9.3. Монопольне ціноутворення та цінова дискримінація

Монополіст визначає ціну та обсяг виробництва таким чином, щоб граничний дохід дорівнював граничним витратам. Граничний дохід можна визначити, якщо продиференціювати функцію загального доходу TR = R(Q) як добуток двох функ­цій — Q і P(Q). У результаті отримаємо:

Dp

mr = p + q . (9.5)

Dq

Скористаємося визначенням цінової еластичності попиту:

„ dp p .Dp p

e_d = , тоді = — ■ e_d .

^D Dq q' Dq q

Звідси після підстановки останнього співвідношення ^DpQq у формулу (9.5) отримаємо:

p

1 + -¹

e

mr = p + q = p ■

q ■ Ed

(9.6)

Тепер, оскільки мета фірми — максимізація прибутку, можна прирівняти граничний дохід до граничних витрат:

p {1 + — 1 = mc,

^ed

і, перегрупувавши члени рівняння, отримаємо

p - mc = 1

p ~~ ~e~d'

Тоді ціна монополіста дорівнюватиме

(9.7)

¹ /Ed

тобто вона встановлюється вищою за рівень MC (зазначимо, що вказана формула використовується лише у випадку E_D > |11).

Отже, монополісти на практиці користуються принципом ці­ноутворення «витрати плюс», тобто ціна встановлюється на рів­ні граничних витрат плюс певна надбавка. Наприклад, якщо ела-

стичність попиту становить — 2, а граничні витрати 7 грн, то оп-

7

тимальна ціна повинна становити: P = —7- = 14 грн за одиницю.

¹" /2

Таким чином, надбавка на граничні витрати зростає при змен­шенні коефіцієнта еластичності і наближенні його до одиничної еластичності.

З метою збільшення свого прибутку монополісти досить ши­роко використовують цінову дискримінацію (від лат. discrimina-tio — розрізняти) — встановлення продавцем різних цін на різні одиниці того самого товару, що продаються одному або різним покупцям. При цьому відмінність у цінах

не пов'язана з різними витратами, потрібними для постачання товарів чи обслуговування покупців.

Поняття цінової дискримінації було введене в економічну те­орію в першій третині ХХ ст. Альфредом Пігу (1877—1959) — англійським економістом, послідовником А. Маршалла. Він за­пропонував розрізняти три види, або ступені, цінової дискримі­нації.

Цінова дискримінація першого ступеня, або абсолютна ці­нова дискримінація, існує тоді, коли кожному споживачеві вста­новлюють індивідуальну ціну на рівні його готовності платити за благо, тобто найвищу із цін, за якою споживач погоджується на купівлю певної одиниці блага. Інакше кажучи, ціна кожної оди­ниці продукції встановлюється на рівні ціни ринкового попиту саме цієї одиниці, в результаті весь споживчий надлишок при­своюється монополістом. Абсолютна цінова дискримінація зо­бражена на рис. 9.4.

Оптимальний випуск монополіста, який не здійснює цінової дискримінації, визначається перетином кривих MC та MR. Він, як видно на рис. 9.4, становитиме Q₂ при ціні P₂ . Надлишок спо­живача при цьому дорівнюватиме сумі, окресленій площею P₂ AL, надлишок виробника — сумі, окресленій площею CP₂ LE₂. Якби монополіст зміг здійснити абсолютну цінову дискриміна­цію, він почав би продавати кожну одиницю продукції за тією ціною, за якою хто-небудь погодився б її купувати, тобто за ці­нами її попиту, вся множина яких представлена ординатами то­чок лінії попиту, D. Отже, кожна додаткова вироблена та продана одиниця продукції збільшувала б загальний дохід монополіста на таку саму суму, за якою вона б продавалася. А це означає, що для монополіста, який здійснює абсолютну цінову дискримінацію, крива попиту стає і кривою граничного доходу, як і на ринку до-

сконалої конкуренції (на рис. 9.4 злиття кривої MR з кривою D показано стрілкою). Однак, на відміну від досконалої конкурен­ції, де MR = AR, у монополіста, що здійснює цінову дискриміна­цію, ціни різних одиниць продукції різні, а тому MR #AR.

Рис. 9.4. Абсолютна цінова дискримінація

Здійснюючи абсолютну цінову дискримінацію, монополіст визначає оптимальний випуск також на перетині кривих гранич­ного доходу і граничних витрат. Але оскільки для нього кривою граничного доходу стає крива попиту, то саме її перетин з кри­вою МС (точка Е₁ на рис. 9.4) визначає оптимальний випуск. Та­ким чином, обсяг випуску при абсолютній ціновій дискримінації збільшується до рівня Q₁*, що відповідає ринку досконалої кон­куренції. При цьому монополіст присвоює весь споживчий над­лишок P₂*AL, який при простій монополії і випуску Q₂* дістався б покупцям. Щоправда, така цінова дискримінація має і позитив­ну рису — збільшення цінового обсягу з Q₂* до ефективного ри­нку Q1*.

У чистому вигляді досягнути абсолютної цінової дискриміна­ції складно. Адже для цього монополіст повинен володіти по­вною інформацією про функцію попиту всіх можливих спожива­чів свого товару. Деяке наближення до неї можливе за наявності невеликої кількості покупців, коли кожна одиниця товару вироб­ляється за індивідуальним замовленням.