прогноз погоди на завтра, нікого не цікавить вже через день. Рух смислів в соціальному часі – це тривалість збереження смислами своєї цінності.

Соціальний простір і час (не из методички)

Виникнення соціально організованої матерії пов'язане з формуванням нових, якісно специфічних просторово-часових структур.

Просторові структури, що характеризують суспільне життя, не зводяться ні до простору неживої природи, ні до біологічного простору. Тут виникає й історично розвивається особливий тип просторових відносин, в якому розвивається людина як суспільне істота. Соціальний простір, вписане в простір біосфери та космосу, володіє особливим людським глуздом. Воно функціонально розчленоване на ряд підпростори, характер яких і і взаємозв'язок історично змінюються в міру розвитку суспільств.

Вже на ранніх стадіях людської історії формуються особливі просторові сфери життєдіяльності, значимі для людини. Функціонально виділені з навколишнього середовища простір безпосереднього проживання (житло та поселення), територія навколо нього, що включає особливі зони господарських циклів. У племен, що ведуть мисливсько-збиральної спосіб життя ці зони утворюються в залежності від циклів відновлення леcних рослин і тварин в тій екосистемі, до якої включено плем'я. З виникненням стародавніх землеробських товариств особливого значення набувають зони плодоносних земель. Наприклад, для жителів Стародавнього Єгипту зона по берегах Нілу була особливим простором, що мав вирішальне значення для долі цієї цивілізації.

освоєння людиною, «олюднений», і неосвоєних простір природи з точки зору природних властивостей не розрізняються. Але в соціальному плані їх відмінність істотно. Воно визначено відносинами людини до світу, історично складаються особливостями відтворення способів людської діяльності та поведінки.

Специфічні риси і характеристики соціального простору відображаються, хоча і не завжди адекватно, в світогляді людини відповідної історичної епохи. Наприклад, у стародавніх міфах ясно простежується уявлення про якісне розходження частин простору, протиставлення упорядкованого простору людського буття іншого простору, в якому діють недобрі, і незрозумілі людині сили. У цих представлених у фантастичній формі відбивалося реальну різницю між «олюднених» простором і простором природи, що залишаються поза сферою людської діяльності.

Звичні нашому здоровому глузду уявлення про простір, де всі крапки та напрямки однакові (фізика ці властивості визначає як однорідність і ізотропності простору), виникли як домінуючих світоглядних образів на відносно пізніх етапах людської історії. Їх становлення як світоглядних орієнтирів у європейській культурі відбувалося в епоху формування ранніх буржуазних відносин і було пов'язане з ламкої світоглядних орієнтації, що виникли в епоху середньовіччя. Середньовічного мислення було властиво розглядати простір як деяку систему різноякісні місць. Кожне з них наділялося певним символічним значенням. Розрізнявся земної гріховний світ і світ небесний - світ «чистих сутностей».

Щоб зрозуміти особливу природу соціального простору як об'єктивно існуючого, важливо виробити уявлення про цілісну системі суспільного життя. Ця система включає в якості своїх компонентів предметний світ, який людина створює і оновлює у своїй діяльності, самої людини і її ставлення до інших людей, стану людської свідомості, що регулюють його діяльність. Все це єдине системне ціле існує тільки завдяки взаємодії його складових частин - світу речей «другої природи», світу ідей і світу людських відносин. Організація цього цілого ускладнюється і змінюється в процесі історичного розвитку. Воно має свою особливу просторову архітектоніку, яка не зводиться тільки до відносин матеріальних речей, а включає їх ставлення до людини, її соціальні зв'язки і ті смисли, які фіксуються в системі суспільно значущих ідей. Світ речей «другої природи», що оточують людину, їх просторова організація володіє надприродними, соціально значимими характеристиками. Просторові форми технічних пристроїв, впорядковане простір полів, садів, зрошуваних земель, штучно створених водойм, архітектура міст - все це соціальні просторові структури. Вони не виникають самі по собі в природі, а формуються тільки завдяки діяльності людей і несуть на собі відбиток соціальних відносин, характерних для певної історичної епохи, виступаючи як культурно-значущі просторові форми.

Специфіка соціального простору тісно пов'язана зі специфікою соціального часу, який є внутрішнім часом суспільного життя і як би вписано в зовнішнє по відношенню до нього час природних процесів.

Соціальне час є мірою мінливості суспільних процесів, історично виникають перетворень в житті людей. На ранніх стадіях суспільного розвитку ритми соціальних процесів були уповільненими. Родо-племінні суспільства і прийшли їм на зміну першому цивілізації стародавнього світу відтворювали протягом багатьох століть існуючі соціальні відносини. Соціальне час в цих суспільствах носило квазіцікліческій характер. Орієнтиром суспільної практики було повторення вже накопиченого досвіду, відтворення дій і вчинків минулого, які виступали у формі священних традицій. Звідси особлива цінність минулого часу в життєдіяльності традиційних суспільств. Людина найдавніших цивілізацій жив, як би озираючись у минуле, яке уявлялося йому золотим століттям. Не випадково в традиційних суспільствах поняття «давній» і «добрий», «добрий» були майже синонімами.

Ідея спрямованості часу і орієнтація на майбутнє виникли в культурі значно пізніше. Лінійно спрямоване історичне час проявляється найбільш виразно в суспільстві епохи формування капіталістичних відносин. Капіталістична система виробництва по порівнянні з попередніми їй формаціями призвела до різкого прискорення розвитку продуктивних сил і всієї системи соціальних процесів. Ще в біль-ший мірою це прискорення властиво сучасної епохи, коли бурхливо розгортається науково-технічна революція.

Таким чином, соціально-історичний час тече нерівномірно. Воно як би ущільнюється і прискорюється у міру суспільного прогресу. Причому саме прискорення соціально-історичного часу відбувається нерівномірно. В епоху революційних перетворень це прискорення, своєрідне спрессовиваніе історичного часу, його насичення соціально значущими історичними подіями, що відбувається в значно більшою мірою, ніж у періоди відносно спокійного розвитку.

Соціальне час, як і соціальний простір, має складну структуру. Воно виникає як накладення один на одного різних тимчасових структур. В рамках історичного часу, в якому відбуваються події, що характеризують історію народу, нації, розвиток і зміну суспільно-економічних формацій, можна виділити час індивідуального буття людини, що визначається протіканням різних соціально і індивідуально значущих для нього подій.

Особливу важливість набуває аналіз просторово-часової структури на різних етапах історії суспільства, вивчення механізмів її зміни та розвитку як важливого аспекту динаміки соціально організованої матерії, що своєрідно проявляється в індивідуальному житті людей.