ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ БІЗНЕС-КОЛЕДЖ

Міжнародна економіка. Навчальний комплекс

Міністерство освіти і науки України

Черкаський державний бізнес-коледж

М. М. Богун

МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА

Навчальний комплекс

Черкаси – 2008

Видання здійснено за фінансової підтримки громадської організації „Рада батьків Черкащини”

УДК 339.9 Розповсюдження та

Рекомендовано до друку тиражування без офіційного

Рішенням методичної ради дозволу ЧДБК заборонено

Черкаського державного

бізнес-коледжу

Протокол № 2 від 31 січня 2008 р.

Міжнародна економіка

Навчальний комплекс

Укладач: Богун М.М.

Черкаси, 2008 р. – 167 с.

Навчальний комплекс містить конспект лекцій з дисципліни, тестові завдання та практичні вправи.

Призначений для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації.

Затверджено на засіданні циклової

комісії економіки та комерції.

Протокол № 5 від 16 листопада 2007 р. © М.М. Богун, 2008

Зміст

Вступ 5

Тема 1. Система міжнародних економічних відносин 6

1. Міжнародна економіка як складова економіки в цілому 6

2. Суть, форми та принципи розвитку МЕВ 12

3. Особливості розвитку сучасних МЕВ 15

4. Структура міжнародної економіки 17

Питання для самоконтролю 17

Тестові завдання 18

Практичні вправи 19

Тема 2. Середовище міжнародних економічних відносин 21

1. Сутність і структура середовища міжнародної економічної діяльності 21

2. Природно-географічне, політико-правове та соціально-культурне середовище 23

3. Економічне середовище міжнародних економічних відносин 31

4. Світовий ринок та його структура 40

Питання для самоконтролю 41

Тестові завдання 42

Практичні вправи 44

Тема 3. Міжнародна торгівля 45

1. Сутність, показники масштабів та види міжнародної торгівлі 45

2. Ціноутворення в міжнародній торгівлі 52

3. Регулювання міжнародної торгівлі 54

Питання для самоконтролю 65

Тестові завдання 65

Практичні вправи 67

Тема 4. Теорії міжнародної торгівлі 69

1. Меркантилізм 69

2. Теорія абсолютних переваг 72

3. Теорія порівняльних переваг 76

Питання для самоконтролю 83

Тестові завдання 84

Практичні вправи 85

Тема 5. Міжнародна міграція робочої сили 87

1. Сутність, фактори та види міжнародної трудової міграції 87

2. Наслідки міжнародної трудової міграції 92

3. Державне регулювання міжнародних міграційних процесів 96

4. Україна в процесі міжнародної трудової міграції 100

Питання для самоконтролю 103

Тестові завдання 104

Практичні вправи 106

Тема 6. Міжнародний рух капіталу 107

1. Форми міжнародного руху капіталу 107

2. Міжнародний кредит та його види 117

3. Міжнародне переміщення технологій 121

Питання для самоконтролю 123

Тестові завдання 123

Практичні вправи 125

Тема 7. Світова валютна система 127

1. Поняття світової валютної системи 127

2. Суть і види валют 131

3. Валютні ринки, їх види і структура 135

Питання для самоконтролю 139

Тестові завдання 140

Практичні вправи 141

Тема 8. Міжнародні розрахунки і платіжний баланс 144

1. Поняття міжнародних розрахунків та їх форми 144

2. Платіжний баланс та його структура 147

3. Методи зрівноваження платіжного балансу 151

Питання для самоконтролю 152

Тестові завдання 152

Практичні вправи 154

Тема 9. Міжнародна економічна інтеграція 157

1. Суть та етапи розвитку міжнародної економічної інтеграції 157

2. Основні принципи та ефекти інтеграції 160

3. Інтеграція України у сучасну світогосподарську систему 136

Питання для самоконтролю 167

Тестові завдання 167

Практичні вправи 169

ВСТУП

У світі нараховується значна кількість самостійних країн, певним чином повязаних найрізноманітнішими міжнародними відносинами, що вимагає зіставлення або узгодження їхніх дій, прийняття спільних рішень. Для цього необхідні певні знання у сфері міжнародної економіки та міжнародних економічних відносин. У звязку з цим, вивчення дисципліни „Міжнародна економіка” є актуальним.

Мета курсу: формування системи знань з міжнародної економіки, умов, форм, методів і основного інструментарію міжнародної економічної діяльності.

Завдання: вивчення сутності й тенденцій інтернаціоналізації економіки, форм, методів, субєктів і рівнів міжнародної економічної діяльності, принципів і середовища її розвитку, практику здійснення і механізмів регулювання, набуття вмінь аналізувати й оцінювати світогосподарські явища і процеси у контексті національних інтересів України.

Предмет: система мікро- та макроекономічних взаємовідносин, що виходять за національні межі у процесі інтернаціоналізації та глобалізації.

Тема 1. Система міжнародних економічних відносин

1. Міжнародна економіка як складова економіки в цілому

2. Суть, форми та принципи розвитку МЕВ

3. Особливості розвитку сучасних МЕВ

4. Структура міжнародної економіки

1. Міжнародна економіка як складова економіки в цілому

Категорії "міжнародна економіка" та "міжнародні економічні відносини" вживаються у двох значеннях: як синоніми категорії "світове господарство", тобто як сукупність національних господарств країн світу, зв'язаних між собою складними взаємозв'язками та мобільними факторами виробництва, і як наука про виникнення, функціонування та розвиток світового господарства.

Міжнародна економіка як сукупність національних господарств і як невід'ємна складова економіки в цілому, як правило, ділиться на чотири сектори: реальний, бюджетний, грошовий та зовнішній. Причинно-наслідкові зв'язки між секторами економічної діяльності здійснюються через розроблену міжнародними організаціями систему національних рахунків (СНР). Система національних рахунків являє собою сукупність міжнародно визнаних правил обліку економічної діяльності, які відображають всі основні макроекономічні зв'язки, в тому числі і взаємодію національної та міжнародної економіки.

Реальний (приватний нефінансовий) сектор включає в себе домогосподарства і недержавні нефінансові підприємства. Він забезпечує виробництво і пропозицію товарів країни на її внутрішній та зовнішній ринок. Цей сектор пред'являє попит на товари з метою особистого та виробничого споживання.

В рамках СНР сформовані в реальному секторі пропозицію та попит можна записати так:

AD' = Y + (С'_а + I'_а), (1.1)

AS' = С'_h + С'_d + I'_d + I'_h = (С'_d + I'_d) + (С'_h + I'_h), (1.2)

де (') — позначено належність показників до реального сектору;

Y — дохід реального сектору;

С'_а — сума видатків на споживання вітчизняними споживачами іноземних благ;

С'_h — сумарна пропозиція вітчизняних благ , що пропонуються за кордон;

С'_d — сума видатків на споживання вітчизняними споживачами національних благ;

I'_а — обсяг інвестиційних видатків на іноземні блага, що споживаються національними виробниками;

I'_d — обсяг інвестиційних видатків на національні блага, що споживаються національними виробниками;

I'_h — обсяг інвестиційних видатків під виробництво вітчизняних благ, що пропонуються за кордон.

Виходячи з того, що реальний сектор має перебувати в стані рівноваги, прирівняємо праві частини двох попередніх рівнянь і, зробивши перестановки їх складових, отримаємо таке рівняння:

(Y - С'_d) - I'_d = (С'_h + I'_h) - (С'_a - I'_a). (1.3)

Вираз у дужках лівої частини рівняння описує внутрішні заощадження реального сектору S'.

Права частина рівняння — це чистий експорт із реального сектору NХ'. Таким чином, маємо:

S'_d - I'_d = NХ'. (1.4)

Отже, нагромадження для фінансування реального сектору можуть бути тісно пов'язані з зовнішньою діяльністю суб'єктів, що представляють цей сектор. З рівняння (1.4) зрозуміло, що надлишок заощаджень відповідає додатному значенню чистого експорту з реального сектору. У цьому випадку надлишок заощаджень може бути позичений закордонним суб’єктам. Але коли

S'_d – I'_d = - NХ', (1.5)

то це означає, що власних заощаджень в реальному секторі бракує, тобто є дефіцит. Його можна покрити за рахунок зовнішніх джерел.

Бюджетний (урядовий, фіскальний) сектор, представлений державним бюджетом, служить головним чином для перерозподілу доходів, а витратна частина держбюджету виступає складовою частиною сукупного попиту. Тут формуються доходи бюджету (Т), а також частина агрегованого попиту, яку можна описати рівнянням:

G = С''_d + С''_a + I''_d + I''_a, (1.6)

де ('') — позначено належність показників фінансового сектору;

G — бюджетні видатки.

Різниця між надходженнями та видатками бюджету складає бюджетний надлишок:

BS = T – G. (1.7)

Сальдо надходжень і видатків бюджету може бути дефіцитним. У такому випадку виникає необхідність його фінансування за рахунок внутрішніх та зовнішніх позик.

Грошовий (фінансовий, банківський) сектор представлений грошовими потоками, які проходять через центральний та комерційні банки. Цей сектор обслуговує два перших. У результаті виникають ліквідні вимоги певної країни до вітчизняних та іноземних економічних суб'єктів та до урядових установ. Вони складають активи. Одночасно виникають зобов'язання банківської системи країни перед приватними економічними суб'єктами та урядовими інституціями як вітчизняними, так і закордонними. Сукупність цих зобов'язань являє собою всю грошову масу країни. Ці гроші в СНР отримали назву пасивів. Тому можна сказати, що активи - це сума чистих закордонних активів банківської системи (включаючи чисті державні резерви), оцінених в національній валюті, і чистого внутрішнього кредиту, наданою банківською системою. Пасиви - становлять собою зобов'язання банківської системи перед приватним і державним секторами, тобто грошова маса, що включає в себе готівкові гроші в обігу, депозити та інші грошові засоби.

Виходячи з умови рівноважного стану грошового сектору та взаємопогашення вимог і зобов'язань, формалізуємо відповідність активів пасивам:

M = NFA + NDA, (1.8)

де М — пасиви (грошова маса);

NFA — чисті іноземні активи;

NDA – чисті внутрішні активи.

Чисті іноземні активи грошового сектору як головного державного банку, так і підконтрольних йому комерційних банків є чистими міжнародними резервами країни (R). Вони є головним джерелом фінансування дефіцитів реального та державного секторів, але не єдиним. Оскільки в СНР рахунок зовнішньоекономічної діяльності відображає трансакції, пов'язані лише із створенням і використанням національного доходу, і не включає трансакції, пов'язані з передачею права власності, можна стверджувати, що таким джерелом є також імпорт іноземного капіталу (К_іm).

Безумовно, одночасно можливий і експорт капіталу з країни (К_ех), тому, напевно, слід говорити про чистий експорт капіталу (КА) як джерело фінансування дефіцитів у внутрішній економіці. Це може бути виражено такою формулою:

КА = К_ех - К_іm. (1.9)

Між потребою в припливі іноземного капіталу для фінансування дефіцитів реального і бюджетного секторів змінною офіційних резервних активів (ΔR) є обернена залежність. Приріст чистих іноземних інвестицій буде дорівнювати перевищенню інвестиційних видатків над заощадженнями:

КА - ΔR = (I - S) + (G - Т). (1.10)

Зовнішній сектор включає операції із зарубіжними країнами кожного з вищеназваних секторів і відображається у платіжному балансі. Отже, він є концентрованим відображенням усіх макроекономічних балансів, що існують в будь-якій економіці. Звівши доходи та видатки реального і бюджетного секторів, а також скориставшись рівняннями 1.3, 1.4, 1.6, 1.7, які включають зовнішньоекономічні елементи, виходить рівняння, що відображає потоки капіталів і товарів у зовнішньоекономічному секторі:

NX = (S – I) + (T - G). (1.11)

Прирівнявши ліву частину рівняння 1.11 з рівнянням 1.9, видно, що вони відображають рух коштів у протилежному напряму, а тому можна записати:

КА – ΔR = – NX. (1.12)

Це означає, що за від'ємного значення чистого експорту спостерігається приплив до країни іноземних інвестицій. Тим самим досягається рівновага зовнішньоекономічного сектору.

Отже, найбільш суттєвими є міжнародний рух потоків благ (товарів, послуг, ресурсів) та капіталів при здійсненні певних операцій через посередництво їх зовнішніх секторів. Механізм такої взаємодії — це, передусім, ринковий механізм.

СНР є орієнтиром для більшості країн світу при складанні макроекономічної звітності, аналізі поточної економічної ситуації та розробленні прогнозів економічного розвитку. Основою обліку в СНР є інституційна одиниця, яка виступає економічним агентом при здійсненні економічних операцій. Інакше кажучи, інституційна одиниця це економічний агент, що володіє товарами і активами, має економічні зобов'язання і від свого імені здійснює операції з іншими агентами.

У рамках СНР розрізняють два основних типи інституційних одиниць фізичні особи (домашнє господарство) і юридичні особи (підприємства). Юридичні особи в свою чергу поділяються на ті, що займаються виробництвом, та урядові установи. Всі інституційні одиниці в рамках СНР об'єднані в п'ять груп, які представляють основні сектори економічної діяльності. Серед них такі:

• нефінансові корпорації – це інституційні одиниці, що займаються виробництвом товарів для ринку і нефінансових послуг, тобто це підприємства;

• домогосподарства, тобто всі фізичні особи, які діють в економіці, продають свою робочу силу, виробляють і споживають ринкові товари та послуги;

• неприбуткові інститути - це юридичні особи, які займаються наданням неринкових послуг домогосподарствам і базуються на добровільній участі фізичних осіб;

• урядові установи становлять інституційні одиниці, які крім виконання своїх політичних функцій та функцій регулювання економіки, здійснюють виробництво неринкових товарів і послуг для індивідуального та колективного споживання і перерозподіляють доходи;

• фінансові корпорації - це інституційні одиниці (банки, фінансові компанії), які здійснюють фінансове посередництво або допоміжні фінансові послуги.

Нефінансові корпорації є основними інституційними одиницями реального сектора; домогосподарства і неприбуткові інститути є інституційними одиницями реального сектора; урядові установи виступають основними інституційними одиницями бюджетного сектора; фінансові корпорації є основними інституційними одиницями грошового сектора.

Інституційні одиниці в процесі взаємодії здійснюють між собою економічні операції, що відображаються в СНР. Часом здійснення операції вважається момент її здійснення, а не момент здійснення розрахунку (платежу) по ній.

Економічні операції поділяються на внутрішні, якщо вони здійснюються між інституційними одиницями всередині однієї країни, і міжнародні, якщо вони здійснюються між інституційними одиницями кількох країн. Для зручності інституційні одиниці поділяються на резидентів та нерезидентів. Резиденти - це всі інституційні одиниці що постійно перебувають на території даної країни, незалежно від їх громадянства чи належності капіталу. Резидентами є: особи, що постійно проживають в даній країні, робітники-мігранти, якщо вони проживають в країні понад один рік, урядові органи, включаючи їх представництва за кордоном, підприємства, що здійснюють свою економічну діяльність в даній країні, навіть якщо вони частково або повністю належать іноземному капіталу. Нерезиденти - це всі інституційні одиниці, що постійно перебувають на території іноземних держав, навіть якщо вони є філіалами інституційних одиниць даної країни.

Через СНР зв'язані між собою такі макроекономічні показники, як національний доход, чистий внутрішній продукт (ЧВП), який включає в себе національний доход і непрямі податки, а також ВВП, ВНП, чистий факторний доход (він являє собою різницю між доходом від використання факторів виробництва, що перебувають за кордоном і належать резидентам та виплатами нерезидентам за використання їхніх факторів виробництва в даній країні.

У міжнародній економіці використовується показник валового використаного національного доходу (ВНД). Він включає в себе ту частину ВНП, що використовується на нагромадження та споживання, і чисті трансферти з-за кордону.

Чисті трансферти являють собою різницю між переказами робітників-мігрантів, які є резидентами, з даної країни і в неї. Якщо робітники-мігранти є резидентами тієї країни, в якій вони працюють, то їх грошові перекази на батьківщину вважаються трансфертами. Якщо ж робітники-мігранти є резидентами своєї країни, то їхні перекази вважаються факторними платежами.

2. Суть, форми та принципи розвитку міжнародних економічних відносин

Міжнародні економічні відносини являють собою сукупність економічних відносин між країнами світу з приводу обміну товарами, руху та використання факторів виробництва, формування механізмів міждержавного нагляду та регулювання. Міжнародні економічні відносини охоплюють усі фази процесу відтворення - виробництво, розподіл, обмін та споживання У сфері виробництва міжнародні економічні відносини являють собою відносини між суб'єктами світового господарства у безпосередньо матеріальному виробництві. До цих відносин належить спільне будівництво господарських об'єктів, спільні підприємства, міжнародна спеціалізація та кооперація виробництва, прямі виробничі зв'язки.

У сфері розподілу міжнародні економічні відносини - це відносини між суб'єктами світового господарства з приводу розподілу матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Найбільш повно вони проявляються в процесі розвитку спільного виробництва, міжнародного руху капіталів та робочої сили.

У сфері обміну міжнародні економічні відносини являють собою відносини між суб'єктами світового господарства з приводу купівлі-продажу товарів, капіталів, робочої сили та послуг. Найбільш повно вони, ці відносини, проявляються у міжнародних торгових відносинах.

У сфері споживання міжнародні економічні відносини - це відносини між суб'єктами світового господарства з приводу покриття їх потреб за рахунок взаємних поставок або за рахунок продукції, виробленої на спільних підприємствах. Ці відносини проявляються як результат функціонування всієї сукупності різноманітних форм міжнародного економічного співробітництва.

Об'єктом міжнародних економічних відносин виступає світове господарство, тобто сукупність національних економік країн світу, що взаємозв'язані мобільними факторами виробництва. В повсякденній практиці об'єкт міжнародних економічних відносин – це експорт (імпорт) товарів, послуг і факторів виробництва, міжнародна спеціалізація та кооперація виробництва, господарська діяльність за кордоном, фінансові операції, спільне підприємництво тощо.

Суб'єктами міжнародних економічних відносин виступають фізичні та юридичні особи, які беруть участь в здійсненні міжнародних господарських контрактів, договорів та угод. Фізичні особи - це громадяни окремої держави, іноземні громадяни, особи без громадянства, котрі здійснюють міжнародні економічні зв'язки і зареєстровані місцевими органами влади. Юридичні особи - це підприємства та організації, що здійснюють міжнародні економічні відносини. В ролі юридичних осіб можуть виступати об'єднання фізичних осіб, об'єднання юридичних осіб, об'єднання фізичних та юридичних осіб, представники зарубіжних фірм, місцеві органи влади, інші держави, що діють через своїх представників на території даної країни.

У сучасних умовах окремі фізичні особи, як правило, не беруть участі у розвитку міжнародних економічних відносин. Вирішальну роль у формуванні економічних зв'язків на інтернаціональному рівні відіграють юридичні особи, зокрема такі:

• національна держава. Вона виступає головним суб'єктом взаємних господарських зв'язків, оскільки саме на міждержавному рівні погоджуються і реалізуються стратегічні економічні інтереси партнерів щодо напрямів розвитку обміну товарами та руху і використання факторів виробництва;

• національні підприємства, фірми, об'єднання, організації і товариства як конкретні учасники міжнародних економічних відносин. Їх діяльність, з одного боку, відповідає завданням економічного розвитку конкретних країн світового співтовариства і спрямована на реалізацію їх національних інтересів, з іншого діяльність кожного з названих суб'єктів спрямована на реалізацію їх власних інтересів, тобто інтересів підприємств, організацій, об'єднань, товариств як юридичних осіб та їх окремих членів;

• міжнародні господарські організації, об'єднання, товариства, спільні підприємства. В їх межах здійснюється економічне й науково-технічне співробітництво між зацікавленими країнами з метою досягнення більш високого рівня розвитку окремих галузей господарства і видів виробництва в кожній країні, що бере участь у міжнародних економічних зв'язках;

• міжнародні економічні організації такі як міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО), Міжнародна організація праці (МОП). Світова організація торгівлі (СОТ) тощо. Погоджені в цих організаціях економічні інтереси учасників стають загальними, тобто проявляються як інтернаціональні. Разом з тим згадані міждержавні організації виявляють свої інтернаціональні економічні інтереси через співробітництво з країнами, що не входять до складу цих організацій;

• інтеграційні об'єднання країн світової співдружності такі, як Європейський союз (ЄС), Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА), учасниками якої є Канада, США та Мексика. Подібні інтеграційні об'єднання є у Південно-східній Азії, Латинській Америці тощо. Їх інтернаціональний економічний інтерес спрямований на досягнення вищою світового рівня розвитку кожної країни-учасниці шляхом розвитку взаємних господарських відносин.

Міжнародні економічні відносини визначаються рівнем зрілості продуктивних сил і виробничих відносин у національних господарствах і, крім того, обумовлюються особливостями економічної політики держав.

Сучасні міжнародні економічні відносини склалися як результат тривалого історичного процесу, багатовікової еволюції продуктивних сил, поглиблення міжнародного поділу праці, поступового включення національних економік у загальну систему, світових господарських зв'язків. У світовому господарстві розвиваються усі найважливіші форми міжнародних економічних відносин:

1. міжнародна торгівля товарами та послугами;

2. міжнародна міграція капіталу;

3. міжнародна міграція робочої сили;

4. міжнародна передача технологій;

5. міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини;

6. міжнародна економічна інтеграція;

7. міжнародні зусилля у вирішенні глобальних економічних проблем.

Прийнято розрізняти кілька рівнів розвитку міжнародник економічних відносин. Перший рівень становлять відносини, як здійснюються між фізичними та юридичними особами, а також між окремими державами. Другий рівень міжнародних економічних відносин утворюють відносний, що виникають між державними, фізичними та юридичними особами, з одного боку, та міжнародними організаціями, з іншого. Третій рівень становлять відносини між міжнародними організаціями.

Міжнародні економічні відносини функціонують на основі певних принципів. Причому прийнято розрізняти загальні (міжнародні) та специфічні (національні) принципи функціонування міжнародник економічних відносин. Загальні принципи викладені у декларації 00Н "Новий економічний порядок" і обов'язкові для всіх суб'єктів міжнародних економічних відносин. До них відносяться принцип суверенітету кожної держави, мирного співіснування, рівноправності мирного врегулювання спірних проблем, поваги прав та свобод людини взаємодопомоги, взаємної вигоди, невтручання у внутрішні справи один одного, сумлінного виконання міжнародних зобов'язань тощо.

До специфічних (національних) відносяться принципи функціонування міжнародних економічних відносин конкретної держави, закріплені в національному законодавстві. До них відносяться суверенітет держави, свобода, рівність, верховенство законів держави, захист інтересів країни, еквівалентність обміну .