2.4. Специфіка етнокультурних цінностей

Кожна сфера культурної діяльності людини має властивий їй ціннісний вимір: так, цінності матеріального життя, економіки, со-

32

щального порядку, політики, моралі, релігії, науки, мистецтва досить автономні. Але існує й більш високий рівень цінностей, багато в чому визначальний для усіх названі: це смисложиттєві або екзистенційні цінності. Саме усвідомлення скінченності власного «земного» життя (навіть при вірі в безсмертя душі) і змушує людину замислитися про те, у чому сенс її існування. Саме смисложиттєві цінності й спрямовують хід людського буття, надають йому мети, допомагають виробити норми й ідеали.

Але з якого резервуара людина черпає ці визначальні для свого життя? Зі своєї культури. Ціннісні структури, відповідно до яких люди конкретної етнічної спільноти вибудовують свою повсякденну поведінку й «вибирають» ідеали й сенс, є найбільш значимою частиною свідомості певного етносу.

За всіх часів окрема людина так чи інакше пов'язувала своє буття і його сенс із історією й існуванням народу, до якого вона належала. Більше того, вона шукала сенс свого існування й життєвого призначення насамперед у культурі свого народу. Тому ми можемо долучити етнічні цінності до розряду екзистенційних.

Етнічні цінності — це сукупність життєвих установок, орієнтирів, ідеалів, культурних традицій, які самі члени етносу вважають найбільш характерними й важливими для свого народу й, в остаточному підсумку, для призначення людини взагалі. Те, що ми називаємо «загальнолюдськими ідеалами» спочатку виникає лише у свідомості найбільш видатних представників окремих національних культур, і то, в основному, починаючи з епохи Ренесансу, поступово поширюється в середовищі гуманітарної й наукової інтелігенції й лише із другої половини 20 ст. проникає в масову свідомість. Навіть нині на масовому рівні загальнолюдські цінності існують у вигляді цінностей етнонаціональних.

За результатами американських досліджень, які наведені в книзі М.С. Кагана «Філософська теорія цінностей», виходить, що цінності народів і навіть цілих регіонів часом майже повністю різняться. Так, наприклад, цінність таких явищ, як «першість» або «рівність жінок», що відіграє дуже важливу роль у західних культурах, на Сході вважається несуттєвою, а то й шкідливою. А «святість орної землі», «скромність», «повага до старших» і «гостинність» — першорядні цінності східних народів — малозначимі на Заході Нового часу.

У чому ж причина таких разючих розбіжностей? Справа в тому, що система етнічних цінностей формується історично, у процесі колективної життєдіяльності. У силу тих або інших обставин історичної долі етносів деякі ціннісні орієнтації, установки, традиції неначе «затушовуються», відходять на задній план, а інші, навпаки,

32

стають особливо важливими в долі народу: набувають значення своєрідної візитівки, що маркує його культурну своєрідність. До подібних етнічних цінностей відносять деякі риси національного характеру, звичаї й особливості етикету, елементи повсякденного світогляду, риси народної культури, міфології, національні модифікації релігії тощо. Як правило, ці цінності зароджуються ще на перших етапах етнічної історії. З появою націй і національних держав додаються й інші цінності, пов'язані із символікою державності, із системою влади, права й політики, з фактами історичної пам'яті тощо. Якщо перший тип цінностей засвоюється, в основному, у середовищі безпосереднього оточення, тобто у сім'ї, у колі родичів і друзів, то другий — за допомогою ідеології й пропаганди, навчальних і соціальних інститутів. Але вони не змогли б утриматися в суспільстві скільки-небудь тривалий час, якби не спиралися на етнічні цінності як на базис.

Підкреслення народами своїх ціннісних установок у порівнянні й навіть в опозиції стосовно цінностей інших народів зараз, на шляху до єдиного людства, може здатися дивним, але в реальності має вагомі підстави. Адже наша цивілізація стає усе більш уніфікованою й стандартизованою, штовхаючи народи не стільки до єдності, скільки до однаковості, що не може не викликати «комплементарного» протесту етносів.

Повноцінне їхнє буття в єдиному людстві можливо лише в умовах діалогу рівноправних народів, що різняться в ціннісному відношенні. Справжнє взаєморозуміння виникне лише тоді, коли ми навчимося робити поправки на етнічну й національну систему уявлень і цінностей, коли усвідомимо, що представник іншого народу може й повинен бачити світ інакше, ніж ми, і приймемо у свою культуру й життя духовні досягнення інших народів. Звідси толерантність стає регулятивом взаємин між представниками різних культур, у тому числі між різними етнокультурами.

Толерантність можна визначити як відмову людини від абсолютизації влісної істини або ціннісної орієнтації, позитивне ставлення до інших і навіть чужих культурних світів. Вона є підґрунтям і запорукою мирного співіснування людей в полікультурному світі, що підкреслює її значення не лише як правової норми, але й як основи для діалогу культур.

Центральне положення проблеми толерантності в дослідженні системи етнокультурних цінностей пояснюється багато в чому тими уявленнями про базові критерії організації етносу, рівня його взаємозв'язку з традиційною ієрархією цінностей. Такий підхід фіксує специфіку етнічних відносин, яка виражається в ідеалі неконфліктності соціальної взаємодії в «граді земному» (Августин Бла-

33

женний). Толерантність як ціннісний норматив припускає, на думку сучасного дослідника С. Хантінгтона, визнання легітимності компромісу, а також терпимість до розбіжностей і суперечностей, які існують 5' відносинах між соціальними і політичними групами. Такий раціоналістичний підхід розглядає толерантність як «показник демократичності політичної культури».