пит на працю є сумою обсягів попиту на неї з боку окремих фірм у галузі за кожним можливим рівнем ціни. Особливості визна­чення кривої галузевого попиту на працю такі ж, як і на будь-який інший ресурс. Ринковий попит на працю — сума обсягів попиту на працю всіх галузей за будь-якою ціною на неї. Напри­клад, ринковий попит на некваліфіковану працю в певному регі­оні є сумою обсягів попиту фірм, які використовують даний вид праці.

Попит на працю характеризується такими чинниками: ринко­вий попит на кінцеву продукцію; технологія виробництва і, від­повідно, продуктивність праці; рівень цін на інші фактори, які можуть бути замінниками або доповнювачами для фактора «пра­ця»; рівень податків.

Еластичність ринкового попиту на працю характеризує зміну обсягу попиту на працю у відсотках (% AL) внаслідок збі­льшення ставки заробітної плати на один відсоток (% AW):

e_l = , або e = . (13.3)

%AW l aw

Еластичність попиту залежить від таких чинників:

• інтенсивність використання праці у виробничому процесі (попит еластичніший при більшій частці праці у процесі вироб­ництва порівняно з іншими факторами, ніж при меншій частці);

• швидкість спадання граничного продукту праці (еластич­ність вища при менших темпах спадання);

• еластичність попиту на кінцеву продукцію (прямий зв'язок);

• можливості заміщення факторів (у довгостроковому пері­оді — чим легше інший фактор замінює працю, тим вища елас­тичність попиту на працю).

13.3. Пропозиція на досконало конкурентному ринку ресурсів

Коли виробничим фактором є праця, то відповідні рі­шення приймають люди, а не фірми. Кожен індивідуум стоїть пе­ред вибором: більше працювати чи більше відпочивати. Розгля­немо рис. 13.3.

Максимальний дохід, який можна зробити за 24 г, дорівнює В грошових одиниць. Лінія АВ — бюджетне обмеження «дохід — дозвілля».

Праця — своєрідний товар, коли продається не найманий працівник, а його робочий час. Прийняти як раціональне рі­шення точку В неможливо, оскільки людина не може працю­вати 24 години на добу. Тому більш типовою є ситуація рів­новаги в точці Е. При цьому вільний час, Н₀, робочий час — (24 - Я₀), денний дохід — /₀ = W(24 - Я₀). Нахил лінії бюдже­тного обмеження дорівнює (-W). Це означає, що гранична но­рма зміщення дозвілля доходом дорівнює ставці заробітної плати:

Рис. 13.3. Вибір між дозвіллям і роботою

Реакція індивідуума на зміну ставки зарплати може бути розкладена на ефект заміщення і ефект доходу (рис. 13.4). Припустимо, що ставка зарплати зросла з W₁ і W₂. Бюджетна лінія змістилася з АВ до АВ₁. Робота в цьому випадку стає при­вабливішою, що викликає бажання більше працювати. Рівно­вага з точки Е₁ пересувається в точку Е₂. Якщо провести бю­джетну лінію CD паралельно АВ₁ дотично до кривої бай­дужості U₁, то вона визначатиме ефект заміщення і ефект до­ходу.

Припустимо, що ставка зарплати зросла з W1 і W2. Бюджетна лінія змістилася з АВ до АВ1. Робота в цьому випадку стає при­вабливішою, що викликає бажання більше працювати. Рівновага з точки Е1 пересувається в точку Е2, якщо провести бюджетну лі­нію CD паралельно АВ1 дотично до кривої байдужості U1, то ви­значатиме ефект заміщення і ефект доходу.

Ефект заміщення полягає в заміні вільного часу робочим і зрос­танням доходу. Графічно це означає переміщення з Н₁ до Н₃_ Однак з підвищенням доходу зростає цінність і такого нормального блага як дозвілля. Ефект доходу дорівнює Н3Н2 і направлений в протиле­жний бік. Таким чином, на даному етапі підвищення заробітної пла­ти ефект заміщення перевищує ефект доходу. Тому робочий час з підвищенням ставки заробітної плати зростає, крива індивідуальної пропозиції праці має додатний нахил (рис. 13.5).

Перевищення ефекту доходу над ефектом заміщення означає скорочення робочого часу з (24 - Я₁) до (24 - Н₂) год, а вільний час зростає з Н₁ до Н₂. Така реакція обумовлює від'ємний нахил індивідуальної пропозиції праці (рис. 13.7).

Може статися так, що при зміні ставки заробітної плати у пев­ному інтервалі ефект заміщення домінує над ефектом доходу, а при ставках зарплати за межами цього інтервалу, навпаки, ефект доходу домінує над ефектом заміщення. Така ситуація зображена на рис. 13.8. Якщо ставка зарплати низька, її підвищення викли­кає збільшення пропозиції праці — переважає ефект заміщення. Якщо ж ставка заробітної плати висока (перевищує W2), її підви­щення спонукає працювати менше — домінує ефект доходу. Така крива пропозиції праці називається зігнутою в оберненому на­прямку.

Рис. 13.8. Крива пропозиції праці зігнута в оберненому напрямку

Щоб переконатися в реалістичності нашої моделі поведінки споживача — працівника, необхідно уточнити два моменти. Пе­рший стосується можливості індивідуального вибору тривалості робочого тижня (робочого дня), адже він встановлений законом чи правилами фірми. Проте можна легко переконатися, що люди дійсно можуть вибирати тривалість свого робочого тижня (робо­чого дня). Насправді вона різна для різних занять і різних профе­сій. Тому роблячи вибір серед них, людина вибирає і тривалість свого робочого часу. Крім того, навіть на одному і тому ж робо­чому місці можна продовжити робочий тиждень за рахунок по­над нормової роботи або роботи за сумісництвом чи скоротити його шляхом безоплатної відпустки, лікарняного листка тощо.

Другий — пов'язаний зі зігнутою в оберненому напрямі кри­вої пропозиції праці. Проте, як свідчить статистика, в тривалому періоді дійсно відбувається скорочення пропозиції праці поряд із зростанням реальної заробітної плати. Так, за період з 1870 по 1987 р., реальна заробітна плата в розвинутих країнах підвищи­лася в 6 (США, Англія) — 14 (Франція, Німеччина) разів, а кіль­кість відпрацьованих в середньому кожним працівником за рік годин скоротилася удвічі, з 3000 до 1500¹. люди в цілому стали працювати менше, а заробляти більше.

Ринкову криву пропозиції можна отримати (горизонтальним) додаванням індивідуальних кривих пропозиції праці всіх осіб, що пропонують свої послуги на даному ринку праці.

Важливу роль на ринку праці відіграють профспілки. Проф­спілки — це об'єднання працівників, що володіють правом на проведення переговорів з підприємцями від імені і за дорученням своїх членів. Мета профспілки — максимізація заробітної плати своїх членів, поліпшення умов їх праці і отримання додаткових виплат і пільг.

На конкурентному ринку праці профспілки або намагаються збільшити попит на працю, або скоротити її пропозицію.

Підвищення попиту на працю досягається, насамперед, шляхом збільшення попиту на продукт (реклама, політичне ло-біювання тощо). Зростанню попиту на працю сприяє також під­вищення попиту на продукт крива попиту D_L зміщується до D_L' (рис. 13.9). Якщо крива пропозиції є висхідною, то відбувається збільшення зайнятості з Lc до Lu і зростання заробітної плати з Wc до Wu, оскільки точка рівноваги зміщується вгору—праворуч

^{з е}1 ^{до е}2^.

Успіх діяльності профспілок у значній мірі залежить від елас­тичності пропозиції праці. Чим менш еластична пропозиція пра­ці, тим більше зростає заробітна плата при незначному збільшен­ні кількості працюючих. І навпаки, чим еластичніша пропозиція праці, тим менше зросте заробітна плата, а ефект діяльності профспілок буде виражатися у зростанні зайнятості, а не у під­вищенні доходів членів профспілки.

Підвищення заробітної плати членів профспілки може досяга­тися також іншим шляхом: обмеження пропозиції праці. Таке обмеження може бути результатом діяльності профспілки щодо ліцензування професій. Практика ліцензування широко розпо-

Burda M., Wyplosz Ch. Macroeconomics: A Europen Text. Oxford Univ. Press, 1993. —

P. 92.

всюджена в розвинутих країнах. У США, наприклад, ліцензуван­ням охоплено близько 600 видів діяльності.

Рис. 13.9. Підвищення профспілками попиту на працю

Обмеження пропозиції праці досягається також за допомогою скорочення робочого тижня, заборони чи зменшення пенсійного віку, обмеження дитячої і жіночої праці, стримання імміграції іноземних робітників. Обмеженню пропозиції праці може сприя­ти і внутрішня політика профспілки (особливо успішна тоді, коли профспілка контролює ситуацію в галузі і не побоюється конку­ренції з боку працівників, які не є членами профспілки). Проф­спілка, наприклад, може обмежити вступ до організації нових членів (або прямоадміністративно, або опосередковано — шля­хом високих вступних внесків). При цьому повинна бути угода з фірмою про найм лише членів профспілки. В результаті всіх цих дій крива пропозиції S_L зміщується S—, що приводить до скоро­чення кількості зайнятих і підвищення їх заробітної плати (рис. 13. 10).

Успіх буде залежати від еластичності попиту на працю. Чим менш еластичний попит на працю, тим вище зросте заробітна плата при незначному скороченні кількості зайнятих. І навпаки, чим еластичніший попит на працю, тим меншим буде збільшення зарплати у відповідь на істотне зростання безробіття.

Одним із напрямків діяльності профспілок є боротьба за роз­ширення державного нормування і регулювання праці. Важливим складником такого нормування є законодавство про мінімум за­робітної плати. Механізм і методи встановлення мінімальної за­робітної плати були розроблені ще у 1928 році Міжнародною ор­ганізацією праці (МОП). Основною метою встановлення міні­мальної заробітної плати є надання особам, які працюють за най­мом, необхідного соціального захисту щодо мінімально допусти­мих рівнів заробітної плати, встановлення мінімуму заробітної плати понад рівноважний рівень. Середній рівень заробітної пла­ти при цьому підвищується, проте скорочуються і обсяги найму працівників.

Закон про мінімальну заробітну плату стосується, насампе­ред, становища некваліфікованих працівників. Серед них знач­ну частину становлять молоді робітники, які більше реагують на встановлення мінімуму заробітної плати, ніж доросле насе­лення.

Виникає питання: чому, незважаючи на загрозу збільшення безробіття, профспілки підтримують вимоги щодо підвищення мінімуму заробітної плати? Справа в тому, що негативні наслідки