- •Історія української культури
- •Передмова
- •Розділ 1 проблемне поле історії культури
- •1.1. Місце історії культури у генезі культурологічного знання
- •1.2. Історія культури у структурі суміжних дисциплін
- •1.3. Визначення терміну «культура». Культура та природа
- •1.4. Культура і цивілізація
- •1.5. Функції культури
- •1.6. Різновиди класифікації культур
- •1.7. Методологічні підходи до розуміння природи культури
- •1.8. Єдність і локальність культурно-історичного процесу
- •1.9. Вітчизняна та зарубіжна культурографія
- •Розділ 2 теоретичні проблеми етнокультури
- •2.1. Культурно-історична динаміка етнічних спільнот: плем'я, народність і нація
- •2.2. Різноманіття ознак етносу. Етнос і раса
- •2.3. Чинники формування та буття етносу
- •2.4. Специфіка етнокультурних цінностей
- •2.5. Традиція як підґрунтя етнокульутри. Ритуал, обряд, звичай
- •2.6. Проблема трансляції культури в етносах різних типів
- •2.7. Національне і загальнолюдське в культурі та бутті етносу
- •Розділ 3 джерела формування української культури
- •3.1. Архаїчні культури на території україни
- •3.2. Скіфські культурні джерела
- •3.3. Антична епоха
- •3.3.1. Загальна характеристика культури античності
- •3.3.2. Музика античних держав
- •Розділ 4 культура київської русі
- •4.1. Загальна характеристика періоду київської русі
- •4.2. Особливості розвитку культури київської русі
- •4.3. Джерела вивчення культури київської русі
- •4.4. Вплив християнства на розвиток давньоруської культури
- •4.5. Писемність і освіта
- •4.6. Наукові знання
- •4.7. Мистецтво
- •4.8. Музичні надбання старокиївської культури
- •Розділ 5 українська культура в епоху відродження та реформації (XIV—XVII ст.)
- •5.1. Діалог та взаємодія національних культур в речі посполитій
- •5.2. Утвердження бароко в українській архітектурі та мистецтві
- •5.3. Формування освіти
- •5.4. Література
- •5.5. Музика відродження та бароко
- •Розділ 6 культурне життя україни в епоху просвітництва
- •6.1. Світоглядні засади епохи просвітництва
- •6.2. Становлення освітньої системи на україні
- •6.3. Стильові і жанрові особливості архітектури та образотворчого мистецтва XVIII ст.
- •6.4. Українська література
- •6.5. Музичне життя україни
- •Список рекомендованої літератури до 6 розділу
- •Розділ 7 українська культура XIX ст.
- •7.1. Соціокультурні перетворення XIX ст.
- •7.2. Художня культура україни XIX ст.
- •7.3. Музика XIX ст.
- •Розділ 8 українська культура XX століття
- •8.1. Українська культура початку XX ст.
- •8.2. Національно-культурне піднесення 20—30-х років
- •8.3. Українська культура в час другої світової війни
- •8.4. Українська культура повоєнного періоду та 50—90-х рр.
- •8.5. Музична культура XX ст.
- •Розділ 9 національно-культурне відродження та культура україни на сучасному етапі
- •9.1. Культурні процеси в україні після здобуття незалежності
- •9.2. Сучасний стан розвитку культури
- •Список рекомендованої літератури до 9 розділу
- •Розділ 10 культурно-суспільне життя української діаспори
- •10.1. Глобалізаційні процеси у суспільстві
- •10.2. Етнічна ідентичність
- •10.3. Специфіка формування української діаспори
- •10.4. Духовна консолідація українців у діаспорі
- •10.5. Збереження етнонаціональної культури українцями в діаспорі
- •10.6. Художня культура української діаспори
- •Список рекомендованої літератури до 10 розділу
- •Іменний покажчик
- •Предметний покжчик
- •Теми рефератів
- •Питання до самоконтролю
- •Словник
Розділ 4 культура київської русі
4.1. Загальна характеристика періоду київської русі
У IX столітті внаслідок тривалого внутрішнього розвитку східнослов'янських племен, збагаченого впливами сусідніх народів, утворилась одна з найбільших держав середньовічної Європи — Русь. її історичним ядром було Середнє Подніпров'я, де традиції політичного життя сягали ще скіфо-античних часів. Центром нової східнослов'янської держави став Київ, тому в історичній літературі з'явилась назва Київська Русь.
Займаючи територію від Балтики і Льодовитого океану до Чорного моря, і від Волги до Карпат, Русь являла собою історично важливу територію для налагодження контактів між Арабським Сходом і Західною Європою, Візантією і Скандинавією. Це зумовило швидке її входження в загальноєвропейську історико-культурну спільність.
Про велику і могутню східнослов'янську державу знали в різних частинах Старого Світу. Відомості арабських авторів, свідчення скандинавських саг, французькі епічні твори, змальовують Русь як велику країну, що займала важливе місце в системі європейських політичних, економічних і культурних зв'язків.
Одночасно з міжнародним визнанням, на Русі зростало і зміцнювалося усвідомлення власної приналежності до світової історії. Київській Русі належить особливе місце у Східній Європі, аналогічне тому, яке займала імперія Карла Великого в історії Західної Європи. Процес формування держави, етнічний розвиток східнослов'янських племен, сприяв утворенню єдиної руської народності, в основі якої лежали спільна територія, єдина мова, споріднена культура, відносно тісні економічні зв'язки. Упродовж усього періоду існування Київської Русі давньоруська етнокультурна спільність, що стала етнічною основою українців, росіян і білорусів, розвивалася шляхом консолідації.
Київська Русь мала велике історичне значення і для багатьох неслов'янських народів. II досягнення в галузі суспільно-політичного, економічного і культурного розвитку ставали надбанням литви, латишів, естів, керели, весі, мері, муроми, мордви, тюркських кочових племен Південноруських степів. Частина цих народів етнічно і політично інтегрувалась у склад Русі.
Спочатку Русь мала переважно династичний характер, що визначав її історичний розвиток. Вона була єдиною державою, що забезпечувалася єдністю князівського роду, який спільно і у злагоді володів країною. Пізніше у XII—XIII ст. принцип старшинства був порушений, що й призвело до нескінченних уособиць у боротьбі за владу.
Існування Київської Русі охоплює період з IX по 40-і роки XI-II ст. Етнічну основу держави складали східні слов'яни, що були об'єднані у великі міжплемінні союзи. У давньоруському літописі «Повість минулих літ» вказується, що таких союзів налічувалось чотирнадцять. Південну групу слов'ян складали поляни, древляни, сіверяни, волиняни, дуліби, уличі, бужани, тиверці, білі хорвати; вятичі. Окрім східних слов'ян, у межах Київської Русі проживали карели, весь, меря, мурома, мордва, печеніги, чорні клобуки та балтські племена.
На першому етапі розвитку, політичною формою держави була ранньофеодальна монархія з елементами федералізму. В 30-ті роки XII ст. Русь вступила в період феодальної роздрібненості, що характеризувався подальшим розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, виділенням окремих князівств. Київська Русь проіснувала до 40-х років XIII ст. і впала під ударами монголо-татарських завойовників.