1. Огляд літератури

   1. Історія розвитку бджільництва

Історія бджільництва своїм корінням сягає сивої давнини. 6 тисяч років назад в Єгипті розводили домашніх бджіл. Особливо медоносні райони знаходилися у верхній течії Нілу. Єгиптяни перевозили туди вулики — корзини із соломи або очерету, або ж керамічні ємності — на великих плетених плотах, щоб через якийсь час повернутися додому з багатим збором меду. Бджільництво було мінойським ремеслом, а заброділий медовий напій греки почали вживати набагато раніше за вино. Також у Стародавній Греції бджолярі вперше навчилися вставляти у вулики перегородки і з їх допомогою вилучати надмірні запаси меду.

Винахідник рамкового вулика та всієї сучасної (раціональної) системи бджільництва Петро Прокопович жив і творив у XIX столітті на території нинішньої Чернігівської області. 1814 винахідник вперше виділив рамку в самостійну частину бджолиного житла. Завдяки цьому стало можливим вільно оглянути бджолину сім’ю й активно впливати на хід її розвитку. Вулик Прокоповича дозволив вилучати мед, не винищуючи димом бджіл, як це практикувалося в ті часи. Нині рамкою оперують мільйони пасічників у світі. Прокопович зробив також цілу низку інших видатних винаходів, які мали велике значення для розвитку світового бджільництва.

На території Русі дана галузь як промисел прослідковується з Х ст. нашої ери. Розвитку бджільництва на території Київської Русі сприяли сприятливі природно-кліматичні умови, достаток медоносів у лісових масивах, лугах і степах. До появи цукру мед був єдиним солодким продуктом для людини. Віск широко застосовувався в домашнім господарстві для освітлення і здійснення релігійних обрядів (особливо після прийняття християнства). Бджільництвом у цей час займалися майже всі селяни. Мед і віск відігравали велику роль в торгівлі Київської Русі з країнами Європи і Грецією.

Щодо історії бджільництва в Україні, то воно належить до найдавніших занять нашого народу. Про поширеність його свідчать збережені донині давні топоніми та гідроніми: Мединичі, Мединівка, Бортне, Бортники, Уборть тощо. Мед та віск завжди широко використовувалися як продукти харчування, а також служили оброком при зборі данини, були важливим предметом експорту до Західної Європи.

До відомих українських діячів бджільництва належать:

• Василь Ващенко,(1850-1918) — один з найвизначніших діячів українського бджільництва. Розробив оригінальні протиройові методи, зробив великий вклад у вдосконалення конструкції вулика, активно поширював передові знання свого часу;

• Микола Вітвицький, (1764-1853) — український дослідник, автор фундаментальних посібників з бджільництва, створив розбірний «дзвоноподібний вулик», який максимально відповідає біології розвитку бджолиної сім'ї.

1910 року в Російській імперії налічувалося 6,3 млн бджолиних сімей, 1,6 з яких - на території України.

Під час Першої світової війни кількість бджолиних сімей зменшилася в 2 рази. Під час Другої світової бджільництво знову зазнало занепаду. Тому 1945 року було прийнято декрет РНК СРСР "Про заходи з розвитку бджільництва". В 1960-ті роки відбувалося укрупнення колгоспних і радгоспних пасік. Якщо в 1955 році середній розмір пасіки складав 70 сімей, станом на 1973 рік 150 сімей у колгоспах та 250 - у радгоспах. При цьому загальна кількість сімей зросла лише в незначних розмірах (у всьому СРСР з 9 млн до 9,3).

Станом на 1987 рік на території УРСР було 2,6 млн бджолиних сімей (30% від загальної кількості в СРСР). Тоді ж виробництво меду сягало 48 тис. тон, пасічного воску - 1 тис. тон, пресового воску - 140 тон, вощини - 950 тон.

Наприкінці 1980-их в УРСР діяли 93 спеціалізовані бджільницькі підприємства та бджолоферми, серед яких виділялися два бджолорозплідницькі радгоспи в Закарпатській та Херсонській областях.

1987 року було затверджено державний ГОСТ на продукцію бджільництва, який діяв до 2006 року.

Станом на 1990 рік в УРСР було близько 4 млн бджолиних сімей (1,1 млн у приватному секторі)[6].

До 1995 року на території України було приблизно 5 млн бджолиних сімей, котрі виробляти 60 тисяч тон меду на рік[7]. Проте згодом почався спад галузі. Кількість бджолиних сімей впала до 2 млн (станом на 2002-2003 роки). Проте відбулося відновлення галузі і кількість бджолиних сімей зросла до 3,75 млн, а виробництво 2008 року перевершило радянські показники.