3. Висновки

Особистість - це людина як член суспільства, що має певні права та обов'язки. Основу особистості становить її структура, тобто відносно стійкий зв'язок та взаємодія всіх складових особистості як цілісного відносно стійкого утворення. Особистість формується у процесі активної взаємодії з навколишнім світом, її активність забезпечує як пристосування до навколишнього середовища, так і його зміну, стимулює участь особистості у житті та діяльності.

У сучасній психології існують декілька теорій формування і розвитку особистості, проте досить поширеною є цілісна схема періодизації розвитку особистості, запропонована В.Ф. Моргуном і Н.Ю. Ткачовою.

Індивідуально-типологічні особливості особистості розкриваються в поняттях темпераменту, характеру, здібностей.

Перероблення темпераменту неможливе через його врод-женість, доцільно використовувати переваги того чи іншого типу темпераменту та нівелювати його негативні риси.

Властивості темпераменту тісно пов'язані між собою і з якостями характеру, темперамент виступає підґрунтям для більшості властивостей особистості. Властивості темпераменту необхідно враховувати в діяльності та спілкуванні.

Характер формується в процесі соціалізації індивіда і складається з багатьох рис. Деякі риси характеру можуть бути надмірно розвинені і становити акцентуації характеру.

У процесі формування характеру важливу роль відіграють виховання та самовиховання. Розвиток і формування особистості можна успішно здійснювати лише в колективі і через колектив.

Генетичний аспект психологічної характеристики особистості визначає рівень її розвитку як цілісної системи якостей, здібностей.

Здібності людини - це внутрішні умови її розвитку, які формуються в сукупності з задатками під впливом зовнішніх умов у процесі взаємодії людини з навколишнім середовищем. Поєднання різноманітних високорозвинених здібностей називають обдарованістю. Поєднання здібностей, які дають людині можливість успішно, самостійно й оригінально здійснювати якусь складну трудову діяльність називають талантом. Відмінність ге-

93

ніальності від таланту - в ступені обдарованості і суспільній значущості творчості.

"Я - концепція" - це цілісний, хоч і не позбавлений внутрішніх протиріч, образ власного Я. Тлумачення і оцінки зовнішнього світу ґрунтуються на установках, які склалися у людини протягом усього життя. Із появою свідомості у людини виникає можливість самозвіту, самоконтролю, самооцінки.

Механізми психологічного захисту можна охарактеризувати як засіб боротьби з тривогою. Людина звертається до них у випадку своєї нездатності контролювати деякі життєві ситуації. Вони забезпечують несвідому компенсацію цієї нездатності, послаблюючи пов'язані з нею стрес і тривогу. Проте надмірне використання цих механізмів послаблює контакт з навколишньою дійсністю, і, як наслідок, - ефективність пристосування до неї.

4. ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Чи можна до будь-якої людини з Вашого оточення вжити термін "особистість"?

2. Чому особистість вважається винятково складною "системою систем"?

3. Що дає аналіз визначення особистосп для розуміння розвитку власної особистості?

4. Які чинники визначають розвиток особистості?

5. Чому існує не одна, а багато теорій особистості у психології? У чому з ними можна погодитись, а що викликає сумніви?

6. Охарактеризуйте основні вікові етапи життя людини.

7. Які існують типи темпераментів і як вони впливають на поведінку та діяльність людини?

8. Як можна визначити тип темпераменту, характеру?

9. Як формується характер?

10. Обдарованість, задатки, здібності - як можна поєднати ці поняття? Що їх поєднує?

11. Спробуйте охарактеризувати свої здібності.

12. Чи існує залежність між задатками, здібностями, уміннями та навичками в процесі навчання?

94

13.3 яких компонентів складається "Я - концепція" людини? Яку роль вона відіграє у Вашій поведінці?

14. Охарактеризуйте значення "Я - концепції" для досягнення успіху в особистій та діловій сферах.

15. Як би Ви порадили молодому подружжю виховувати власну дитину, щоб сформувати у неї позитивну "Я - концепцію"?

16. Що здебільшого заважає звичайній людині досягти са-моактуалізації в сучасному світі?

5. ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ

5.1. ДИДАКТИЧНИЙ ТЕСТ

Дайте відповідь "правильно" або "неправильно". Поясніть, чому.

1. Особистість - це людина, яка досягла ЗО років.

2. Індивід - це талановита людина.

3. "Я - концепція" - це стійка система установок особистості, спрямована на саму себе.

4. У сучасній психології немає єдиної теорії розвитку особистості.

5. До складових системи характеру належить воля, темперамент, інтелект, зріст.

6. І. Павлов вважав, що темперамент зумовлений такою ознакою нервової системи, як мінливість.

7. Сангвінік має такі ознаки нервової системи як сила, рухливість, урівноваженість.

8. Флегматику притаманна швидка перебудова звичок, натхнення в роботі.

5.2. ОРІЄНТОВНІ ТЕМИ ДЛЯ ВЛАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ПОГЛИБЛЕННЯ ЗНАНЬ

1. Психологічна характеристика особистості в сучасній психології.

2. Особистість як цілісна система психічних властивостей людини.

95

3. Проблема кібернетичного моделювання особистості.

4. Психологічна характеристика власної особистості.

5. Умови психічного розвитку індивіда в процесі його перетворення в особистість.

6. Форми і методи самовиховання як чинник самовдосконалення особистості.

7. Стратегія розвитку власної особистості.

6. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психоло-гии: Пер. с нем. - М.: Фонд "За зкономическую грамотность", 1995.-296 с.

2. Асмолов А.Г. Психология личности. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990. - 367 с.

3. Ассаджиоли Р. Психология психосинтеза: семь основних типов личности. - М.: Украйна, 1995. - 124 с.

4. Балл Г.А. Психологическое содержание личностной сво-бодьі: сущность и содержание // Психологический журнал. - 1997. -Т. 18-№15.

5. Барко В.І., Шаповалов В.Г., Панок В.Г. Психологічна діагностика здібностей особистості до навчання у вузі // Практична психологія та соціальна робота. - 1998. - № 8.

6. Берн Е. Игрн, в которьіе играют люди. Люди, которьіе играют в игрьі: Пер. с англ. - СПб.: Лениздат, 1992. - 400 с.

7. Блум Ф., Лайзерсон А., Хофстедтер Л. Мозг, разум и поведение: Пер. с англ. - М.: Просвещение, 1988. - 248 с.

8. Божович Л.И. Проблеми формирования личности. -Воронеж: МОДЗК, 1995. - 352 с.

9. Бондарчук Е.И., Бондарчук Л.И. Основи психологии и педагогики. - К.: МАУП, 1999. - 168 с.

10. Варбан Є.О. Стратегія і прийоми психологічного подолання життєвих криз особистості // Практична психологія та соціальна робота. - 1998. - № 8; 9.

11. Введение в психологию. Учебн. пособие / Под ред. А.В. Петровского. - М.: Академия, 1995. - 496 с.

96

12. Гамезо М.В., Домашенко И. А. Атлас по психологии. -М.: Просвещение, 1986. - 272 с.

13. Годфруа Ж. Что такое психология? В 2 т.: Т. 1: Пер. с франц. - М.: Мир, 1995. - 496 с.

14. Гончаренко СУ. Український педагогічний словник . -К.: Либідь, 1997. - 376 с.

15. Грановская P.M. Злементьі практической психологии. -Л.: Лениздат, 1987. -136 с.

16. Дружинин В.Н. Психология общих способностей -СПб.: Питер Ком, 1999. - 368 с.

17. Загальна психологія: Підруч. для студентів вищ. навч. закладів. С.Д. Максименко, В.О. Зайчук, В.В. Клименко, В.О. Соло-вієнко/ За заг. ред. акад. С.Д. Максименка. - К.: Форум, 2000. - 543 с.

18. Климов Е.А. Общая психология. Общеобразователь-ньш курс: Учебн. пособие. - М.: Юнита - Дана, 1999. - 321 с.

19. Козаков В.А. Психологія діяльності та навчальний менеджмент: Підручник. У 2-х с. - Ч. І. Психологія суб'єкта діяльності. - К.: КНЕУ, 1999. - 244 с.

20. Кон И.С. Психология ранней юности. - М.: Просвещение, 1989. - 255 с.

21. Кречмер 3. Строение тела и характер // Психология индивидуальньїх различий. - М.: Просвещение, 1982. - 287 с.

22. Леви В. Искусство бьіть собой. - М.: Знання, 1991. - 256 с.

23. Леонгард К. Акцентуированньїе личности. - К.: Ви-щанск, 1981.-392 с.

24. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М.: Политиздат, 1977. - 304 с.

25. Лозниця B.C. Психологія і педагогіка: основні положення: Навч. посіб. для самост. вивчення дисципліни. - К.: Екс. Об, 1999. - 304 с.

26. Мерлин B.C. Структура личности. Характер, способ-ности, самосознание. - Пермь, 1990. - ПО с.

27. Моргун В.Ф., Ткачева Н.Ю. Проблеми периодизации личности в психологии. - М., 1981.

28. М'ясоїд П.А. Проблема психології розвитку // Педагогіка і психологія. - 1999. - № 1. - С. 5 - 11.

29. Немов Р.С. Психология: В 3 кн.: Кн. 1. Общие основьі психологии. - М.: ВЛАДОС, 1997. - 688 с.

97

30. Общая психология. Учебник для студентов пед. ин-тов / Под ред. проф. А.В. Петровского. - М.: Просвещение, 1976. - 479 с.

31. Основи практичної психології: Підручник / В. Панок, Т. Титаренко, Н. Чепелєва та ін. - К.: Либідь, 1999. - 536 с.

32. Основи психології: Підручник / За заг. ред. О.В. Кири-чука, В.А. Роменця. - К.: Либідь, 1996. - 632 с.

33. Палеха Ю.І., Герасимчук В.І., Шиян О.М. Основи психології та педагогіки: Навч.-метод. посібник. - 2-ге вид., доп. -К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2001. - 215 с.

34. Панасюк А. Ю. Что у него в подсознании? - М.: Дело, 1999.-272 с.

35. Психологічний словник / За ред. В. І. Войтка. - К.: Вища шк., 1982.

36. Психологія: Підручник / Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук та ін.; За ред. Ю.Л. Трофімова. 2-ге вид. - К.: Либідь, 2000. - 558 с.

37. Психология: Учеб. пособие для пед. училищ / Под ред. проф. В.А. Крутецкого. - Изд. 2-е, перераб. и доп. - М.: Просвещение, 1974. - 304 с.

38. Психология и педагогика: Учебн. пособие / Под ред. А.А. Радугина. - М.: Центр, 1999. - 332 с.

39. Психология: Словарь. - М.: Политиздат., 1990. - 494 с.

40. Рибалка В.В. Методологічні питання наукової психології: Навч.-метод. посібник. - К.: Ніка-Центр, 2003. - 204 с.

41. Рибалка В.В. Особистісний підхід у профільному навчанні старшокласників: Монографія. - К.: Деміур, 1998. - 160 с.

42. Рибалка В.В. Психологія розвитку творчої особистості: Навч. посібник. - К.: ІЗМН, 1995. - 236 с.

43. Русалов В.М. Биологические основи индивидуально-психологических различий. - М., 1979.

44. Способности и интересьі. - М.: АПН РСФСР, 1962. - 306 с.

45. Статінова Н.П., Сень Г.П. Основи психології та педагогіки.: Навч. посіб. - К.: КДТЕУ, 1999. - 330 с.

46. Теплов Б.М. Избранньїе трудьі: В 2 т. - М., 1985.

47. Теплов Б.М. Способности и одаренность // Хрестома-тия по возрастнои и педагогическои психологии. - М., 1981.

48. Теории личности в западноевропейскои и американс-кой психологии. - Самара: Бахрах, 1996. - 480 с. ц ,«а

98

49. Фрейд 3. Психология бессознательного.: Сб. произве-дений. - М.: Просвещение, 1990. - 448 с.

50. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. - СПб.: Питер -Пресе, 1997. - 608 с.

51. Цуканов Б.И. Время в психике человека: Монография. -Одесса: Астропринт, 2000. - 220 с.

52. Шелдон М. Анализ конституционньїх различий // Психология индивидуальньїх различий. - М.: Просвещение, 1982. - 287 с.

53. Шибутани Т. Социальная психология. - М., 1966.

54. Юнг К. - Г. Психология бессознательного: Пер. с нем. -М.: Канон, 1994. - 320 с.

55. Юнг К.-Г. Психологические типьі: Пер. с нем. - СПб.: Ювента; - М.: Прогресе - Универс, 1995. - 715 с.

7. ДОДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ ППЕРТЕКСТІВ

7.1. ЕЛЕМЕНТИ ТЕОРІЇ ОСОБИСТОСТІ

Особистість - це конкретний людський індивід із притаманними йому своєрідними розумовими, емоційними, вольовими та фізичними якостями, які в кожного виявляються по-різному. Особистість виникла й розвинулася в процесі суспільно-історичного розвитку людства, в процесі праці.

Належність особистості до певного суспільства, вклю-ченість у певну систему суспільних відносин визначає її психологічну та соціальну сутність.

Особистість - соціальна істота, суб'єкт пізнання, активний діяч суспільного розвитку. Характерними ознаками особистості є наявність у неї свідомості, місце, яке вона посідає в суспільстві, її суспільна роль, діяльність на користь суспільства.

Одним із найяскравіших виявів особистості є її індивідуальність - своєрідне, неповторне сполучення таких психологічних особливостей людини, як характер, темперамент, особливості перебігу психічних процесів (сприймання, пам'яті, мислення, мовлення, почуттів, волі), особливості її мотиваційної сфери.

99

Особистість завжди конкретно-історична, вона є продуктом своєї доби і тих суспільно-економічних відносин, сучасницею та учасницею яких вона є. Вивчення особистості є за своєю суттю історичним дослідженням становлення особистості за певних соціальних умов, певного суспільного ладу.

Існують різні погляди на структуру особистості. Однак протиставляти біологічне і соціальне в структурі особистості не можна. Природні аспекти та риси в особистісній структурі як соціально зумовлені її елементи, а біологічне і соціальне перебуває в єдності і взаємодії.

Людина - частина природи, але біологічне в процесі історичного розвитку під впливом соціальних умов змінилося, набуло своєрідних, суто людських особливостей.

У структурі особистості розрізняють типове та індивідуальне. Типове - це найбільш загальне, що властиве кожній людині і характеризує особистість загалом: її свідомість, активність, розумові та емоційно-вольові вияви тощо, тобто те, чим людина схожа на інших людей. Індивідуальне - те, що характеризує окрему людину: її фізичні та психологічні особливості, спрямованість, здібності, риси характеру тощо, тобто те, що вирізняє певну людину з-поміж інших людей.

Психологічна структура особистості дуже складна і багатогранна. Пізнавальна, емоційно-вольова діяльність особистості, її потреби, інтереси, ідеали та переконання, самосвідомість тощо -це складові компоненти духовного життя особистості, які перебувають у складній взаємодії, і в єдності становлять її "Я", яке спрямовує всі аспекти внутрішнього життя та керує виявами його в діяльності та стосунках з оточенням.

Активність живих істот - один із головних і необхідних виявів життя, внутрішня спонукальна сила, спрямована на задоволення потреб організму. Але активність людини докорінно відрізняється від активності тварин. У тварин вона є виявом інстинктивних біологічних потреб їхнього організму, а в людини поштовхом до активності є її свідомі й цілеспрямовані прагнення. Активність людини та форми її виявлення розвинулись історично й мають соціально спрямований характер.

Розробляючи проблему активності особистості, вітчизняна психологія виходить з того, що джерелом активності особистості є її органічні та духовні погреби - в їжі, в одязі, знаннях, праці.

100

Потреба - це вимога, яка виявляє залежність людини від певних умов, необхідних для її життя та діяльності. Потреби завжди відображають стійкі життєво важливі залежності організму від середовища. Чим вищий рівень цивілізованості суспільства, економічного та духовного розвитку, тим багатшими й різноманітнішими є його потреби. Внутрішніми спонуками до дій стають мотиви, що є результатом усвідомлення особистістю своїх потреб і виявляються в конкретних прагненнях їх задовольнити.

Мотив - це реальне спонукання, яке змушує людину діяти в певній ситуації, за певних життєвих обставин. Поширеними мотивами людської активності є інтереси. Інтерес - це стійке, вибіркове, емоційно забарвлене прагнення особистості до життєво важливих об'єктів. Інтереси виникають на основі потреб, але не зводяться до них. Потреба виражає необхідність, а інтерес завжди пов'язаний з особистою зацікавленістю об'єктом, з прагненням більше його пізнати, опанувати його.

Жорсткими регуляторами поведінки є переконання. Переконання - це система мотивів особистості, що спонукає її діяти відповідно до своїх поглядів і принципів. Підґрунтя переконань становлять знання, які є для людини істинними, незаперечними, в яких вона абсолютно впевнена.

Важливим усвідомлюваним мотивом є ідеал. Ідеал - це образ реальної людини або створеного особистістю взірця, яким вона керується в житті протягом певного часу. Він і визначає програму її майбутнього самовдосконалення. Ідеали людей формуються під впливом суспільних умов, упродовж навчання та виховання.

Роль мотивів особистості може відігравати установка. Установка - це неусвідомлюваний особистістю стан готовності до діяльності, за допомогою якої може бути задоволена та або інша потреба. Установка може виявлятися в стандартизованих судженнях, некритично засвоєних людиною під час спілкування з іншими людьми, в упередженості, у виокремленні з оточення того, що має для неї важливе, життєве значення. Особистість може бачити в об'єктах те, що вона хоче бачити, а не те, що є насправді. Установки можуть бути позитивними, якщо вони ґрунтуються на довірі, симпатії, схвальній громадській думці, та негативними, коли вони мають упереджений, необ'єктивний характер.

101

Специфічною формою установки є внутрішньогрупова навіюваність як неусвідомлювана думка групи.

В усвідомлюваних мотивах завжди виявляється мета діяльності особистості. Об'єкт, що може, задовольнити потреби особистості, постає в її свідомості як мета. Якщо особистість чітко усвідомлює власний життєвий шлях і життєву мету й передбачає реальні шляхи для її досягнення, то розкривається перспектива особистості. Перспектива робить дії людини впевненими, цілеспрямованими, живить їх енергією. Брак життєвої перспективи або її втрата можуть викликати стан фрустрації, тобто порушення планів, зневіру, безнадійність, відчай. Потрапивши в такий психологічний дискомфорт, особистість втрачає здатність до об'єктивної оцінки фактів життя, виявляє агресивність, роздратованість.

Стан фрустрації може бути зумовлений завищеною самооцінкою особистості, коли вона виявляє схильність обирати в житті надто складні, надсильні для неї цілі, внаслідок чого зазнає невдач. При адекватній самооцінці людина обирає цілі, які відповідають її можливостям, і успішно їх реалізує.

Самооцінка може бути заниженою. Занижена самооцінка зумовлена невпевненістю людини у своїх можливостях, внаслідок чого вона орієнтується на вибір надто простих цілей. Людина із заниженою самооцінкою не здатна реалізувати свій особистісний психологічний потенціал, внаслідок чого уповільнюється її розвиток, і у її психіці можуть закріпитися певні, зумовлені цим, риси.

Інтегрованим показником соціальної цінності орієнтацій особистості є її спрямованість. Спрямованість особистості - це система домінуючих цілей і мотивів її діяльності, які визначають її самоцінність і суспільну значущість. Спрямованість разом зі світоглядом є вищим регулятором поведінки і дій людини.

Проблема розвитку та виховання особистості - один із найбільш актуальних соціальних аспектів суспільного життя, завжди вимагає глибокого наукового обґрунтування психологічної сутності чинників цього процесу. У психологічних теоріях можна виокремити два напрями, які по-різному розглядають джерела психічного розвитку дитини, - це біологічний та соціальний напрями.

Біогенетична концепція розвитку головним чинником людського розвитку вважає спадковість, яка наперед визначає

102

всі особливості розвитку особистості. Згідно з соціогенетичними теоріями, розвиток людини наперед визначають певні соціальні умови: в якому середовищі народилася та виховується дитина, таким є напрям її розвитку. Представники цього напряму, як і генетики, применшували значення внутрішньої активності особистості як свідомого суб'єкта діяльності, її вроджені особливості.

Теорія психічного розвитку у вітчизняній психології спирається на визнання того, що рушійні сили її розвитку виявляються в невідповідності потреб, які постійно змінюються (ускладнюються) в діяльності людини, та реальних (таких, що не відповідають новим вимогам) можливостей їх задовольнити.

На фоні загальнолюдських фізичних і психічних особливостей у кожної людини помітно вирізняються притаманні лише їй індивідуальні особливості, які впливають на її життя, поведінку, діяльність.

Психічні індивідуальні особливості виявляються в різній швидкості реакцій, у порогах чутливості, властивостях уваги, пам'яті, у спостережливості, кмітливості, інтересах. Особливо яскраво відрізняються люди за своїми індивідуальними здібностями - музичними, образотворчими, спортивними, художньо-літературними.

Індивідуально-психологічні особливості - це неповторна своєрідність психіки кожної людини. Природною передумовою індивідуальних особливостей людини є передусім спадкові та вроджені біологічні особливості будови та функцій організму. Темперамент характеризує динамічний бік психічних реакцій людини - їх темп, швидкість, ритм, інтенсивність. Темперамент -індивідуальна особливість людини, що виявляється в її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності.

Індивідуальні особливості реагування на різноманітні обставини дали підстави поділити людей на кілька груп, вирізнити за типами їх темпераменту.

Учення про темперамент започатковане видатним давньогрецьким лікарем і філософом Гіппократом. Він та його послідовники обстоювали гуморальну теорію, згідно з якою ознаки темпераменту зумовлює переважання в організмі певної рідини. Гіппократ вважав, що життєдіяльність організму визначається співвідношенням крові, жовчі та слизу (флегми).

103

На підставі цих припущень сформувалося вчення про чотири типи темпераменту: сангвінічний (перевага в організмі крові), флегматичний (перевага в організмі слизу), холеричний (перевага в організмі жовчі) та меланхолійний (перевага в організмі чорної жовчі). Сьогодні це вчення цікаве тільки з історичної точки зору.

У сучасній психології користуються гіппократівською класифікацією типів темпераменту: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік. Кожному з цих типів властиві своєрідні психологічні особливості.

Сангвініку притаманні досить висока нервово-психічна активність, багатство міміки та рухів, емоційність, вразливість, лабільність. Разом з тим емоційні переживання сангвініка здебільшого неглибокі, а його рухливість при незадовільних виховних впливах є причиною недостатньої зосередженості, похапливості, а то й поверховості.

Для холерика характерний високий рівень нервово-психічної активності та енергії дій, різкість і стрімкість рухів, сильна імпульсивність та яскравість емоційних переживань. Недостатня емоційна і рухова врівноваженість холерика може виявитися за умови відсутності належного виховання, в нестриманості, запальності, нездатності контролювати себе в емоціогенних обставинах.

Флегматик характеризується порівняно низьким рівнем активності поведінки, ускладненням переключення, уповільненістю і спокійністю дій, міміки і мовлення, рівністю, постійністю та глибиною почуттів і настроїв. Невдале виховання може сприяти формуванню у флегматика таких негативних рис, як млявість, збідненість і слабкість емоцій, схильність до виконання лише звичних дій.

Меланхоліку властивий низький рівень нервово-психічної активності, стриманість і приглушеність моторики та мовлення, значна емоційна реактивність, глибина і постійність почуттів, але слабкий їх зовнішній вияв. За умови недостатньої вихованості в меланхоліка можуть розвинутися такі негативні риси, як хвороблива емоційна вразливість, замкнутість, відчуженість, схильність до тяжких внутрішніх переживань, які виявляються і за неістотних життєвих обставин.

Темперамент як динамічна характеристика психічної діяльності особистості має свої властивості, які позитивно або негатив-

104

но впливають на його поведінку. Розрізняють такі головні властивості темпераменту, як сензитивність, реактивність, пластичність, ригідність, резистентність, екстравертованість та інтровертованість.

Сензитивність - міра чутливості до явищ дійсності, що мають відношення до особистості. Незадоволення потреб, конфлікти, соціальні події в одних людей викликають яскраві реакції, страждання, а інші ставляться до них спокійно, байдуже.

Реактивність - це особливість реагування особистості на різноманітні подразники, що впливає на темп, силу та форму відповіді, а найяскравіше - на емоційну вразливість, і відбивається на ставленні особистості до навколишньої дійсності та до самої себе. Бурхливі реагування на успіх або невдачі в будь-якій діяльності позначаються на різних особливостях темпераменту.

Реактивність як особливість темпераменту яскраво виявляється при психічних травмах - у реактивній депресії (пригніченість, загальмованість рухів та мовлення), в афективно-шокових реакціях (реагування на катастрофи, аварії, паніка), характерними для яких є або безладна рухова активність, або повна загальмованість, ступор.

Пластичність виявляється в здатності швидко пристосовуватися до обставин, що постійно змінюються. Певні сторони психічної діяльності перебудовуються або компенсуються завдяки пластичності вищої нервової діяльності. Слабкість, неврівноваженість або недостатня рухливість типу нервової системи за належних умов життя та виховання набувають позитивних якостей.

Ригідність - особливість, протилежна пластичності, це складність або нездатність перебудовуватися при виконанні завдань, якщо цього вимагають обставини. У пізнавальній діяльності ригідність виявляється в повільній зміні уявлень при зміні умов життя, діяльності; в емоційному житті - в загальмованості, млявості, нерухливості почуттів; у поведінці - в негнучкості, інертності мотивів поведінки та морально-етичних вчинків за всієї очевидності їх недоцільності.

Резистентність - міра здатності чинити опір негативним або несприятливим обставинам. Досить яскраво ця особливість виявляється в умовах стресу, при значній напруженості в діяльності. Одні люди здатні чинити опір найскладнішим умовам діяльності або обставинам, що несподівано склалися (аварії, конфлікти, асо-

105

ціальна бравада), а інші розгублюються, легко відступають, нездатні продовжувати роботу, незважаючи на втому, на важкі умови праці, хоча за звичайних умов з ними цього не трапляється.

Екстравертованість та інтровертованість. Спрямованість реакцій та діяльності особистості назовні, на інших - це екстравертованість, а на саму себе, на свої внутрішні стани, пережидання, уявлення - інтровертованість. Вважають, що екстраверсія та інтроверсія як властивості темпераменту - це вияви динамічних, а не змістовних сторін особистості.

Екстравертованим типам властива сила і рухливість нервових процесів і у зв'язку з цим - імпульсивність, гнучкість поведінки, ініціативність. У інтровертованого типу переважають слабкість та інертність нервових процесів, замкнутість, схильність до самоаналізу, тому вони мають проблеми щодо соціальної адаптації.

Діяльність (трудова, навчальна, ігрова) вимагає не лише певного рівня знань і рівня розумового та емоційно-вольового розвитку людини, а й наявності певних типологічних особливостей нервової системи, а, отже, й темпераменту.

Залежно від змісту та умов діяльності сила, врівноваженість і рухливість нервової системи (темпераменту) людини виявляються по-різному, відіграють позитивну або негативну роль. Коли необхідна значна працездатність, витривалість, краще виявляє себе сильний тип нервової системи, а де потрібно виявити співчутливість, лагідність, там краще впорається слабкий тип нервової системи.

Неврівноваженість холерика йому шкодить, коли потрібні стриманість, терплячість. Надмірно повільний темп рухів, повільне, монотонне мовлення флегматика не сприяє успіху діяльності, яка вимагає значної рухливості, швидкості впливу на інших. Слабкість збудливості та загальмовані дії, властиві меланхоліку, призводять до боязкості, нерішучості, порушують кон-тактність з іншими. Схильність сангвініка захоплюватися новим, його нудьгування впродовж одноманітної, хоча й важливої, діяльності зменшує активність діяльності, постійно спричиняє потяг до нового, модного.

Здібності людини є її істотними властивостями. Здібності і діяльність, особливо праця, органічно взаємопов'язані. Людські здібності виникли і розвинулися в процесі праці. Здібності людини виявляються в діяльності, в праці. Здібності як рушійна сила

106

мали вирішальне значення для розвитку науки і техніки, створення матеріальних і духовних надбань, суспільного прогресу. З розвитком праці та суспільного життя людські здібності розвинулися, зазнавали змін їх зміст і структура, виникли й розвинулися загальні та спеціальні здібності.

Здібності - це своєрідні властивості людини, її інтелекту, що виявляються в навчальній, трудовій, особливо науковій та іншій діяльності і є необхідною умовою її успіху.

Кожна людина виявляє власні здібності в певній діяльності. Поза діяльністю цю властивість людини не можна виявити, описати та схарактеризувати. Тому ми й робимо висновки про здібності людини за її працею та за результатами її діяльності.

Характеризуючи здібності людини, ми робимо висновки про них, керуючись тими вимогами, які ставить перед людиною навчальна, виробнича, наукова та будь-яка інша діяльність, оцінюємо її як активного діяча, творця матеріальних і духовних цінностей. Ця характеристика включає й оцінку людини, яка готується до майбутньої трудової, творчої діяльності, засвоюючи людські надбання в певній галузі пізнання.

Кожна здібність людини - це її складна властивість, внутрішня здатність відповідати тим вимогам, які ставить перед нею діяльність, вона спирається на багато інших властивостей. До них належать, насамперед, життєвий досвід людини, надбані нею знання, вміння та навички. Відомо, що чим багатший життєвий досвід, тим легше людині досягати успіху в діяльності. Досвідчена, науково обізнана людина ширше й глибше усвідомлює завдання, які суспільство ставить перед нею, і успішніше їх розв'язує, ніж людина, яка не має таких знань. Істотну роль при цьому відіграє не лише наявність самих знань, а й уміння застосовувати їх до розв'язання нових навчальних, практичних, наукових та інших завдань. Тому не можна розглядати здібності людини як властивості, незалежні від її знань, умінь і навичок. Здібності людини спираються на наявні в неї знання, вміння та навички, на ті системи тимчасових нервових зв'язків, що формуються й розвиваються в процесі набування людиною нових знань, умінь і навичок. Проте це не означає, що здібності людини - це лише її вміння, знання і навички. Якби це було так, то за відповіддю біля дошки або за вдало виконаною роботою ми робили б остаточний висновок про здібності людини.

107

Отже, здібності не тотожні знанням, вмінням та навичкам. Здібності - це такі психологічні особливості людини, від яких залежить опанування знань, умінь та навичок, але які, проте, не є знаннями, уміннями або навичками. Стосовно знань, умінь і навичок здібності являють собою певну можливість.

Таким чином, здібності та знання тісно і складно взаємопов'язані. Здібності залежать від знань, але здібності визначають швидкість та якість опанування цими знаннями. Щодо знань, умінь і навичок здібності скоріше виявляються не в їх наявності, а в динаміці .опанування ними, тобто в тому, наскільки за однакових умов людина швидко, глибоко, легко і міцно опановує знання та вміння. Тому можна дати більш точне визначення здібностей.

Здібності - це індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовою успішного здійснення певної діяльності і які визначають відмінності в оволодінні необхідними їй знаннями, уміннями та навичками.

Наявність певних властивостей є підґрунтям спеціальних здібностей. Спеціальні здібності виявляються в спеціальних різновидах діяльності. Вроджені передумови розвитку здібностей називаються задатками.

Задатки - це природжені можливості розвитку здібностей. Вони зумовлені будовою мозку, кори його великих півкуль та її функціональними властивостями. Ці відмінності зумовлені не лише спадковістю розвитку організму, а й утробним і позаут-робним розвитком.

Таким чином, задатки - це не здібності, а тільки передумови до розвитку здібностей. На ґрунті одних і тих самих задатків можуть розвинутися різні здібності. Не всі вроджені задатки людини обов'язково перетворюються на здібності. Задатки, коли бракує відповідних умов для переростання їх у здібності, так і залишаються нерозвиненими. Від задатків не залежить зміст тих психічних властивостей, які містить кожна здібність. І її властивості формуються у взаємодії індивіда із зовнішнім світом.

Раннє виявлення задатків - один із показників наявності природних даних, що сприяють розвиткові здібностей. У розвитку здібностей важливу роль відіграє опанування знань, умінь, досвіду.

Індивідуальні здібності в одній або кількох галузях діяльності називають талантом, а таких людей - талановитими. У та-

108

лановитих людей здібності виявляються в творчій діяльності, у творчому розв'язанні складних практичних, теоретичних і художніх завдань.

Найвищий рівень розвитку здібностей, що виявляються у творчій діяльності, результати якої мають історичне значення для суспільства, розвитку науки, літератури, мистецтва, називають геніальністю. Геній виражає найбільш передові тенденції прогресу свого часу. Геній відрізняється від талановитості суспільною важливістю тих завдань, які він розв'язує.

Кожній людині, крім динаміки дій, що виявляється в темпераменті, притаманні істотні особливості, які впливають на її діяльність та поведінку. Про одних кажуть, що вони працьовиті, дисципліновані, скромні, чесні, сміливі, колективісти, а про інших -ліниві, хвалькуваті, неорганізовані, честолюбні, самовпевнені, нечесні, егоїсти, боягузи. Ці й подібні риси виявляються настільки яскраво і постійно, що визначають собою типовий різновид особистості, індивідуальний стиль її соціальної поведінки. Такі психологічні особливості особистості називають рисами характеру. Ці риси характеризують і мету, до якої прагне людина, і способи досягнення мети. Знати це важливо, оскільки особистість характеризується не тільки тим, що вона робить, а й тим, як вона це робить.

Сукупність постійних рис становить характер особистості.

Характер - це сукупність постійних індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, ставленні до колективу, інших людей, праці, навколишньої дійсності та до самої себе.

Характер найбільш тісно пов'язаний з темпераментом, що, як відомо, визначає зовнішню, динамічну форму вираження сутності людини. Характер людини можна зрозуміти тільки в її суспільній діяльності, суспільних відносинах. Про характер людини робимо висновок і по тому, як вона мислить і поводиться за різних обставин, якої думки вона про інших людей і про саму себе, в який спосіб здебільшого поводиться.

Знати характер людини дуже важливо. Це дає можливість передбачати, як людина буде себе поводити за певних умов, чого від неї можна чекати, як вона виконуватиме дані їй доручення.

Визначити структуру характеру означає виокремити в ньому головні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не

109

можна. У структурі характеру потрібно виокремлювати зміст і форму. Зміст характеру особистості визначають суспільні умови життя та виховання. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються. Але за формою наміри, прагнення реалізуються по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, в яких перебуває людина, і від властивостей її характеру, особливо від темпераменту.

У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти:

1) спрямованість;

2) переконання;

3) розумові риси; * 4) емоції;

5) волю;

ч 6) темперамент;

*> 7) повноту;

8) цілісність;

9) визначеність;

10) силу.

Людина - носій характеру. Риси її характеру впливають на діяльність, стосунки, способи дій у найширшому їх розумінні - в родині, трудовому колективі, в управлінні виробництвом, державою.

Типове та індивідуальне в характері існують в єдності. Типове створює фон для індивідуальних виявів рис характеру, і вияв невластивих більшості членів певної соціальної групи рис характеру викликає заперечення, осуд.

Особливості типового характеру виявляють позитивне або негативне ставлення: 1) до праці, 2) до інших людей, 3) до самої себе, 4) до предметів та явищ дійсності.

7.2. ПСИХОЛОГІЯ ЯК НАУКА

Людина - це з одного боку, біологічна істота, тварина, якій притаманна свідомість, здатність до пізнання оточуючого світу і активної зміни, перетворення його. З іншого боку, людина -суспільна істота. Це найважливіша її ознака, тому що суспільне життя і суспільні відносини, колективна праця змінили і підкорили собі біологічну, тілесну організацію людини.

ПО

Говорячи про людину, психологія та філософія оперують поняттям особистість.

Особистість - більш вузьке поняття, ніж людина. Особистість - це та ж людина, але вона розглядається як суспільна, соціальна істота. У цьому випадку дослідники відволікаються від біологічної, природної її сторони і розглядають людину як продукт суспільних відносин, як активного діяча суспільного розвитку.

У психології поряд з поняттями "людина" і "особистість" використовується ще і поняття "індивідуальність". Своєрідний і неповторний шлях кожної людини, умови її життя і діяльності, тому немає і не може бути двох абсолютно однакових особистостей.

Індивідуальністю називають особистість в її конкретній своєрідності як неповторне сполучення психологічних особливостей.

Необхідно підкреслити три найважливіші психологічні характеристики особистості.

По-перше, це - стійкість властивостей особистості. За всієї пластичності, мінливості психічних проявів особистості все-таки чітко виступає відносна постійність її психічного складу, що, зокрема, дозволяє передбачати поведінку даної особистості в тій чи іншій ситуації.

По-друге, це - цілісність особистості як тісний взаємозв'язок психічних процесів, психічних станів і психічних властивостей особистості. Особистість являє собою єдине ціле, де кожна риса невідривно пов'язана з іншими, і тому кожна риса набуває свого значення, часто зовсім різного, в залежності від її співвідношення з іншими рисами особистості.

По-третє, це - активність особистості, яка відображається в різноманітній і багатогранній діяльності, спрямованій на зміну, перетворення довкілля, на зміну своєї власної природи, свого психічного складу (самовиховання).

Кожна людина завжди знаходиться в певних стосунках з іншими членами суспільства. Ці суспільні стосунки і формують людську особистість - людина засвоює прийняті в даному суспільстві правила поведінки, звичаї, моральні норми. Але, крім цього, людина є і природною істотою. Природні особливості людини - це важливі передумови, необхідні умови психічного розвитку, але самі собою вони не визначають ні характеру, ні здібностей людини, ні її інтересів, ідеалів, переконань. Мозок як

111

біологічне утворення є передумовою появи свідомості, але свідомість, інтереси, здібності, переконання - продукт суспільного життя людини. Природні особливості зумовлюють різні шляхи і способи розвитку психічних властивостей.

Найважливішою характеристикою особистості є її спрямованість, яка визначає цілі, які ставить перед собою людина, прагнення, які їй властиві, мотиви, згідно яких вона діє, інтереси, якими керується людина в діяльності.

Активність є важливою загальною властивістю особистості, і виявляється вона в діяльності, в процесі взаємодії з довкіллям. Спонукальними причинами до дії є потреби. Потреба завжди переживається людиною як необхідність у чомусь, недостатність чогось, незадоволеність чимось. Активність особистості і спрямовується на процес задоволення потреб.

Потреби людини різноманітні. Перш за все виділяють потреби природні, котрі безпосередньо забезпечують існування людини: потреби в їжі, сні, одязі і житлі як засобах захисту від холоду і спеки. Поряд з природними у людини є суто людські, духовні, або соціальні потреби: потреба у словесному спілкуванні з іншими людьми, потреба в праці, культурні потреби. Потреби людини - продукт суспільно-історичного розвитку людського суспільства. У процесі цього розвитку виникали, змінювались і ускладнювались і природні, і духовні потреби людей.

Потреби виявляються в досить загальній формі. Мотиви -це конкретні вияви потреб. Оцінюючи вчинок, поведінку людини, необхідно брати до уваги мотив цього вчинку. Виявом пізнавальної потреби людини є інтереси. Інтереси - це активна пізнавальна спрямованість людини на той чи інший предмет, явище чи діяльність, спрямованість, пов'язана з позитивним емоційним відношенням до них. Інтереси спонукають оволодівати знаннями, розширювати світогляд, шукати шляхи і способи поглибленого пізнання, долаючи труднощі і перепони. Інтереси людини визначаються суспільно-історичними і індивідуальними умовами її життя, її суспільним й індивідуальним життям. Інтереси характеризують за їх змістом, широтою, глибиною, стійкістю і дієвістю.

За змістом інтереси визначаються тими об'єктами, на які вони спрямовані. Усебічно розвинені особистості передбачають більшу щироту і різнобічність інтересів за наявності основного,

112

центрального інтересу. Під вузькістю інтересів розуміють наявність у людини одного-двох обмежених та ізольованих інтересів за повної байдужості до всього іншого. Глибокий інтерес означає потребу ґрунтовно вивчити об'єкт в усіх деталях і тонкощах. Він протистоїть поверхневому інтересу, коли людина ковзає по поверхні явища і не цікавиться об'єктом по-справжньому. Стійкі інтереси довго зберігаються, відіграють суттєву роль в житті і діяльності людини і є відносно закріпленими особливостями її особистості. Нестійкі інтереси мають характер порівняно короткочасного явища, швидко виникають і швидко згасають. Дієвими інтересами називають інтереси, які глибоко впливають на життя і діяльність людини, спонукають її до систематичних і цілеспрямованих дій у певному напрямку, до активних та ініціативних пошуків джерел задоволення інтересів. Бувають пасивні інтереси, які не спонукають до такої діяльності. Розрізняють також безпосередні і опосередковані інтереси. Безпосередні інтереси викликаються самим змістом тієї чи іншої галузі знань чи діяльності, привабливістю її. Опосередковані інтереси викликаються не змістом об'єкта, а тим значенням, яке він має завдяки своєму зв'язку з іншим об'єктом, який безпосередньо цікавить людину.

Поведінка особистості регулюється і визначається також моральними мотивами: почуттям обов'язку, суспільними обов'язками тощо. Моральні мотиви поведінки людини виявляються в ідеалах.

Моральний ідеал - це зразок; який наслідує людина в своїй діяльності і поведінці.

Важливим мотивом поведінки є переконання, які тісно пов'язані з ідеалами. Переконання - певні положення, судження, думки, знання про природу і суспільство, в істинності яких людина не має сумнівів, які вона вважає безперечно переконливими, прагне до того, щоб керуватися ними в житті. Переконання -це те, що не лише зрозуміло, усвідомлено, але і глибоко відчуто, пережито. Якщо переконання утворюють певну систему, вони стають світоглядом людини.

Психічні особливості особистості утворюються під впливом соціального досвіду людини, умов її життя і діяльності, навчання і виховання. Особливу роль відіграє виховання - як свідомий, цілеспрямований процес впливу старшого покоління на

113

молодше. Мета виховання - формування певних якостей особистості, які відповідають запитам суспільства.

Спостерігаючи за поведінкою дітей та дорослих, ми звертаємо увагу на значні індивідуальні відмінності людей. Ці відмінності стосуються не змісту особистості, а її деяких зовнішніх проявів. Ця сторона особистості характеризується поняттям темперамент.

Темперамент - це індивідуальні особливості людини, які визначають динаміку протікання її психічних процесів та поведінки. Під динамікою розуміють темп, ритм, тривалість, інтенсивність психічних процесів, зокрема емоційних процесів, а також деякі зовнішні особливості поведінки людини - рухливість, активність, швидкість чи уповільненість реакцій тощо.

Темперамент характеризує динамічність особистості, але не характеризує її переконань, поглядів, інтересів, не є показником цінності чи малоцінності особистості, не визначає її можливості. Можна виділити наступні компоненти, які визначають темперамент.

1. Загальна активність психічної діяльності та поведінки людини проявляється в різному ступені прагнення активно діяти, опановувати та перетворювати довколишню дійсність, виявляти себе в різноманітній діяльності.

2. Рухова, чи моторна активність показує стан активності рухового та мовно-рухового апарата.

3. Емоційна активність виражається в емоційній вразливості, імпульсивності, емоційній рухливості.

Темперамент виявляється в діяльності, поведінці та вчинках людини і має зовнішнє вираження.

Основою індивідуальних відмінностей в нервовій діяльності є прояв і співвідношення двох основних нервових процесів -збудження і гальмування. Були визначені три властивості процесів збудження і гальмування: сила, врівноваженість і рухливість.

Тип вищої нервової діяльності належить до природних спадкових даних, це вроджена властивість нервової системи. На даній фізіологічній основі можуть утворюватися різні системи умовних зв'язків, тобто в процесі життя ці умовні зв'язки будуть по-різному формуватись у різних людей: у цьому і буде виявлятись тип вищої нервової діяльності. Темперамент і є проявом типу вищої нервової діяльності в поведінці, діяльності людини. Тип

114

вищої нервової діяльності надає своєрідності поведінці людини, накладає характерний відбиток на весь склад людини - визначає рухливість її психічних процесів, їх стійкість, але не визначає ні поведінки, ні вчинків людини, ні її переконань, ні моральних цінностей.

Люди по-різному ставляться до довколишнього світу - до інших людей, до колективу, до праці, до самих себе - і цим відрізняються один від одного.

Властивості особистості, які виражають ставлення до дійсності, завжди утворюють деяке своєрідне сполучення, яке являє собою не суму окремих особливостей даної людини, а єдине ціле, яке називають характером.

Характер - це індивідуальне сполучення суттєвих властивостей особистості, які виражають ставлення людини до дійсності .і проявляються в її поведінці, в її вчинках. Характер взаємопов'язаний з іншими сторонами особистості, зокрема, з темпераментом і здібностями. Темперамент впливає на форму прояву характеру, своєрідно забарвлюючи ті чи інші його риси. З іншого боку, і сам темперамент перебудовується під впливом характеру: людина з сильним характером може подолати деякі негативні сторони свого темпераменту, контролювати його прояви.

З характером нерозривно пов'язані здібності. Високий рівень здібностей пов'язаний з такими рисами характеру, як колективізм - відчуття нерозривного зв'язку з колективом, бажання працювати для його блага, віра в свої сили і можливості, поєднана з постійним незадоволенням своїми досягненнями, високою вимогливістю до себе, умінням критично ставитися до своєї роботи. Розквіт здібностей пов'язаний з умінням наполегливо долати труднощі, не падати духом під впливом невдач, працювати організовано, виявляти ініціативу.

Фізіологічною основою характеру є поєднання рис типу вищої нервової діяльності і складних стійких систем часових зв'язків, які вироблені в результаті індивідуального життєвого досвіду. Характер не унаслідується і не є вродженою властивістю особистості, а також не є постійною і незмінною властивістю. Він формується і розвивається під впливом довколишнього середовища, життєвого досвіду людини, її виховання. Наслідком цього є безкінечна різноманітність індивідуальних характерів.

115

Але в житті і діяльності людей, які живуть і розвиваються в однакових суспільних умовах, є багато спільного, тому і в характері їх будуть деякі спільні сторони і риси, які відображають загальні, типові обставини їх життя. Характер кожної людини являє собою єдність індивідуального і типового.

Характер - це нерозривне ціле. Але вивчити і зрозуміти таке складне ціле, як характер, неможливо, не виділивши в ньому окремих сторін чи типових проявів (рис характеру). Під рисами характеру розуміють індивідуальні звичні форми поведінки людини (у відповідних ситуаціях), в яких реалізується її ставлення до дійсності. Риси характеру необхідно розглядати і оцінювати у взаємозв'язку одна з одною. Кожна риса характеру набуває свого значення, часто зовсім відмінного, залежно від її співвідношення з іншими рисами.

У людини з визначеним характером є одна чи декілька яскраво виражених, домінуючих, стрижневих рис, які відсутні у людей з невизначеним характером. Характери, які відрізняються визначеністю, можна розглядати з точки зору цілісності, виділяючи, з одного боку, цілісні характери і, з іншого - характери суперечливі. Цілісні характери - це характери, в яких відсутні будь-які протиріччя. Людину з цілісним характером відрізняє єдність думок, почуттів і поведінки, дій, вчинків. Людина, яка має суперечливий характер, відрізняється протиріччями, несумісними одна з одною життєвими цілями і мотивами, розладом переконань і діяльності, що часто призводить до внутрішнього конфлікту.

Окремі риси характеру поділяють на дві основні групи. Першу групу складають ті риси характеру, в яких виражена спрямованість особистості, тобто система ставлень до дійсності. Спрямованість визначає цілі і прагнення людини.

Дуже важливим є те, чи здійснюються в житті цілі і прагнення людини, чи вміє вона долати перешкоди на шляху до поставленої мети. Згідно з цим виділяють другу групу рис характеру - вольові риси. Залежно від розвитку у людини вольових рис характеру говорять про сильний чи слабкий характер.

До рис характеру, які виражають ставлення до суспільства, колективу, інших людей, належать колективізм, егоїзм, чуйність, грубість, комунікабельність, замкненість, потайність.

116

До рис характеру, які виражають ставлення до праці, відносять працелюбство, сумлінність, лінь, недбалість, ініціативність, млявість, консерватизм, бережливість.

До рис характеру, які виражають ставлення до самого себе відносять скромність, самокритичність, вимогливість до себе, відчуття власної гідності, самоповаги, зазнайство, зарозумілість.

Вольові риси характеру виражаються в умінні і звичці свідомо регулювати свою поведінку, свою діяльність у відповідності до певних принципів, долати перешкоди на шляху до поставлених цілей. Вольові риси характеру цінні лише за умови морально вихованої волі, спрямованої на досягнення суспільно значимих цілей. До вольових рис характеру належать цілеспрямованість, самостійність, рішучість, наполегливість, витримка і са-моволодіння, дисциплінованість, мужність і сміливість.

За всіх інших однакових умов одні люди швидше оволодівають якоюсь діяльністю і досягають у ній більших успіхів, ніж інші, тому що вони мають такі індивідуально-психологічні особливості, які найбільшою мірою відповідають вимогам певної діяльності.

Здібності - це індивідуально-психологічні особливості людини, які відповідають вимогам даної діяльності і є умовою успішного її виконання.

Будь-яка діяльність вимагає від людини не однієї здібності, а ряду здібностей. Недостатність., слабкий розвиток якої-небудь здібності може бути компенсований за рахунок посиленого розвитку інших. Ця властивість компенсації здібностей визначає досить широкі можливості оволодіння різними видами діяльності, вибору професії.

Здібності не лише виявляються, але і розвиваються у відповідній діяльності. У діяльності, спрямованій на задоволення потреб, історично створювались і розвивались здібності людей. Слід підкреслити тісний і нерозривний зв'язок здібностей, з одного боку, і знань, умінь, навичок - з іншого. У процесі набуття знань, умінь і навичок розвиваються здібності, їх формування і розвиток неможливі поза процесом оволодіння відповідними знаннями, уміннями і навичками. З іншого боку, здібності дозволяють швидше, легше, міцніше і глибше оволодіти відповідними знаннями, уміннями і навичками.

117

Задатки - деякі вроджені анатомо-фізіологічні особливості мозку, нервової системи, аналізаторів. Вони є природними передумовами здібностей і впливають на процес їх формування і розвитку. За всіх однакових умов, наявність задатків великою мірою сприяє формуванню здібностей, полегшує їх розвиток. Задатки багатозначні. Це означає, що на основі одного і того ж задатку можуть виробитись різні здібності.

Розрізняють загальні розумові здібності і спеціальні здібності. Загальні розумові здібності - це здібності, які необхідні для виконання не якоїсь однієї, а багатьох видів діяльності. Спеціальні здібності - це здібності, які необхідні для успішного виконання якоїсь однієї певної діяльності.

Можна говорити не лише про окремі види здібностей, але і про різні рівні їх розвитку. Високий рівень розвитку здібностей визначають словом талант. Талант - це найбільш сприятливе сполучення здібностей, яке дає можливість особливо успішно, творчо виконувати певну діяльність. Він є яскравим сполученням здібностей, з одного боку, і схильності до даного виду діяльності, своєрідної потреби, яка має характер захоплення, справжньої пристрасті до занять цим видом діяльності - з іншого.

Для успішної діяльності, крім наявності здібностей, інтересів, необхідний ряд рис характеру, насамперед працелюбність, організованість, зосередженість, цілеспрямованість, наполегливість. Без наявності цих якостей навіть видатні здібності не призведуть до рівних, стійких, значних досягнень.

8. ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК

Акцентуації характеру - 77

Бачення картини світу - 85

Біологічні передумови розвитку особистості - 64

Взаємодія особистості з соціальним оточенням - 67

Види установок - 83-85

Види установок щодо себе та оточуючих - 85-86

Виховання - 79

Виховний колектив - 80

118

Властивості темпераменту - 74

Врахування властивостей темпераменту в діяльності - 76

Геніальність - 82

Екзопсихіка - 67

Емоційність - 69

Ендопсихіка - 67

Етапи вивчення особистості - 60

Загальна активність індивіда - 59

Здібності - 81

Індивід - 58

Індивідуальність - 59

Інтеріоризація та екстеріоризація - 64

Компенсація недоліків темпераменту - 76-77

Людина - 58

Механізми психологічного захисту - 86-87

Моторика - 69

Наукова основа теорії темпераменту І. Павлова - 70

Невроз - 87

Обдарованість - 82

Особистість - 59

Перевиховання -80

Періоди розвитку особистості - 65-66

Погляди Гіппократа на проблему темпераменту - 69

Психологічний захист - 86

Психопатія - 77

Риси характеру - 76-77

Рівноважний тип темпераменту - 72

Розвиток здібностей - 81-82

Розвиток особистості - 63

Самовиховання - 80

Самооцінка - 84

Самосвідомість - 84

Соціальні умови розвитку особистості - 64

Структура особистості - 62-63

Суб'єкт - 60

Талант - 82

Темперамент - 68

Теорії особистості - 61

119

Теорія темпераменту Е. Кречмера - 69

Типи акцентуацій характеру - 77

Типи темпераменту - 71

Установка -83-84

Формування особистості в колективі - 80

Формування характеру - 79

Функції "Я-концепції" - 84

Характер - 76

"Я - концепція" - 83

120

Модуль З

КОГНІТИВНА ТА АФЕКТИВНА СФЕРА ОСОБИСТОСТІ

Увага як якість особистості

• Визначення уваги • Механізми уваги • Типи уваги • Залежність параметрів уваги • Розвиток уваги

Відчуття, сприйняття та уявлення

• Визначення відчуттів • Механізми відчуттів • Класифікація відчуттів • Сприймання • Види сприймань • Апперцепція • Помилкові сприймання • Сенсорна деприващя • Екстрасенсорне сприймання • Розвиток сприймання

• Уявлення • Визначення уяви • Види уяви • Мрії

Лам 'ять

• Характеристика пам'яті • Види пам'яті • Процеси пам'яті

• Види відтворення • Прояви пам'яті • Закон забування

• Особливості пам'яті • Засоби покращання пам'яті • Порушення пам'яті

Поняття мислення та засоби його розвитку

• Визначення мислення • Види мислення • Прийоми мислення • Форми мислення • Внутрішня і зовнішня мова

• Якості мислення • Формування понять • Розвиток мислення • Професійне мислення • Інтелект • Структура інтелекту • Види інтелекту • Вимір інтелекту

Емоції, почуття, воля

• Психічні стани • Класи емоцій • Форми прояву емоцій

• Почуття • Прояви афективної сфери • Функції емоцій

121

Увага, її

механізми

та типи

• Теорії емоцій • Техщки керування емоціями • Тривожність

• Воля «'Вольові дії» Порушення волі • Виховання волі

1. ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ЗНАННЯ

1.1. УВАГА ЯК ЯКІСТЬ ОСОБИСТОСТІ

Для сприйняття будь-якого явища необхідно, щоб воно змогло викликати орієнтовну реакцію, яка дозволить "настроїти" на нього органи відчуття. Подібна довільна або мимовільна спрямованість і зосередженість психічної діяльності на будь-якому об'єкті сприйняття називається увагою. Без неї сприйняття неможливе.

Увага - це процес свідомого чи несвідомого (напівсвідомого) відбору однієї інформації, яка надходить через органи чуття, та ігнорування іншої [21, с. 204]. Це зосередженість і спрямованість активності людини на дещо, що має те чи інше значення для неї [26, с. 228].

Увага є такою психічною функцією, яка

характеризує вибіркове ставлення до навколишнього світу, коли з великої кількості подразників свідомість вирізняє один або кілька. Фізіологічний механізм уваги полягає в концентрації збудження (від зовнішніх чи внутрішніх подразників) у певній ділянці кори головного мозку, що отримало назву домінанти. Саме в цій ділянці кори виникає зона оптимального збудження, а в інших має місце гальмування.

Психологічний механізм уваги слід шукати у складних взаємозв'язках людини з навколишнім середовищем, у здатності інтелекту до вибірковості відображення.

Увага є необхідною передумовою діяльності людини, запорукою успішного пізнання, навчання, праці, поведінки.

Об'єктом уваги може бути як предмет зовнішнього світу, на який спрямований акт пізнання, так і власна психічна діяльність, коли людина заглиблена у свої думки, переживання чи аналіз своїх вчинків або поведінки інших.

Увага має певні параметри і властивості, які багато в чому є характеристикою людських здібностей і можливостей. Вибір-

122

ковість, тобто здатність зосередитись на конкретних предметах чи явищах, ігноруючи інші.

Розподілешсть - здатність зосередити увагу на декількох об'єктах одночасно. Концентрація, яка є показником ступеня зосередженості свідомості на певному об'єкті, інтенсивності зв'язку з ним. Зосередженість, що проявляється в різниці, яка має місце в ступені концентрації уваги на одних об'єктах і її відволіканні від інших. Стійкість, тобто здатність довгий час підтримувати високі рівні сконцентрованості та інтенсивності уваги. Обсяг -кількість стимулів, які знаходяться у фокусі уваги. Переключення ~ це можливість більш-менш легкого і достатньо швидкого переходу від одного виду діяльності до іншого.

Роботу уваги визначає багато чинників. Класифікація основних типів уваги, як правило, відбувається шляхом розподілення реакцій людини на:

> генетично і соціально зумовлені;

> безпосередні чи опосередковані;

> ті, що відбуваються автоматично чи потребують вольового зусилля і контролю.

У першому випадку виділяють природний тип уваги, пов'язаний звичайно з проявом інстинктів розмноження, самозбереження чи з саморегуляцією організму. Соціально зумовлена увага - продукт навчання і виховання.

Залежно від характеру активності людини та співвідношення зовнішніх і внутрішніх умов виникнення увагу поділяють на мимовільну, довільну і післядовільну.

Мимовільна увага — та, що виникає мимовільно, сама по собі, викликана дією сильного, контрастного або нового подразника. "Це зосередження свідомості людини на об'єкті внаслідок його особливостей як подразника" [29, с. 252]. Вона характеризується саме тим, що в даному разі об'єкти через ті чи інші особливості, їхнє значення для особистості або відношення до мотивів діяльності привертають до себе увагу, а то й захоплюють її цілком. Особливості подразників, завдяки яким привертається увага людини, вирізняються великою силою, інтенсивністю, контрастом, новизною, посиленням або послабленням, просторовими змінами руху, раптовістю появи об'єкта, виділенням на певному фоні тощо. Мимовільна увага виникає ненав-

123

мисно, без якихось спеціальних зусиль. За своїм походженням мимовільна увага ближче за все пов'язана з орієнтовним рефлексом, який виникає при кожному новому, несподіваному подразненні і викликає такі пристосувальні рухи, які забезпечують найбільш повне і чітке відображення подразника [26, с. 229].

Мимовільна увага є основою для виникнення і розвитку більш характерної для людини уваги - довільної.

Довільна увага - свідоме зосередження на певній інформації. Вона свідомо спрямовується і регулюється особистістю. Довільна увага має чітко виражений, свідомий характер і спостерігається при умисному виконанні якоїсь діяльності [26, с. 229]. Людина виявляє активність, ставить віддалені цілі й змушена довільно зосереджувати свою увагу на їх досягненні. Тому вона повинна докладати зусиль, щоб бути уважною, особливо до того, що спершу непривабливе і нецікаве. Довільна увага пов'язана з силою волі та здатністю долати зовнішні та внутрішні перешкоди. Вона особливо потрібна в трудовій діяльності фінансиста, економіста, зокрема в тих випадках, коли трудовий процес найменше захоплює своїм змістом.

Післядовільна увага викликається через входження в діяльність і через інтерес, що виникає у зв'язку з цим. Цей вид уваги найбільш ефективний, тому що мета діяльності досягається без спеціальних психічних зусиль, тобто легко. Цю увагу називають вторинною, мимовільною. Приступаючи до виконання нової роботи, людина усвідомлює потребу в її виконанні й тому змушена мобілізувати свою волю, зробити деякі зусилля, щоб сконцентрувати на них розумові сили. Спочатку виникають труднощі, але згодом людина заглиблюється і поринає у виконання завдання, стає уважною мимовільно, бо її зацікавлює сам зміст діяльності. Перехід довільної уваги в післядовільну зменшує напруженість діяльності через зменшення потреби у витрачанні зусиль на зосередження в роботі й тому підвищує її ефективність.

Залежно від спрямованості дії людини її увага буває зовнішньою і внутрішньою.

Зовнішня увага виявляється у зовнішніх діях людини, вона спрямована на теоретичне і практичне оволодіння навколишнім середовищем.

Внутрішня увага виявляється в наших внутрішніх діях. Наприклад, самоспостереження, розв'язання задач "про себе". .

124

Параметри уваги залежать від типу нервової системи, вони вдосконалюються в перебігу конкретних видів діяльності:

У гри (в дітей);

У навчання (в учнів);

> праця (в дорослих).

Увага детермінована об'єктивними чинниками, в яких перебуває людина, а також суб'єктивним станом її організму; вона істотно залежить від інтересів і потреб особистості, волі, характеру.

Увазі притаманні певні якості, серед яких найважливішими є стійкість, переключення та розподіл. Залежно від того, настільки чітко і яскраво виражена у людини та чи інша якість, говорять про індивідуальні особливості уваги.

' Стійкість уваги - ступінь і тривалість зосередженості свідомості. Показником стійкості уваги є відсутність значних коливань уваги. Фізіологічно стійкість уваги пояснюється насамперед гальмівною дією побічних подразників. Стійкість уваги залежить від змістовності, складності діяльності, що виконується, від усвідомлення її значення для задоволення потреб людини.

При переключенні відбувається зумисний перехід від одного об'єкта уваги до іншого, який в даний момент більш тісно пов'язаний з потребами, звичками людини, з вимогами, які ставляться до неї умовами суспільного життя. Переключення уваги слід відрізняти від відволікання уваги, де зміни спрямованості свідомості відбуваються довільно.

При розподілі уваги можна одночасно виконувати дві чи декілька діяльностей. Можливість розподілу уваги залежить від ступеня автоматизації звичних дій. Якщо одночасно виконується дві чи декілька діяльностей, які раніше одночасно не виконувались, розподіляти увагу дуже складно.

Оскільки найважливішою ознакою уваги є зосередженість, багато впливів чітко не сприймаються. Це є причиною виникнення неуважності. Неуважність буває двох видів. По-перше, існує неуважність як невміння тривало зосереджувати увагу, вона виявляється у постійному відволіканні уваги. По-друге, спостерігається неуважність як однобічна зосередженість, яка виявляється в тому, що людина не помічає того, що, з її точки зору, є незначним.

125

Уважність поряд з іншими психічними якостями є важливою властивістю особистості, а також необхідною умовою успішної діяльності людини.

Необхідно враховувати ряд чинників, що приваблюють та підсилюють нашу увагу.

Протягом життя людини її увага не є однаковою. У новонародженої дитини до 10 місяців існує лише мимовільна увага. Стійкість уваги у 6 місяців - 14 хвилин, у 6 років - 30 хвилин (у зв'язку з цим уроки шес-тирічок тривають півгодини).

Найбільший обсяг уваги у 33 роки, най-

Розвиток уваги

менший - у 18 - 21 рік, найлегше здійснюється переключення у 29 років, найбільша стійкість уваги у 34 роки, найкраща вибірковість - у 29 років. Для успішного виховання уваги необхідно декілька умов:

1) з дитинства особистість необхідно привчати до досягнення мети при виконанні будь-якої роботи, виховувати почуття відповідальності за доручену справу. Важливо привчати дітей працювати за будь-яких умов, за різних перепон для того, щоб вони навчилися не відволікатися на сторонні подразники;

2) намагатися створювати умови для активної самостійної творчої роботи;

3) розвивати довільну увагу, виховуючи спостережливість дітей;

4) викликати справжній інтерес у молоді до предметів, які вивчаються, до подій, які відбуваються.

Для того, щоб володіти власною увагою, необхідно виробити сильне й тривале зацікавлення, виконувати вправи з концентрації уваги, звикати до чинників, що ускладнюють зосередження, й опановувати ними.

Щоб володіти увагою інших людей, необхідно спочатку викликати мимовільну увагу слухача і лише потім переходити до питань, які вимагають свідомого зосередження уваги.

Варто пам'ятати, що втома різко знижує можливості ува~, ги людини.

Для підтримання уваги варто також нейтралізувати чинники, які знижують її стійкість: ;

126

> монотонність і стереотипність дій, які виконуються;

> одноманітність і недостатність (надлишок) інформації.