60. Геоекономічна система світового устрою о.Неклесси.

А. Неклеса констатує факт формування нового світу транснаціональних мереж - фінансових, інформаційних, неурядових організацій тощо. Статус і членство держави в такому світі визначаються не стільки її регіональною належністю, скільки відповідними соціально-ек характеристиками, зокрема – домінуючим стилем господарської діяльності, що передбачає те чи інше джерело додаткового продукту.

Сам А. Неклеса визначає чотири стилі господарювання в сучасному світі: 1) природовитратна, геосферна економіка, яка базується на експлуатації природи як самостійного джерела додаткового продукту; 2) інноваційна економіка, де традиційна роль праці витіснена інтелектуально-творчою активністю; 3) фінансова постекономіка – управління „чужими”, залученими коштами та різними фінансовими кредитними операціями; 4) деструктивна параекономіка, яка включає звичні форми тіньової економіки, так звану трофейну економіку - процес інтенсивного розграбування створеного господарського потенціалу, а також кримінальну економіку.

Згідно з переліченими стилями господарювання, світова економіка розпадається на шість „економічних континентів”, а саме: 1) постіндустріальну Північ, яка контролює майже всю торгівельно-фінансову динаміку світу та живе за рахунок своєрідної цивілізаційної ренти; 2) високоіндустріальний Захід, національні господарства якого здатні створювати високотехнологічні вироби; 3) Новий Схід, що орієнтується на масове виробництво і поєднує торгівельний лібералізм з виробничим протекціонізмом; 4) сировинний Південь, який живе за рахунок експлуатації свої природних ресурсів; 5) посткомуністичний світ, що перебуває в перехідному стані; 6) Глибокий Південь, який охоплює острови „транзитної державності” з її неоархаїчною та квазігосподарською активністю, транстериторіальні кримінальні консорціуми (Афганістан, Руанда, Ліберія, Сомалі), а також зони, які контролюються ззовні і в яких перебувають країни із „заниженою суверенністю”: на Балканах, на Близькому Сході (Ірак), в Африці (Сьєрра-Леоне) та в деяких частинах колишнього радянського простору (Таджикистан). Деякі країни тут, балансуючи на межі втрати своєї державності, поступово переключаються зі звичних форм соціальної і економічної діяльності на повсякденність конфлікту, збройних внутрішніх сутичок та масштабної деструктивної параекономіки. Такий світ існує за межами географічної системи координат, а тому традиційний геополітичний підхід виявляється безсилим для його пояснення.

Визначається, що найбільш повно метарегіональна реальність відображена у концепції постцивілізації О. Неклеси. У своєму дослідженні О. Неклеса підкреслює, що ієрархічний характер глобального простору передбачає не ієрархію держав, а ієрархію стилів діяльності. За думкою О. Неклеси, в сучасному світі поряд із звичними структурами повсякденності, проступає феноменологія, пов'язана з помітно іншим життєвим цілепокладанням, із значно більш високим рівнем інформаційно-комунікативних можливостей, з системною модифікацією соціального та економічного середовища мешкання.

Згідно теорії О. Неклесси на вершині геокону знаходиться геоекономічна Нова Північ – „штабна економіка", що охоплює всі інші світи. Економіка цього космополітичного модулю пов'язана з володінням символічним капіталом, з можливістю глобальної проекції владних рішень. Домінанта наступного метарегіонального простору – високотехнологічне виробництво. Цей поверх за теорією О. Неклеси зветься Заходом. Ще один географічно мотивований метарегіон – Південь. Основна його геоекономічна орієнтація – виробництво різноманітних видів сировини. Завершує перелік основних елементів просторової конструкції світовий геоекономічний андеґраунд, що поєднує спекулятивну квазі-Північ з відверто грабіжницькою, „трофейною", кримінальною економікою Глибинного Півдня.

З точки зору дослідника О. Неклесси в наші дні у сфері світового розвитку панують дві основні тенденції – глобалізація і індивідуація. З одного боку, на планеті відбувається „глобалізація корпорацій”, фінансове, економічне та інформаційне об’єднання світу, створюється можливість владної проекції сили у будь-яку точку планети. З іншого боку, не менш бурхливо і, можливо, менш виразно протікає  такий процес – розвиток індивідуації, суверенізації особистості, вільної у своїх діях, вільної від зовнішніх стосовно до неї сил і кордонів, і при цьому наділеної інструментарієм, що відображає всю могутність цивілізації. У суспільстві спостерігається загострення колізії між двома типами ментальності. Культура модерніті прагне утримати колишній порядок речей, хоча і в певних трансформованих формах. Але їй суперечить новий світ із своїми органічними закономірностями, часто кардинально відмінними від звичних для нас законів соціального буття.

На думку дослідника О. Неклесси, події, що відбуваються сьогодні , є не що інше, як „вертикальне”, діахронне зіткнення цивілізацій. Зіткнення сучасного світу не з тими  культурами, які добре нам відомі і існують на планеті у пров’яленому вигляді, а з деякою тінню, „привидом” цивілізації, що нависає із майбутнього. Інакше кажучи, замість оптимістичного сценарію сприятливого кінця історії або песимістичного – планетарного зіткнення цивілізацій ми, можливо, спостерігаємо зародження нової цивілізації зі своєю культурною мовою, законами і логікою соціального буття, власною шкалою цінностей. На думку дослідника О.Неклесси, мова йде про деякий, багато в чому невпізнаний „четвертий стан суспільства”, сутнісні характеристики якого є у всіх складових частинах тріади „дикість-варваство-цивілізація”, запропонованої у свій час маркізом Мірабо. Дивним чином виникає певна, можливо, поверхова аналогія з четвертим станом фізичної речовини (тверда, рідка, газоподібна, плазмова). Навколо нас утворюється соціальний космос, що нагадує властивості цього динамічного стану. Його хаотичність дуже близька до характеристик нового соціального середовища, що володіє рисами одночасно цивілізації, варварства і архаїки.