29. Національний інтерес як категорія геополітики: зміст та основні класифікації.

Національний інтерес - система потреб уряду, народу і загалом усього населення.

Національні інтереси

Одна з головних категорій геополітики — інтерес, під чим розуміють усвідомлені потреби, підкріплені збуджувальним мотивом до їх реалізації. Розрізняють кілька типів інтересів: інтереси національні — сукупність усвідомлених, офіційно виражених об'єктивних потреб громадян, суспільства і держави, які випливають із національних цінностей і способу життя, особливостей соціально-економічної і політичної побудови країни, рівня її економічного розвитку, історичного місця в міжнародному поділі праці, специфіки географічного становища; тимчасові національні інтереси — національні інтереси, зумовлені конкретною ситуацією; життєво важливі інтереси держави — збереження і зміцнення конституційного ладу, суверенітету і територіальної цілісності, забезпечення ефективної зовнішньої політики, налагодження і розвиток ефективної системи міжнародних зв'язків на основі рівноправного і взаємовигідного співробітництва, забезпечення здатності країни до стримування і відбиття будь-якої зовнішньої агресії; постійні національні інтереси — національні інтереси, які формуються в процесі історичного розвитку держави на основі її геополітичного становища і оточення, традицій, культури, духу народу, його моральних цінностей, економічного ладу.

Державні інтереси породжують ті чи інші дії держав і народів. Ці дії можуть мати оборонний чи наступальний, загарбницький чи визвольний характер. В геополітиці найчастіше застосовується категорія експансія — 1) розширення, розповсюдження сфер впливу, панування різних об'єднань, груп, держав, яке досягається як економічними методами (наприклад, вивіз капіталу), так і позаекономічними (збройне захоплення нових територій, політичні, дипломатичні, релігійні та інші види тиску); 2) розширення, розповсюдження чого-небудь за звичайні межі. Розрізняють військову експансію — збройне захоплення територій інших держав з метою утвердження свого політичного впливу в тому чи іншому регіоні.

Національні інтереси – сукупність життєвоважливих інтересів особистості, суспільства і держави, які виражають потребу країни в прогресивному розвитку.

Національні інтереси:

першочергові (існування особистості, суспільства, держави);

другорядні (не стосуються безпосередньо проблеми виживання);

В американській традиції існують два підходи до тлумачення національного інтересу:

Представником реалістичного підходу є Ганс Моргентау (праця “На захист національного інтересу” 1952). Це гамільтонівський підхід (від прізвища міністра фінансів у першій адміністрації Дж. Вашингтона Олександра Гамільтона). Відкидав будь-які моральні принципи під час прийняття зовнішньополітичних рішень

Моргентау: Національний інтерес – це універсальний закон зовнішньої політики держав, тому моральною є лише та політика, яка слідує вимогам національного інтересу, як закон всесвітнього тяжіння - універсальним законом природи.

Ідеалістичний підхід представляє Вудро Вільсон. Це – джефферсонівський (від прізвища державного секретаря адміністрації Дж. Вашингтона Томаса Джефферсона). Під час прий­няття рішень політичні діячі мають виходити не з політичних, а з моральних принципів.

Вільсон: визначення зовнішньої політики в термінах національного інтересу є дуже небезпечним. Фактично, існують дві зовнішні політики:

заснована на національному інтересі;

базована на моралі;

Усі ідеї та концепції, пов'язані з дослідженням інтересу, можна поділити на два головні напрями, які за розумінням його природи називають психологічним (суб'єктивістським) та об'єктивістським.

1. Психологічний підхід поєднує погляди науковців, що визначають інтерес як суб'єктивне явище, пов'язане зі свідомістю людей. Тобто йдеться про сприйняття особами, що приймають політичні рішення, інформації щодо реальності. Інтерес, з огляду на це, є радше їхньою позицією, розумінням, що спрямоване до зовнішніх об'єктів. Інформація не завжди повністю відповідає реальності, а з іншого боку, ці особи, переважно, зважають лише на ту її частину, яка відповідає їхнім стереотипам, ідеологічним, релігійним чи етичним переконанням.

2. Об'єктивістський підхід виводить інтерес із реальної потреби і надає цим двом поняттям об'єктивного характеру. Він визначається як похідна від потреби, яку розуміють як брак (недостатність) чогось, що доконечне для існування та розвитку того чи іншого учасника міжнародних відносин. Інтерес як об'єктивна категорія може бути усвідомленим або залишатися поза межами свідомості людей. Його трактують як явище, незалежне від рефлексії осіб, що приймають політичні (як і будь-які інші) рішення.

Об'єктивістський підхід випливає з поглядів К. Маркса та Ф. Енгельса, які виводили інтерес із реальної ситуації (наприклад, з економічного становища) та розуміли його як необхідність.

Досить поширеною є схема, згідно з якою інтереси поділяють на егоїстичні, альтруїстські та екзистенційні (тобто спрямовані на самозбереження). Таку класифікацію загалом, а також характеристику окремих із виділених груп інтересів знаходимо у працях А. Волферса, М. Каплана, В. ван Дікса, Р. Вендзе-ля, К. Дойча та інших.

Виходячи з цієї схеми, А. Волферс виокремив три групи цілей зовнішньої політики національної держави: 1)національної експансії (self-extention), що полягають у прагненні до зміни її status quo у міжнародному середовищі; 2)національної безпеки (self-preservation), тобто намаганні зберегти існуючий status quo', 3)національного самозречення (self-abnegation), що розуміють як відмову від реалізації національних інтересів на користь універсальних інтересів міжнародного співтовариства.