- •Історія української культури
- •Передмова
- •Розділ 1 проблемне поле історії культури
- •1.1. Місце історії культури у генезі культурологічного знання
- •1.2. Історія культури у структурі суміжних дисциплін
- •1.3. Визначення терміну «культура». Культура та природа
- •1.4. Культура і цивілізація
- •1.5. Функції культури
- •1.6. Різновиди класифікації культур
- •1.7. Методологічні підходи до розуміння природи культури
- •1.8. Єдність і локальність культурно-історичного процесу
- •1.9. Вітчизняна та зарубіжна культурографія
- •Розділ 2 теоретичні проблеми етнокультури
- •2.1. Культурно-історична динаміка етнічних спільнот: плем'я, народність і нація
- •2.2. Різноманіття ознак етносу. Етнос і раса
- •2.3. Чинники формування та буття етносу
- •2.4. Специфіка етнокультурних цінностей
- •2.5. Традиція як підґрунтя етнокульутри. Ритуал, обряд, звичай
- •2.6. Проблема трансляції культури в етносах різних типів
- •2.7. Національне і загальнолюдське в культурі та бутті етносу
- •Розділ 3 джерела формування української культури
- •3.1. Архаїчні культури на території україни
- •3.2. Скіфські культурні джерела
- •3.3. Антична епоха
- •3.3.1. Загальна характеристика культури античності
- •3.3.2. Музика античних держав
- •Розділ 4 культура київської русі
- •4.1. Загальна характеристика періоду київської русі
- •4.2. Особливості розвитку культури київської русі
- •4.3. Джерела вивчення культури київської русі
- •4.4. Вплив християнства на розвиток давньоруської культури
- •4.5. Писемність і освіта
- •4.6. Наукові знання
- •4.7. Мистецтво
- •4.8. Музичні надбання старокиївської культури
- •Розділ 5 українська культура в епоху відродження та реформації (XIV—XVII ст.)
- •5.1. Діалог та взаємодія національних культур в речі посполитій
- •5.2. Утвердження бароко в українській архітектурі та мистецтві
- •5.3. Формування освіти
- •5.4. Література
- •5.5. Музика відродження та бароко
- •Розділ 6 культурне життя україни в епоху просвітництва
- •6.1. Світоглядні засади епохи просвітництва
- •6.2. Становлення освітньої системи на україні
- •6.3. Стильові і жанрові особливості архітектури та образотворчого мистецтва XVIII ст.
- •6.4. Українська література
- •6.5. Музичне життя україни
- •Список рекомендованої літератури до 6 розділу
- •Розділ 7 українська культура XIX ст.
- •7.1. Соціокультурні перетворення XIX ст.
- •7.2. Художня культура україни XIX ст.
- •7.3. Музика XIX ст.
- •Розділ 8 українська культура XX століття
- •8.1. Українська культура початку XX ст.
- •8.2. Національно-культурне піднесення 20—30-х років
- •8.3. Українська культура в час другої світової війни
- •8.4. Українська культура повоєнного періоду та 50—90-х рр.
- •8.5. Музична культура XX ст.
- •Розділ 9 національно-культурне відродження та культура україни на сучасному етапі
- •9.1. Культурні процеси в україні після здобуття незалежності
- •9.2. Сучасний стан розвитку культури
- •Список рекомендованої літератури до 9 розділу
- •Розділ 10 культурно-суспільне життя української діаспори
- •10.1. Глобалізаційні процеси у суспільстві
- •10.2. Етнічна ідентичність
- •10.3. Специфіка формування української діаспори
- •10.4. Духовна консолідація українців у діаспорі
- •10.5. Збереження етнонаціональної культури українцями в діаспорі
- •10.6. Художня культура української діаспори
- •Список рекомендованої літератури до 10 розділу
- •Іменний покажчик
- •Предметний покжчик
- •Теми рефератів
- •Питання до самоконтролю
- •Словник
Розділ 6 культурне життя україни в епоху просвітництва
Зародження і становлення буржуазних економічних відносин призвели до глибоких змін у соціально-політичному й духовному житті Європи. Найбільш значимими прикметами часу були секуляризація суспільної свідомості, розповсюдження ідеалів протестантизму, бурхливий розвиток природознавства, зростання інтересу до наукового й філософського знання. Культура і мистецтво висували нове розуміння основних домінант людського буття, відношення до Бога, суспільства, держави, нове розуміння самої Людини і відносин між людьми, що завершилося буржуазними революціями у найбільш розвинутих європейських країнах. Таким чином Європа, яка дала людству цінності, побудовані на засадах розуму, як сучасна наука і демократична держава.
6.1. Світоглядні засади епохи просвітництва
Внаслідок соціально-економічного та політичного розвитку європейських держав, тенденції нового капіталістичного розвитку освічена частина людства стала усвідомлювати як риси єдиного загальноєвропейського процесу. Рух до компромісу з реальністю буржуазного господарювання, а від нього — до утвердження капіталістичного способу виробництва— приносив реальні результати. Промислово-торговельна діяльність із простого засобу експлуатації трудящих поступово перетворювалася на гонитву за багатством задля одержання політичної влади і навпаки. У нових соціальних умовах, створених завдяки руйнуванню традиційних патріархальних форм господарювання, розширенню товарно-грошових відносин, розхитування системи сеньйоральності сепаратистськими настроями, нові прокапіталістичні прошарки населення тільки спочатку відчували своє непевне становище, але з усвідомленням суспільством сили і значення влади грошей, зажадали свого місця у владних структурах. Постало питання про відповідність соціального устрою країн новим реальностям життя, в яких капіталістичний спосіб виробництва вийшов на передові позиції,
У той час, коли прагматизм і меркантильність дедалі більше охоплювали всі сфери життя, сягаючи найвищих щаблів соціальної ієрархії, виникла ідея нової форми дер-жавного правління — абсолютної монархії, за якої сюзерену надавалася необмежена верховна влада. Особа монарха та властиві йому якості набували великого значення у подальшій долі своєї країни. Таким чином, Просвітництво — це політична ідеологія, філософія та культура, прогресивна ідейна течія епохи краху феодалізму та утвердження капіталістичного ладу, що охоплювала кінець XVII—XVIII cm. Гегель за свого часу характеризував Просвітництво як раціоналістичний рух XVIII ст. у сфері культурного та духовного життя, що ґрунтується на запереченні існуючого способу правління, державного устрою, політичної ідеології, судочинства, релігії, мистецтва, моралі.
В той же час «Століття розуму» знало істотні перепади емоцій, звертання до містики й марновірства. Реалістичній ясності й тверезості в певним чином, протистояло стремління до фантастичного, незвичайного, пов'язане, передусім, із кризою ортодоксальної релігії. Ознакою часу стає політичне масонство (франкмасонство, фр. Franc-maзonnerie, англ. Freemasomy) — морально-етичний релігійний рух, що виник в XVIII ст. у вигляді таємної організації з ритуалами й символікою частково запозиченої з Каббальї. У XVIII ст. масонські ідеї поширюються і серед окремих представників малоросійського дворянства. Однак спроби створити свою потужну ложу в Україні вдаються лише наприкінці XVIII ст. У цей же час з'являється проект «Україна». Згідно однієї з версій, «Україною» спочатку називалася одна з лож на Лівобережжя, що незабаром стала пропагувати цю назву замість історичної назви «Малоросія». Претендуючи на провідну роль і вплив на суспільство, масони зосередили увагу на розвитку засобів масової інформації, збільшення газетно-журнальної продукції національними мовами. В результаті такої діяльності посилюється значення публіцистики, виникає популярна пропагандистська література, художня література наповнюється авторськими відступами, соціально-політичними узагальненнями, документально точними характерами. Популярним стає жанр есеїстки, здатної швидко реагувати на будь-які суспільні події, розвивається памфлетна література. В живописі цю лінію продовжують політична карикатура, злободенний лубок. Провідниками Просвітництва на Україні були Г. С. Сковорода, Я. П. Козельський, Г. С. Винський, І. П. Котляревський, В. В. Капніст, О. О. Паліцин, В. Н. Каразін, П. Д. Лодій та інші, що в тій чи іншій мірі вони виступали з критикою існуючого ладу та ідеями побудови нового суспільства.