- •Історія української культури
- •Передмова
- •Розділ 1 проблемне поле історії культури
- •1.1. Місце історії культури у генезі культурологічного знання
- •1.2. Історія культури у структурі суміжних дисциплін
- •1.3. Визначення терміну «культура». Культура та природа
- •1.4. Культура і цивілізація
- •1.5. Функції культури
- •1.6. Різновиди класифікації культур
- •1.7. Методологічні підходи до розуміння природи культури
- •1.8. Єдність і локальність культурно-історичного процесу
- •1.9. Вітчизняна та зарубіжна культурографія
- •Розділ 2 теоретичні проблеми етнокультури
- •2.1. Культурно-історична динаміка етнічних спільнот: плем'я, народність і нація
- •2.2. Різноманіття ознак етносу. Етнос і раса
- •2.3. Чинники формування та буття етносу
- •2.4. Специфіка етнокультурних цінностей
- •2.5. Традиція як підґрунтя етнокульутри. Ритуал, обряд, звичай
- •2.6. Проблема трансляції культури в етносах різних типів
- •2.7. Національне і загальнолюдське в культурі та бутті етносу
- •Розділ 3 джерела формування української культури
- •3.1. Архаїчні культури на території україни
- •3.2. Скіфські культурні джерела
- •3.3. Антична епоха
- •3.3.1. Загальна характеристика культури античності
- •3.3.2. Музика античних держав
- •Розділ 4 культура київської русі
- •4.1. Загальна характеристика періоду київської русі
- •4.2. Особливості розвитку культури київської русі
- •4.3. Джерела вивчення культури київської русі
- •4.4. Вплив християнства на розвиток давньоруської культури
- •4.5. Писемність і освіта
- •4.6. Наукові знання
- •4.7. Мистецтво
- •4.8. Музичні надбання старокиївської культури
- •Розділ 5 українська культура в епоху відродження та реформації (XIV—XVII ст.)
- •5.1. Діалог та взаємодія національних культур в речі посполитій
- •5.2. Утвердження бароко в українській архітектурі та мистецтві
- •5.3. Формування освіти
- •5.4. Література
- •5.5. Музика відродження та бароко
- •Розділ 6 культурне життя україни в епоху просвітництва
- •6.1. Світоглядні засади епохи просвітництва
- •6.2. Становлення освітньої системи на україні
- •6.3. Стильові і жанрові особливості архітектури та образотворчого мистецтва XVIII ст.
- •6.4. Українська література
- •6.5. Музичне життя україни
- •Список рекомендованої літератури до 6 розділу
- •Розділ 7 українська культура XIX ст.
- •7.1. Соціокультурні перетворення XIX ст.
- •7.2. Художня культура україни XIX ст.
- •7.3. Музика XIX ст.
- •Розділ 8 українська культура XX століття
- •8.1. Українська культура початку XX ст.
- •8.2. Національно-культурне піднесення 20—30-х років
- •8.3. Українська культура в час другої світової війни
- •8.4. Українська культура повоєнного періоду та 50—90-х рр.
- •8.5. Музична культура XX ст.
- •Розділ 9 національно-культурне відродження та культура україни на сучасному етапі
- •9.1. Культурні процеси в україні після здобуття незалежності
- •9.2. Сучасний стан розвитку культури
- •Список рекомендованої літератури до 9 розділу
- •Розділ 10 культурно-суспільне життя української діаспори
- •10.1. Глобалізаційні процеси у суспільстві
- •10.2. Етнічна ідентичність
- •10.3. Специфіка формування української діаспори
- •10.4. Духовна консолідація українців у діаспорі
- •10.5. Збереження етнонаціональної культури українцями в діаспорі
- •10.6. Художня культура української діаспори
- •Список рекомендованої літератури до 10 розділу
- •Іменний покажчик
- •Предметний покжчик
- •Теми рефератів
- •Питання до самоконтролю
- •Словник
2.3. Чинники формування та буття етносу
У першу чергу, особливості національного характеру й народної культури визначаються історично. Можна навести такий приклад. В
15-16 ст. молдавани виявили чудеса хоробрості й відваги в оборонній боротьбі. А в літописах 17 ст. відзначається їхнє боягузтво, схильність до зради, до втечі. Невже за одне лише століття психологія народу так непоправно змінилася? Зовсім ні! Літописи наступного століття знову вихваляють відвагу і мужність молдаванів. Причина цього — суто історична. Відсутність хоробрості в 17 ст. була закономірною, тому що в цей час Молдавія перебувала під владою Оттоманської Порти, і молдавським солдатам доводилося воювати за далекі їм інтереси. А в 18 ст. молдавани воюють уже проти турків за власну незалежність, тому міняється сам настрій народу.
Не можна замовчати ще про один аспект — про вплив на формування національного характеру соціокультурного чинника. За визначенням П.Сорокіна, «сутність соціального явища— це взаємодія людей, що встановлюється не у випадковій, а в більш-менш постійній групі». При цьому на відміну від інстинктивної взаємодії тварин, мається на увазі взаємодія свідома, тобто колективний досвід (обмін відчуттів, уявлень, почуттів, емоцій тощо). Цей колективний соціальний досвід передається з покоління в покоління, причому кожне наступне покоління додає до нього власні, увібрані ним нові історичні й культурні поняття, і в такий спосіб сума колективного досвіду постійно зростає.
Сутність культури (а також цивілізації, людства) є «світ понять» (П.Сорокін). Але оскільки людство — це народи, і культура існує у вигляді безлічі різних культур, то самі «світи понять» для різних етносів не тотожні. Сутність кожного етносу визначається його власним досвідом, а отже, набір фундаментальних понять цього етносу відрізняється від «світу понять» іншого етносу. Саме тому форми мистецтва й культури в цілому, а отже, образ і форми життя кожного народу й кожної епохи різні. Більше того, навіть у той самий час (приміром, в епоху Ренесансу) голландський живопис абсолютно відрізнявся від італійського — внаслідок відмінностей у колективному досвіді цих народів.
Такі відмінності легко помітні навіть у побутових дріб'язках. Для англійця донедавна було немислиме миття під проточною водою — йому був необхідний умивальник із пробкою, адже багато поколінь його предків умивалися, занурюючи тіло в тазик— спартанський спосіб життя, що припускає, однак, таку прикмету міської цивілізації колишніх століть, як глечик з водою й тазик. Слов'янин же звик обмиватися проточною водою, так щоб дружина підливала воду із цебра — це вказує на сільську, патріархальну в минулому культуру.
Звички, звичаї, спосіб життя етносів виникають у просторі культури як сукупного історичного досвіду людства, втіленого в добутках і вміннях.
Але культурну специфіку народів не слід розуміти тільки в «етнографічному» сенсі — як сукупність традиційно-побутових особливостей матеріальної й духовної культури, які склалися в минулому. Мова йде про культурні досягнення того або іншого народу в цілому, про його особливий внесок у світову культуру.
Культура народжується з потреби передати наступним поколінням досвід, нажитий попередніми. А це означає, що вона існує тільки усередині комунікації. І оскільки всі ми споконвічно члени якої-небудь етнічної спільності, культура споконвічно етнічна. Можуть існувати народи, що живуть на одній території, мають спільну економічну базу й говорять однією мовою, але немає й не може бути двох народів із зовсім однаковою культурою. Якщо народ втрачає свою культурну специфіку, він перестає існувати як окремий самостійний етнос. Саме це відбулося з багатьма народами, які хоча й не вимерли біологічно, але зникли з історичної арени, тому що в культурних відносинах повністю злилися із сусідніми, більш сильними етносами. Так трапилося, наприклад, із самодійскими народами Сибіру (моторами, камасинцями й почасти карагасами), що ввійшли до складу хакасів. Те ж відбулося й з деякими західнослов'янськими племенами в басейнах Ельби (Лаби) і Одеру (Одри), які в середні віки були асимільовані німцями.
Отже, культурна специфіка повинна розглядатися як основна ознака будь-якого етносу, що дозволяє в усіх без винятку випадках відмежовувати його від інших етносів. Більше того, усі ті ознаки, про яких говорилося вище (як-от: мова, вірування, суспільний устрій, спосіб життя тощо), входять у поняття культури в цілому й, отже, у культуру етносів. Кожний етнос треба розглядати як історично сформований колектив людей разом зі створеною ним культурою й мовою, яка цю культуру виражає.
Але чи вичерпується цим усе буття етносу? чи немає ще яких-небудь чинників, необхідних для його повноцінного існування? Чинників, які б лежали біля витоків його виникнення? Адже для того, щоб народ народився, потрібно, щоб його члени, принаймні, відчули себе спільнотою. А для того, щоб він продовжував жити, потрібно, щоб це почуття зберігалося. Отже, етнос — це усвідомлена соціокультурна спільнота, що споконвічно виділяє себе з усіх інших спільнот.