2.3. Перетворення культурно-освітній сфері

Широкі перебудові процеси в Ірані у досліджуваний період торкнулися і гуманітарних галузей. Реза-шах розумів, що розвиток продуктивних сил в країні вимагає зміни мислення і світогляду населення. Традиційні релігійні догми лише гальмували суспільні перетворення, тому така ситуація потребувала зміни світоглядних орієнтирів.

Ще під час коронації, яка була відсвяткована з пишністю, в країні поширювалися літографії з портретом шаха в оточенні фігурок пророка Зороастра, а також царів Дарія і Кіра, причому були відсутні зображення пророка Мухаммеда та ісламської символіки. Новий шах цими діями дав зрозуміти, що він у своїй політиці буде керуватися ідеологією іранського націоналізму, основою якого буде прославляння доісламської величі Ірану. Це знайшло відображення навіть у назві династії – Пехлеві, в тому, що Реза-шах оголосив себе спадкоємцем Ахеменідів, і у відродженні давньої релігії – зороастризму [42, 82].

Представникам зороастризму було дозволено відкрити свої школи, в Тегеранському університеті було введено викладання Авести (священна книга зороастризму) і вивчення давньоперсьских текстів на мові пехлеві. У 1935 р. назву держави “Персія” було замінено на національне – Іран. Молоді іранці почали проявляти інтерес до вивчення своєї давньої історії, до давніх іранських мов. Мода на зороастризм захлеснула як еліту суспільства, так і іранську інтелігенцію. Деякі Тегеранські аристократи, відомі політичні та громадські діячі-мусульмани почали навчати своїх дітей в зороастрійських школах “Фіруз Бахрам” (для хлопчиків) і “Ануширван Дадгар” (для дівчаток) [32, 175].

У роки правління Реза-шаха був офіційно введений сонячний календар. Однак зороастрійцам було дозволено відкрито святкувати Новий рік згідно стародавнім традиціям. Під час цього святкування зростала активність зороастрійського духівництва; по радіо передавалися бесіди, які ознайомлювали слухачів з найдавнішою історією Ірану. Наприкінці 1920-х рр. був прийнятий закон, який зрівняв у правах зороастрійців і мусульман: переслідування зороастрійців, замах на їхнє життя каралося. Офіційна кампанія боротьби за зрівняння в правах зороастраців з мусульманами, за їх активну участь у громадському житті країни носила в основному пропагандистський характер. Вона звелася до того, що в Ірані заборонили називати зороастрійців образливою для них кличкою “Гебр”, їх стали іменувати Парс, що говорило про те, що їх прабатьківщиною була провінція Фарс (Парс), на території якої в минулому існували древні іранські імперії Ахеменідів і Сасанідів. Зороастрійців стали приймати на державну службу, кадровими офіцерами в армію, в державні установи, в Тегеранський університет і т. д [48, 401].

Пропаганда доісламскої цивілізації, культури і релігії та надання деяких пільг зороастрійцям було зустрінуте шиїтським духівництвом вельми стримано. Побоюючись, однак, погіршити відносини з Реза-шахом, які і так були дуже напруженими, верхівка шиїтського духовенства була змушена в кінці 1930-х рр. видати спеціальну відозву, в якій оголошувалося, що зороастрійці знаходяться під захистом ісламу і мусульмани повинні поважати їхнє життя, майно і права. Звернення шаха до зороастризму, швидше за все, пояснювалося політичними мотивами: послабити позиції шиїтського духовенства. Але прославляння величі давнього Ірану і відродження зороастризму створювали основу для конфлікту Реза Пехлеві з шиїтським духівництвом. Тому наступним кроком стала політика обмеження прав мусульманського духовенства [54, 124].

Перш за все важливе місце стало приділятися реформі освітній. Багато в чому цій реформі посприяв візит Реза-шаха до Туреччини і його зустріч із Кемалем Ататюрком у 1934 р. Невдовзі після цього було прийнято закон про загальну обов’язкову початкову освіту. За роки правління Реза-хана кількість початкових шкіл зросла вп’ятеро, а середніх навіть більше – увосьмеро. Жінкам було дозволено вступати у навчальні заклади. Про масштаби освітньої реформи свідчить і розмах підготовки спеціалістів за кордоном – якщо за роки правління династії Каджарів таку освіту отримали 60 іранців, то за 16 років правління Реза-шаха – 10 тис. чол.

Реформа шкільної освіти позбавила духовенство права контролю над освітою. Світська влада стала втручатися в справи мусульманського освіти. Розпорядженням міністерства освіти були введені публічні іспити в медресе, що закінчили їх видавалися атестати. До складу екзаменаційних комісій входили світські викладачі[50, 93].

У 1934 р. було створено Тегеранський університет. Відкриття першого університету в столиці Ірану було важливою культурною подією в історії країни. У перші роки діяльності Тегеранського університету важливе місце займало викладання і вивчення історії та філології стародавнього і середньовічного Ірану. До роботи в університеті в цій області були запрошені зарубіжні фахівці. Більша група науково-викладацьких кадрів першого вищого навчального закладу і столичних публіцистів трудилися, як кажуть у наші дні, над розробкою персько-іранської національної ідеї. Розглядаючи давніх персів (іранців) “чистими” арійцями, ігноруючи або різко негативно характеризуючи наступні значні етно-расові зміни в складі населення країни, вони висунули ідею про необхідність відновлення єдиного мовного та культурного простору по всій країні [17].

Реза-шах і його близькі соратники повністю поділяли цю концепцію. Для уніфікації суспільно-культурного різноманіття країни і відродження монархічного єдиновладдя, вони зробили ідею перського шовінізму і паніранізму головним постулатом державної ідеології. Відповідно до цієї ідеології усі друковані видання повинні були видаватися виключно перською мовою. Згодом були закриті всі ті навчальні заклади, де викладання велося не на перській мові [33, 173].

Важливу участь у відкритті навчальних закладів в Ірані брала Німеччина. Ще до Першої світової війни в Тегерані був відкритий німецький коледж, а в Урмії і Хое – місіонерські школи. З дня заснування Тегеранського університету в ньому працювали вісім викладачів. До кінця ж 1930-х рр. іранські навчальні заклади повністю контролювалися німецькими педагогами, які прибули в країну на запрошення уряду. Тільки в 1939 р. в Іран приїхало більше десятка німецьких викладачів. Німці очолювали кафедри майже в усіх навчальних закладах країни. Вони керували навчальним процесом в професійно-технічних училищах Тебріза, Мешхеда, Ісфахана, Шираза, читали лекції в сільськогосподарському і ветеринарному інститутах.

Активність німецьких викладачів дала результати. Під їх впливом у школах Ірану програми стали будуватися за німецькими зразками. Особливу увагу при цьому зверталося на вивчення німецької мови. На уроках педагоги з Третього рейху вселяли учням думки про перевагу арійської раси, про “вічну дружбу” Німеччини та Ірану. Німецькі пропагандисти серйозну увагу приділяли насадженню нацистської ідеології серед іранської молоді. Цьому сприяв сам Реза-шах, який відрізнявся особливою слабкістю до воєнізованих молодіжних бойскаутських організацій та культивування у себе в країні націоналістичних почуттів [55, 81].

З 1939 р. створені за німецьким зразком бойскаутські загони стали обов'язковими організаціями в школах, а верховним їх керівником був призначений наслідний принц Мухаммед Реза. Бойскаути щорічно проводили військову підготовку в літніх таборах, брали участь у парадах під час національних свят. До початку Другої світової війни їх загони перетворилися в воєнізовані групи іранської молоді, ідеалом для якої служив Третій рейх [47, 162].

Зустрічаючи розуміння з боку Берліна, іранський уряд став посилати в Німеччину студентів. Більшість іранських лікарів отримало освіту в Німеччині. Це було дивно, тому що в той час вона була основним постачальником медичного обладнання до Ірану Більш того, керувати Мешхедською лікарнею, найбільшої тоді в Азії, було доручено німецькому лікарю. Тільки в 1936 р. у Третій рейх для продовження навчання іранським урядом за рахунок бюджету було командировано 39 студентів, а ще 27 осіб попрямували до Німеччини за свій рахунок.

Відомим журналістам, діячам мистецтва, технічного персоналу промислових підприємств німці самі робили пропозицію відвідати Німеччину. Погодившись на настільки привабливу пропозицію, вони оформляли службові відрядження або відправлялися в Третій рейх приватно. В результаті той чи інший іранець виїжджав до Німеччини, де його у нацистському дусі намагалися обробити фашистські спецслужби. У Німеччині вчився доктор природничих наук Асадулла Хан Даріуш, який після прибуття на батьківщину був призначений професором технологічного факультету Тегеранського університету. Протягом кількох років у Берліні навчався відомий іранський музикант Мустафа Евтехар. Німецькі університети привласнювали деяким представникам іранської інтелігенції вчені ступені і звання. Наприклад, у Берлінському університеті вчений ступінь доктора історичних наук була присвоєна іншому іранцю – Абдоллаху Малекпуру [36, 387].

Всі ці дані свідчать, що Німеччина активно посприяла розвитку не лише промислової, але і суспільно-гуманітарної галузі Ірану. Не зважаючи на пропагандистську і геополітичну мотивацію своєї допомоги, Іран зумів ефективно скористатися передовим європейським досвідом для будівництва власної самодостатньої культурно-освітньої системи.

Новації було введено і у сферу повсякденного життя. Під впливом глобалізаційних європейських тенденцій, Реза-шах видав указ про носіння всіма громадянами європейського одягу. Чоловіки, особливо чиновники, зобов’язані були носити одяг європейського покрою. В ужиток увійшли “пехлевійки” – фетрові капелюхи з козирком. Право носити традиційний одяг збереглося тільки за вищими мусульманськими духовними авторитетами Кума і Мешхеда. Інші духовні особи, котрі хотіли носити народний одяг, мусили отримати дозвіл у міністерстві освіти. З часом, після численних петицій духовенству середніх і нижчих ступенів таки дозволили носити тюрбани. У 1935 р. було скасовано носіння жінками чадри, що викликало велику протидію з боку духовенства [11].

У 1934 р. меджліс прийняв закон “Про передачу громадських вакфів у відання міністерства освіти” [12]. Судова реформа обмежила прерогативи духовенства в шаріатських судах. Духовенство нарівні з усіма мало відбувати військову повинність. Не зважаючи на те, що реформи об’єктивно вели до скорочення впливу духовенства, шах не міг допустити повного розриву з ним, оскільки розумів його роль у політичному житті Ірану. Тому реформи супроводжувалися часто посиланнями на Коран, шаріат, перекази про імама Алі. Шах намагався цими посиланнями довести, що перетворення іранського суспільства не суперечить шиїтському тлумачення ісламу. Але часом, Реза-шах змушений був йти на поступки духовенству. Так, через конфронтацію з релігійними колами, була скасована військова повинність для духовенства.

Хоча в результаті реформ зменшився вплив духовенства в галузі освіти, судочинства та побуту, світські реформи 20 – 30-х рр. не отримали свого логічного завершення. Релігія не була відділена від держави, у світських школах викладалися Коран і іслам. Головні медресе, як і мечеті Кума і Мешхеда, знаходилися під контролем духовенства. Значною частиною доходів з вакуфних майна та релігійними податками розпоряджалися духовні особи. Якщо порівняти з Туреччиною, то можна помітити, що реформи в області культури та побуту багато в чому були схожими. Але разом з тим були відмінності в способах проведення політики секуляризації[44, 399].

Таким чином, впродовж 20 – 30-х рр. ХХ ст. в Ірані відбувалося ґрунтовне реформування гуманітарної сфери. Основними напрямами суспільних інновацій стали світоглядні, релігійні та побутові перетворення. У цей період релігію було майже повністю відсторонено від освітньої справи, створено десятки навчальних закладів згідно із європейськими зразками, демократизовано освітню систему, введено світські норми щоденного побуту. Важливою умовою цих змін стало виокремлення зороастризму як державної релігії, що утихомирило мусульманське духовенство у протистоянні із владою та відповідало імперському мисленню Реза-шаха Пехлеві.

Підбиваючи підсумки до всього розділу, зазначимо, що у 1920 – 1930-ті рр. в Ірані відбулися широкомасштабні заходи, що докорінно змінили індустріальну і суспільно-громадську системи країни. Головна заслуга в цьому – розумне і вміле керівництво усіма процесами Резою-шахом. Зваживши різні варіанти подальшого розвитку країни, він обрав оптимальний план економічних та культурних реформ, які почали поетапно впроваджуватися у внутрішнє життя Ірану. Результати цих процесів не забарилися – у країні виник потужний промислово-аграрний комплекс, оновилася система освіти, було модернізовано світогляд, мислення та повсякденність людей. В жорсткі часи, у проміжку між двома Світовими війнами, Іран ефективно використав задля створення надійного фундаменту для свого майбутнього розвитку.