4. Експеримент як метод сучасної психології.

Методы научных исследований – это те приемы и средства, с помощью которых ученые получают достоверные сведения, используемые далее для построения научных теорий и выработки практических рекомендаций. Наряду с математизацией и технизацией исследований в Ψ используется наблюдение, самонаблюдение и опрос.

Специфика эксперимента как метода психол. исследования заключается в том, что в нем целенаправленно и продуманно создается искусственная ситуация, в которой изучаемое свойство выделяется, проявляется и оценивается лучше всего. Основное достоинство эксперимента: он позволяет надежнее делать выводы о связях исследуемого явления с др. феноменами. Естественный эксперимент организуется и проводится в обычных жизненных условиях, где экспериментатор практически не вмешивается в ход событий. Лабораторный эксперимент предполагает создание искусственной ситуации, в которой изучаемое свойство можно лучше изучить. Результаты лабораторного эксперимента выигрывают в точности, но зато уступают в степени естественности – соответствия жизни.

5. Основні етапи розвитку психіки.

Средние века. Душа – высшее разумное начало, способное к самопознанию. Душа может приобретать знания, накапливать внутренний опыт, отличающийся от того опыта, который дают органы чувств. То есть исследование души осуществляется на идеалистической основе.

14-16 века. Появляется термин психология – наука о душе.

17 век. Вводится понятие рефлекс, как механический двигательный объект сложноорганизованной биологической машины на внешнее воздействие. В органической потр человеак увидели аналоги рычагов машины, поведение объясняется как система рефлексов.

17 век. Нидерландский философ Спиноза вводит принцип детерминизма, то есть всеобщей причинной обусловленности и естественной научной объяснимости любых явлений.

Локк:человек-чистая доска, на которой можно написать любые письмена, у него отсутствуют врожденные предпосылки.

Ассоционизм(18 век) Гартли. Соединение понятия ассоц с понятием рефлекса. Внешнее воздействие пораждает рефлекторный объект и запечетляется в виде следов памяти. Ассоц становится центральным в объяснение психический процессов от ощущения до мышления.

Начало 19 века. Возникает научное представление о рефлекторной дуге. Идея рефлекса получает научное подтверждение. Сеченов в книге «Рефлексы головного мозга» дал рефлекторную трактовку основным психологическим явлениям. По Сеченову, все акты сознательной и бессознательной жизни являются рефлексами – по способу происхождения и функционирования.

Психология как отдельная наука существует с середины 19 века.

6. Розвиток психіки в процесі філогенезу і онтогенезу. Дія закону Геккеля в психології.

Психіка - це властивість тварин та людини, що виконує орієнтуючі, контролюючі, пристосовуючи, збуджувальні та смислоутворюючі функції в поведінці та діяльності. У тварин виявлення цієї властивості має значні обмеження порівняно з людиною, яка наділена мовленням, самосвідомістю, творчими здібностями і у якої ці властивості постають у вираженій суб'єктивності.

Вивчення психіки передбачає як виявлення динаміки її взаємодії з навколишнім середовищем, становлення та розвиток, так і співвіднесеність, зв'язки її компонентів.

Нашу увагу привернуло вивчення психіки, яке передбачає визначення ключових моментів її виникнення та розвитку.

У сучасній психології виділяють два поняття розвитку психіки - онтогенез та філогенез. Онтогенез - це розвиток психіки у конкретної особистості протягом її життя. Філогенез - це процес виникнення та розвитку психіки і поведінки тварин, а також виникнення і розвиток свідомості в ході історії людства. Тобто, це історичне виникнення психіки.

Отже, метою нашої роботи є визначення ключових моментів виникнення психіки у процесі філогенезу.

Розвиток людської особистості - це безперервний процес, що виявляється у кількісних і якісних змінах людської істоти. Кількісні зміни, тобто збільшення одних і зменшення інших її ознак, зумовлюють виникнення якісно нових і знищення старих психічних властивостей. Кількісні та якісні зміни особливо помітні в утробному періоді розвитку людини, коли її організм за короткий час перетворюється із зародкової клітини в людську істоту. Після народження дитини також відбуваються кількісні та якісні зміни у будові організму, функціонуванні його як цілого й окремих його органів, що характеризує процес його дозрівання.

Кількісні та якісні зміни відбуваються протягом усіх етапів онтогенезу. Вони пов'язані з фізіологічним розвитком, але визначаються не ним, а наслідками взаємодії з зовнішнім світом, яка регулюється нервовою системою та її психічними функціями, а в дитинстві здійснюється за допомогою дорослих у спільній діяльності з ними, регулюється словом. Це забезпечує якісні зміни як окремих психічних процесів, так і психіки в цілому.

Разом з онтогенезом нерозривно існує філогенез (від гр. плем’я, рід) Він породжує історію розвитку різних родів і видів організму. Термін філогенез запровадив Е. Геккель (1866). Концепція філогенезу будується на основі даних порівняльної анатомії, полеонтології, ембріології, екології, фізіології та інших наук. Філогенез у психології означає зміни психіки людини, які відбулися у ході її біологічної еволюції під впливом умов життя.

Психіка дитини формується з віком та ускладнюється як структурно організована динамічна система. Виникають нові психічні якості, нові складні психічні структури внаслідок диференціації наявних структур, виділення окремих функцій і нової їх інтеграції, тобто об'єднання у нове ціле. Процес психічного розвитку йде не від елементів до цілого, а від структурно нижчого до вищого цілого. Онтогенез психіки виступає як незворотна послідовність ускладнюваних струк-тур, у якій генетично пізніші структури виникають із більш ранніх і включають їх у себе в зміненому вигляді. Онтогенез психіки відбувається не по прямій, а по спіралі. Кожна нова психічна структура виникає на основі попередньої. Більш ранні структури не зникають з появою пізніших, в індивіда завжди є можливість повернутися до них. Розвиток дитячої психології наприкінці XIX — на початку XX ст. був тісно пов'язаний з педологією — наукою про дітей, яка охоплювала результати досліджень різних наукових дисциплін (психології, анатомії, фізіології й педагогіки), що вивчають розвиток людини. Започаткував її американський психолог Стенлі Холл (1844—1924), який, досліджуючи психічний розвиток дитини, дійшов висновку, що його основою є сформульований Е. Геккелем біогенетичний закон, згідно з яким зародки у своєму ембріональному розвитку долають ті самі стадії, що і весь рід за час свого існування. Дію біогенетичного закону С. Холл поширив на людину, доводячи, що онтогенетичний розвиток психіки дитини є повторенням усіх стадій філогенетичного розвитку психіки людини (теорія рекапітуляції). Послідовність і зміст цих етапів задані генетично, і тому ні ухилитися, ні минути якусь стадію свого розвитку дитина не може. Загалом, теорія рекапітуляції поєднала в собі вимоги педагогічної практики з досягненнями біології і вікової психології.