Розділ 3. Наслідки модернізаційних процесів в ірані

Вже перші роки правління Реза-шаха справили приголомшуюче враження на сучасників, головним чином, через масовість і швидкості привнесення в іранське суспільство елементів європейської цивілізації і капіталістичних форм господарювання. Силою придушивши сепаратистські рухи і домігшись концентрації у своїх руках сильної державної влади, Реза-шах створює сучасну економічну і соціальну інфраструктуру, звертаючи особливу увагу на розширення світської освіти, впровадження європейських норм поведінки і побуту, вводить норми буржуазного права, які підготували скасування капітуляційного режиму, юридично підтвердив рівний підхід до поняття права, свободи особистості і власності в Ірані і в європейських країнах.

Була зроблена спроба прориву в процесі модернізації, яка вимагала комплексного запозичення нових форм організації господарства і суспільства. Необхідно було нарощувати продуктивні сили і змінювати менталітет суспільства з тим, щоб воно могло сприйняти і використовувати ці продуктивні сили. Для реалізації цих завдань було здійснено ряд важливих заходів, які видозмінили всю господарсько-гуманітарну систему Ірану [13].

У першу чергу, масштабних і позитивних змін зазнали збройні сили Ірану. Реза-шах зрозумів значення сильної армії у втіленні внутрішніх перетворень у країні, і тому на зміцнення військової сили спрямував значні матеріальні і людській ресурси, користувався іноземною допомогою. Усі військові перетворення знаходились особисто під контролем монарха. Реформи в армії у рази підвищили її роль в державній системі. Збройні сили стали головним знаряддям здійснення влади Реза-шаха, його політики централізації і боротьби з сепаратизмом ханів племен. Із прийняттям закону “Про загальну військову повинність”, в складі військовослужбовців стали переважати представники середніх верств. Саме вони стали головною опорою Реза-шаха, котрі були йому особисто віддані та зобов’язані новим привілеюючим становищем. У скрутні часи свого правління Реза-шах таку адміністративну залежність ефективно використовував. Зазначимо, що розміри армії Ірану перевищували потреби для підтримання громадського порядку, однак саме армія найбільше сприяла зміцненню авторитету шаха. По суті, лише жорсткими силовими методами Реза-шах домігся власного утвердження на владному помості [46, 170].

Завдяки діям армійським частин Реза-шах розв’язував національні питання. Вже на початку свого правління Реза-шах на шляху модернізаційних процесів зіткнувся із сепаратиськими проблемами. Змінювати традиційний уклад свого життя хани численних племен, особливо Півдня Ірану, не бажали ніяким чином. У такій складній ситуації потрібно було лише “хірургічне втручання” – тобто застосування військової сили. Придушивши опір племен, Реза-шах потурбувався, щоб племінні вожді втратили свою територіальну самостійність. У 1937 – 1938 рр. були проведені адміністративні реформи, згідно яких було змінено адміністративний поділ країни, що обмежило владу традиційних сил. Губернаторами призначалися представники нових поміщицько-буржуазних кіл. Хани позбавлялися ряду державних функцій, переводилися на нові місця проживання, що істотно послаблювало їх економічний і політичний вплив і можливість протидіяти центральній владі. Утихомирення бунтівних племен Півдня стало важливою передумовою для успішного здійснення модерністських планів Реза-шаха. Саме це заклало підвалини для перетворення Ірану у світську державу [32, 136].

З метою централізації країни і ще більшого пригнічення впливу ханів було широко розгорнуте і дорожнє будівництво в країні. Шосейні дороги зв'язали окраїнні території з Тегераном, що сприяло економічному та політичному розвитку племен, роззброєння кочових об’єднань і насильницького переведення їх на осілість. Використаний, у процесі спорудження доріг, закордонний досвід іранці швидко засвоїли та запровадили як державний стандарт. Це сприяло впровадженню у технологічні процеси різноманітних галузей виробництва передових європейських здобутків, що відобразиться у швидкому і ефективному промислово-технічному розвитку країни у майбутньому.

Успіх боротьби з бунтівними ханами Півдня сприяв приєднанню до поміщицько-буржуазного блоку цілого ряду представників феодальної аристократії в центрі і на місцях. Верхівка кочових племен зрозуміла недоліки і, головне, переваги нової системи відносин із державною владою, і тому заради власної безпеки і вигоди почала активну співпрацю з державними чиновниками. Еліта племен стала інструментом втілення і впливу модерністських реформ (особливо світоглядних і культурних) на просте населення Ірану. Племінні лідери, які пішли на співпрацю з владою, стали складовою частиною розгалуженої державної ієрархічної драбини, яка замикалась Резою-шахом. Таке станове ідеологічне розшарування суспільних верств – теж один із наслідків реформування в Ірані. Маючи на меті надійне здійснення внутрішніх перетворень, політика підтримки племінних вождів стала запорукою запровадження численних світоглядно-побутових перетворень. Надалі, лояльні владі лідери племен перетворились на консервативних прихильників держави [35, 114].

Тенденції щодо всебічної централізації Ірану та придушення впливу вождів бунтівних кочових племен підтверджує і аграрна політика Реза-шаха. Конфіскація земель ханів (Мазендарану, Гіляну, Горгану та ін.) на користь шаха і його прихильників з числа військових привела до появи нового прошарку поміщиків, не пов'язаних з феодальною верхівкою. Утворена суспільна верства була залежною від центральної іранської влади, і тому виконувала всі її доручення. З часом, співвідношення площ земельної власності швидко схилилось у бік державно-поміщицького сектору, що каталізувало процес аграрних перетворень. Сам Реза-шах, при цьому, став найбільшим землевласником країни [57, 298].

У 1930-ті роки в приватні руки переходять і різноманітні державні землі, розвивається оренда, широко створюються підприємства переробної і харчової промисловості. Підтримка шахом нових тенденцій у розвитку села проявилася в створенні Сільськогосподарського банку (1931 р.), який, на досить лояльних умовах, кредитував сільськогосподарське підприємництво, сприяв купівлі та оренді земель. Разом з тим феодальні пережитки в селі збереглися без істотних змін. Феодальна по суті експлуатація селян була доповнена новими податками, зберігалися малоземелля і натуральні повинності селян, поділ врожаю на 1/4 і 1/5 на користь власника землі. Відсутність великих запасів води у сільського населення і маючи монопольне право на її використання, поміщики ставили селян у ще більшу поземельну залежність. Цим середньовічним аграрним відносинам відповідала і відстала техніка сільського господарства [49, 211].

Як бачимо, при Реза-шахові відбулося зміцнення поміщицького землеволодіння, більшість земель перейшло до рук нових поміщиків, а держава підтримувала їх власність законодавчими постановами. Однак така сприятлива політика стосувалося лише лояльних владі “підприємців”. Непокірні ж хани, феодальна аристократія, власники земельних площ і торговці, що належали до верстви мусульманського духовенства – всі вони зазнавали утисків та репресій, що звузило масштаби аграрних нововведень, проте і розшарувало іранське суспільство в залежності від ставлення до державної влади. Але попри все це, аграрна сфера у цей час – 20–30-ті рр. ХХ ст., – порівняно із іншими суспільними галузями, зазнає найменше змін, залишаючись відсталою напівфеодальною ланкою новітньої державної системи.

Головним завданням модернізації Ірану Реза-шах визначив розвиток буржуазних відносин і капіталістичної промисловості. Завдяки постійним цілеспрямованим заходам, залученнями іноземного досвіду, створенням нових підприємств вже у 1930-х рр. широко застосовувалася наймана праця, особливо на підприємствах Англо-Перської нафтової кампанії і у великих поміщицьких господарствах на Півночі країни. Така регіональна спеціалізація невипадкова, адже на Півдні було найбільше непокірних племен, що природно відштовхувало розвивати ці райони і з позицій безпеки, і з позиції майбутньої перспективи. Північ країни була багата як на природні, так і на людські ресурси. Крім того, тут було вдосталь міст, населення яких прихильніше ставилося до починань і дій шахської влади, та близько знаходився найбільший торговий партнер Ірану – СРСР. Це природно зумовлювало до концентрації зусиль на розвиток цих територій [26, 152].

Прагнучи зміцнити торгову самостійність Ірану Реза-шаха вдався до обмеження привілеїв іноземців, офіційно запровадивши політику протекціонізму (1930 р.) і державного капіталізму (1931 р.). Захист вітчизняного виробника та підтримка національного підприємництва стане ключовою ознакою підняття промисловості і торгівлі Ірану. Такий пріоритет у державній підтримці спостерігався у майбутні роки та характерний для сучасності цієї середньо азійської країни [38, 169].

У 1928 р. Іран анулював режим капітуляцій щодо всіх іноземних держав, встановив автономний митний тариф. Не зважаючи на світову економічну кризу(1929 – 1933 рр.), Іран ввів монополію зовнішньої торгівлі (1931 р.), зміг стабілізувати фінансове господарство країни. Після 1934 р. протекціоністські заходи зумовили швидкі темпи концентрації національного капіталу. В цілому в результаті вжитих заходів уряду вдалося зацікавити національну буржуазію переводити капітал у промисловість і створити сприятливі умови для розміщення іноземного капіталу, без якого Іран обійтися не міг. Разом з тим розвивалася іранська буржуазія як і раніше була тісно пов'язана з поміщицьким землеволодінням, що значною мірою обмежувало її прогресивне значення і роль в економічному і суспільно-політичному житті [50, 97].

Підводячи підсумок економічної політики шахський влади, можна констатувати, що, захищаючи корінні інтереси напівфеодальних землевласників і купців, новий режим створював умови для їх поступового і безболісного обуржуазнювання. Для незалежного економічного розвитку Ірану велике значення мало отримання ним самостійності в нафтовидобутку, де панувала створена в 1909 р. АПНК. Будучи “державою в державі” і володіючи правом екстериторіальності, АПНК в 1931 р. в 4 рази скоротила відрахування до держбюджету Ірану. Спроба Реза-шаха розірвати концесійний договір поставила Іран на грань війни з Англією (1932 – 1933 рр.), однак після обговорення конфлікту в Лізі Націй та усвідомлення реальної загрози війни все це завершилася підписанням нового договору у 1933 р. І хоча новий договір не відповідав економічним інтересам іранського уряду, Реза-шах продемонстрував власну самостійну зовнішньополітичну орієнтацію, яка у першу чергу відповідала державним інтересам. Правонаступники монарха зберегли такий незалежний міжнародний статус, що забезпечило виведення Ірану в одного із лідерів середньоазіатського регіону.

З метою уніфікації законодавства, приведення судової і правової системи до світових норм були прийняті нові звіди законів (Кримінальний і Цивільний кодекси), відокремлене релігійне, військове і цивільне судочинство, унормовані права та обов’язки юридичних і фізичних осіб. Реформування складу та функцій юриспунденції Ірану було не лише особистою примхою Реза-шаха, а невід’ємною складовою частиною масштабних господарсько-суспільних змін в країні. Крім того, законодавчі норми Ірану вже на початку 1920-х рр. не відповідали вимогам часу, і все одно мали б бути перероблені. Модерністські плани шаха лише прискорили цей процес. Новий юридично-правовий організм Ірану надовго визначив норми адміністративних, цивільних, судових, кримінально-процесуальних відносин, які з часом лише оновлювалися та оптимізувалися [42, 89].

В умовах вже існуючих початкових глобалізацій них процесів, Реза-шах пішов на радикальне оновлення системи освіти, громадських відносин та повсякденного способу життя. Освіта для іранців стала обов’язковою та необхідною умовою зростання по ієрархічній ранговій драбині. У великий навчально-науково-виробничий комплекс був перетворений Тегеранський університет. На базі цього навчального закладу формувалися висококваліфіковані кадри для промисловості, зароджувалися науково-технічні галузі промисловості, розроблялися економічні і соціальні програми. Реформована у 1920 – 1930-х рр. система освіти Ірану заклала основи вільного і самостійного соціально-економічного і суспільно-політичного поступу країни у наступні роки [58, 247].

Заради наближення до європейських стандартів та вільного призвичаєння до європейського щоденного побуту, – що було необхідно при відправці іранців на навчання та стажування закордон, – були введені нові форми одягу, взуття, головних уборів. Було запроваджено цивільний шлюб, відмінені деякі традиційні звичаї та обряди. Чи не найбільшого суспільного резонансу, у цьому контексті, викликав декрет “Про обов’язкове зняття чадри” (1935 р.). По суті, масове громадське протистояння, яке розпочалося в Ірані після запровадження цього закону, відображало зіткнення консервативних та прогресивних сил іранського суспільства. Очолювані мусульманським духовенством традиціоналісти, влаштували великі масові протести проти зазначеного декрету, спробувавши повернути Іран на лінію ісламської республіки. Однак, заворушення були силоміць придушені. Наступні релігійні виступи відбудуться майже через 40 років. Реза-шах підтвердив свій напрям світсько-системних перетворень, не зупинившись і на таких важливих культурно-побутових змінах. Усі ці нововведення мали велике значення для модернізації іранського суспільства, оскільки лише у таких умовах того періоду було можливо реформувати як економічну, так і суспільно-правову систему країни [28, 159].

У період модернізації Ірану, Реза-шах заклав основи нової системи держано-релігійних відносин, яка майже у незмінному вигляді протрималася не один десяток років. Звичайно, імперські замашки Реза-шаха і освячення його влади зороастрійським релігійним вченням притаманне лише його періоду правління. Однак, схема взаємовідносин між світськими і переважаючими мусульманськими структурами значно змінилася, існуючи і в наступні роки.

Зороастризм було введено державною релігією Ірану з однією метою – послаблення впливу мусульманського духовенства. При цьому, слід зазначити, що шанобливе в цілому ставлення до релігії і політичний блок влади з вищим духовенством зберігалися. Проте, в умовах нової суспільно-політичної обстановки відносини між державою і ісламською релігією супроводжувалися на практиці сильним обмеженням впливу духовенства в суспільно-політичному житті. Представники мусульманських релігійних структур до кінця 1930-х років були позбавлені судової влади, скоротилися його земельні володіння та вплив на народну освіту, політичні і державні рішення тощо.

Релігія у Ірані у 1920 – 1930-х рр. була перетворена на окрему суспільно-світоглядну організацію, яка мала відповідати за духовний розвиток населення країни без права втручання у політичні питання. Це стало успішною передумовою для внутрішнього утихомирення в Ірані та запорукою здійснення економічних реформ [34, 117].

Неоднозначно оцінюється політика іранської влади у ідеологічних питаннях у досліджуваний період. Примусове нав’язування тем у шкільні і університетські програми про винятковість існування і розвитку іранської нації, окремішність і унікальність іранської цивілізації – все це значно спотворило уявлення населення про навколишній світ та реальну дійсність. Расова теорія Ірану не поступалася за своїм змістом “класичній” фашистській ідеології, що відразу відштовхує від сприйняття цю сторінку іранської історії. Проте, слід відмітити, що цими пропагандистськими заходами та антинауковими теоріями Реза-шах досягнув цілісності населення країни, що стало вагомим підґрунтям для швидкого і ефективного здійснення соціально-економічних реформ у Ірані. У майбутньому такий відвертий націоналізм перетвориться у почуття національної гідності і поваги до держави, що є важливою ознакою суверенітету країни і визначає активність громадянського суспільства. Зазначимо, що ідеологічна заангажованість іранців не набула таких жахливих форм, як, скажімо, у нацистській Німеччині, оскільки світогляд і мислення багато в чому формував іслам [55, 83].

Підсумовуючи вищесказане, можна стверджувати, що наслідки реформ Реза-шаха Пехлеві прослідковувались у всіх суспільних галузях: державному управлінні, економіці, правовій системі, освіті, культурі, духовній сфері та ін. Результати цих масштабних перетворень мали, переважно, позитивний характер, приблизивши Іран до, вже існуючих на той час, господарських і суспільно-побутових стандартів західних демократій. Звичайно, у плані політичного розвитку та громадянських прав людини Іран значно відставав, але в умовах східних традицій і реалій, лише жорстка авторитарна політика могла принести сприятливі показники соціально-економічного розвитку країни. Модернізація Ірану 20-30-х рр. ХХ ст. визначила головні пріоритети розвитку виробничої, гуманітарної і світоглядної сфер іранського суспільства і в наступні роки.