Розділ 2. Реформи 20-х – 30-х рр. Хх ст.

2.1. Централізація країни і програмні завдання нової влади

Зосередивши у своїх руках усю повноту влади, Реза-шах взявся за кардинальне переоблаштування державної, суспільної та економічної системи країни. Зазначимо, що Іран тоді мав складну внутрішні і зовнішні проблеми. Економіка перебувала в занепаді, практично була відсутня промисловість. Переважна більшість населення було неписемне, убогість і слабкий розвиток медичної допомоги спричиняли високу смертність. Селянство, що жило в постійних злиднях, було задушене численними поборами з боку феодалів. Свій негативний відбиток зробили і тривалі військові дії у першій половині 1920-х рр. Сепаратистськи налаштовані вожді бахтіарів, кашкайців, лурів, шахсеванів та інших племен, не зважаючи на придушення їх виступів, не визнавали над собою влади уряду. Така складна ситуація вимагала рішучих, цілеспрямованих і зважених дій з боку влади.

У контексті вищесказаного, зазначимо, що Реза-шах був людиною малоосвіченою і обмеженою, внаслідок чого багато політичних і економічних проблем він намагався вирішувати лише за допомогою грубого насильства, як, втім, і його багато попередників. Таким шляхом він знову “зібрав” іранські землі після майже повного розпаду держави Каджарів. Але такими ж засобами він розправився і з демократичними течіями. Більше того, меджліс, який став одним з найбільш значних досягнень конституційної революції 1905 – 1911 рр., шах перетворив, як говорили самі іранці, в чисто “Церемоніальну” установу. Його депутати були позбавлені права виступати з будь-якою ініціативою[42, 78].

З роками диктатура Реза-шаха набувала все більш реакційні риси, що супроводжувалося посиленням його маніакальних претензій на спадкоємність його влади від доісламських династій Ахеменідів і Сасанідів. У той же час, на початку своєї політичної кар'єри він приділяв велику увагу співпраці з різними політичними угрупованнями, заграючи часом навіть з діячами, відомими своїми ліво-демократичними позиціями [59, 69].

У період виборів в меджліс V скликання (1923 р.), коли знову утворені партії виступали зі своїми програмами відносно майбутнього суспільно-політичного розвитку Ірану, Реза-хан зійшовся з лідерами і прихильниками право-націоналістичної реформаторської партії “Таджаддод” (“Оновлення”). Всі вони були діячами, що вийшли на політичну арену у час конституційної революції. Більшість цих людей були вихідцями із заможних верств, які отримали вищу освіту в європейських країнах. Деякі з них мали близькі стосунки з каджарським двором і контакти з урядами іноземних держав.

Політичні інтереси лідерів “Таджаддода”, знайшовши своє вираження в публіцистичних виступах і програмних заявах, за своїм змістом і характером були неоднозначними. Деякі з них, наприклад, ідея про необхідність створення регулярних військ, розвиток світської судової системи, введення прогресивної податкової системи, розвиток національного капіталу і промислового будівництва, розширення світської системи освіти, відділення релігії від політики, скасування капітуляційного режиму, створення національного банку та інші, в принципі, відповідали інтересам подальшого розвитку іранського суспільства [57, 296].

У той же час лідери та прихильники “Таджаддода” вели пропаганду тези про відродження величі стародавнього Ірану, в цих цілях закликаючи до зміцнення основ монархії і персіфікації всіх іранців. Вони активно підтримували законодавчі акти, спрямовані на зміцнення позицій великих приватних власників і поміщиків, а пізніше також розпочату Реза-шахом боротьбу проти ліво-демократичних сил і каральних походів проти племен. При цьому деякі з лідерів, посилаючись на приклад Муссоліні, сприяли в Ірані особистій диктатурі шаха. Інші – закликали народ до звільнення від кайданів, забобон і впливу реакційного духовенства [19].

Багато з програмних пропозицій “оновленців” лягли в основу проведеного Реза-шахом політичного курсу. Особливо йому до душі виявилася ідея про сильну владу. Ставши главою нової династії, він не упустив шансу, що дозволило йому стати повноправним диктатором. Він вже не потребував підтримки ні партій, ні членів меджлісу. Деякі з тих, хто допомагав прокладати Реза-хану дорогу до особистої диктатури, згодом стали її жертвами.

Особливо жорстко і рішуче Реза-шах проводив політику щодо кочових племен Ірану. Правитель країни недаремно вважав, що саме національна розз’єднанність заважає і буде заважати розвиткові Ірану. Тому він вирішив продовжити, розпочату ще на посаді військового міністра і прем’єра, лінію щодо централізації Ірану. Під час бесіди з одним відомим релігійним авторитетом шах заявив, що має намір домагатися не тільки повного роззброєння кочових племен, а й кардинальної зміни їх способу життя[44, 362].

До кінця Першої світової війни у багатьох напівкочових племен накопичилася велика кількість зброї. Без роззброєння племен відновити авторитет центральної влади в країні і припинити міжплемінні сутички Реза-шах не міг. Тим більше, що представники деяких могутніх племінних об’єднань – Хузестану, Фарсу, Хорасана та інших окраїнних провінцій – часом продовжували активно співпрацювати з Великобританією. Але шах не обмежував боротьбу проти племен кампаніями, спрямованими на їх роззброєння. Одночасно здійснювався перехід напівкочових общин на осілість з метою повного руйнування їх автономного існування і традиційної племінної організації. При цьому реорганізація кочових общин проводилася поспішно, насильницькими методами і без достатніх попередніх ретельних адміністративно-економічних приготувань. Цілий ряд політичних діячів, у тому числі відомий релігійно-політичний авторитет Сеїд Хасан Модаррес, відкрито критикували кампанію “тахті-капу” (тобто переведення на осілість), вказуючи на велику ймовірність трагічних наслідків таких репресивних заходів не тільки для напівкочових общин, а й для країни в цілому [20].

Зазначимо, що протягом століть у зоні проживання племен розміщувалася одна з найважливіших складових частин іранської економіки. Тут вирощувалась більша частина худоби, особливо дрібнорогатої, коні, в’ючні тварини; вироблялися м’ясо-молочні продукти, а також вовна, сап’ян, високоякісні килими і т. д. В результаті здійснюваної шахської політики, можливості економічної діяльності племен різко скоротилися. Від цього постраждали багато галузей і міської промисловості, які працювали на сировині (шкіра, шерсть і т. д.), що поставлялася кочівниками.

Збиток політики щодо напівкочівників дуже скоро дав про себе знати не тільки в сфері економіки, включаючи зовнішню торгівлю. Дуже негативний вплив став очевидним також у сфері політики і культури. Племінні об’єднання чинили озброєний опір військовій владі. Почалася ціла серія антиурядових повстань у Фарсі, Белуджестані, Курдистані та інших регіонах. Каральні операції проти племен тривали майже до кінця 30-х років[26, 127].

Роззброєння племен і примусове переведення їх на осілість, а також лінія на персіфікацію всього іранського населення повинні були, по ідеї Реза-шаха і його оточення, сприяти трансформації Ірану в націю-державу. Хоча нездійсненність такого завдання стала очевидною з самого початку, коли племена то в одному, то в іншому регіоні зі зброєю в руках піднялися на повстання, Реза-шах продовжував упиратися. У той же час майже до кінця 30-х років збройні антиурядові повстання залишалися головною проблемою збройних сил. У ряді випадків для придушення збройних виступів найбільш войовничих племен уряд вдавався до актів геноциду, коли знищувалася знать племінних родів.

Однак, іноді, залучаючи окремих ватажків племен до військової служби, уряд намагався сприяти зростанню співробітництва і ворожнечі між ними. У деяких випадках, вихідці з племен назавжди присвячували себе вірному служінню династії Пехлеві, зайнявши міцне положення серед нової еліти. Такими були, наприклад, деякі бахтіарські хани, відомий Амір Оль-Молько і його син – Амір Алам. Останній став одним з найбільш видатних діячів періоду правління сина Реза-шаха – Мохаммеда Реза Пехлеві [36, 388]. Утихомирення кочових племен стало однією із найсприятливіших передумов успішних господарських і суспільно-політичних реформ в Ірані.

Важливою умовою стабільного розвитку країни стало вироблення плану економічного розвитку. Для цього був створений так званий мозковий центр – тріумвірат. Найбільш яскравою фігурою в ньому був Теймурташ, який здобув освіту в царській Росії (пажеський корпус). За свідченням сучасників, “мав манери західного аристократа і східного деспота” [1]. Його сподвижником був міністр фінансів Фіруз Мірза, колишній каджарський принц, який перейшов на сторону Реза-шаха, “затятий англофоб”, котрий володів західним мисленням. Третьою людиною був міністр юстиції Алі Акбар Давер, виходець із середніх шарів, освіту здобув в Женеві, мав вчений ступінь правознавця. З іменами цих людей і пов’язаний початковий етап реформ [38, 65 – 67].

Саме вони розробляли законопроекти, слухняно схвалювані парламентом. Найчастіше законопроекти навіть не проходили передбаченої конституцією і регламентом громіздкої й тривалої процедури слухань і відразу ж затверджувалися депутатами. Щоправда, ніхто з цього тріумвірату жодного разу не обіймав посаду прем’єр-міністра країни: побоюючись посилення позицій когось зі своїх найближчих помічників, Реза Пехлеві намагався на пост глави уряду не призначати авторитетних людей [50, 91].

У розробці концепції економічного розвитку брав участь і відомий іранський економіст і політичний діяч Ахмед Матін-Дафтарі. У 1925 р. вийшла його книга “Ключ до економічної незалежності Ірану”, в основу якої були покладені ідеї про необхідність ломки напівколоніальної галузевої структури економіки. Стратегія її виконання передбачала індустріалізацію. Матін-Дафтарі виходив у своїй програмі з тезою про переважаючий розвиток приватнокапіталістичної підприємницької діяльності. Роль держави, на його думку, зводилася тільки до протекціонізму щодо національного підприємництва, так як державно-капіталістична діяльність недоцільна через нерентабельність державних підприємств. Говорячи про джерела накопичення, Матін-Дафтарі вважав, що треба провести централізацію існуючого в країні торгового капіталу, включаючи і дрібний [4].

Опираючись на таке потужне теоретичне підґрунтя, Реза-хан у своїй внутрішній політиці виділив два основних компоненти: націоналізм і модернізація. Саме це лягло в основу усіх світоглядно-світських змін в Ірані в процесі здійснення реформ в країні. Найбільший вплив на Реза-хана у виробленні такої чіткої позиції справив лідер Турецької республіки Кемаль Ататюрк. Обидва східних диктатори багато в чому схожі – вони були націоналістами й патріотами своїх країн, прагнули до модернізації, критично ставилися до втручання релігії в суспільне життя. Однак були між ними й істотні розбіжності: якщо Кемаль Ататюрк прагнув порвати з османським минулим, то Реза-шах ніколи не зрікався своїх історії та традицій [58, 224].

Отже, після приходу до влади, Реза-шах Пехлеві взявся за вироблення плану економічних і суспільних перетворень в Ірані. В цьому йому допомогли представники націоналістичних кіл країни та відомі політки і науковці. Зваживши всі пропозиції, в основу нового розвитку країни Раза-шах поклав два принципи: модернізацію та націоналізм. Це і визначило майбутній напрямок реформ в Ірані. Заради ефективного здійснення намічених планів в країні, у цей період відбувається активне підкорення розрізнених племінних об’єднань. Це дозволило не відволікатись на внутрішні суперечки та проводити цілеспрямовану, загальноіранську політику.