4.15. Епіграф

Епіграф (від грецького epigrahe — напис) — напис, поміщений автором перед текстом твору чи його частиною і який є цитатою з загальновідомого тексту, твору художньоїлітератури, народної творчості, прислів'я чи виразу. Епіграф в притаманній йому афористичній, короткій формі висвітлює основну тему, ідею чи настрій твору, тим самим сприяючи сприйняттю його читачем. Епіграфи почали застосовувати в літературі з початку IX століття.

Набирають епіграфи завжди на вужчий формат — від 1/3 до 2/3 формату рядка основного тексту складання, і шрифтами меншого кегля, з виділеннями (курсивом, півжир-ним курсивом). Коли в епіграфі є іншомовний текст з пе­рекладом, тоді ці два тексти набирають різними накреслен­нями шрифту з відбивкою один від одного у 4—8 пунктів. В епіграфах майже завжди є посилання на джерело, набирають його окремим рядком, з виділеним шрифтом, без крапки в кінці, а також з відбивкою і виключкою до правої її межі. Найчастіше епіграф до всього твору набирають на першій текстовій сторінці над першим заголовком за рахунок спуску. Над таким епіграфом можна розмістити кліше (заставку).

Епіграфи до частини чи глав заверстують під назвами цих глав з достатньою відбивкою від рубрик і від тексту.

Розміщують епіграфи або в правий край сторінки складан­ня, або з великим відступом зліва, інколи на половину формату рядка основного тексту. 80

В кінці епіграфа завжди ставлять крапку чи інший необ­хідний за змістом знак. В лапки текст епіграфа не беруть.

4.16. Колонцифра

Колонцифра — порядковий номер сторінок книги. Розміщення колонцифр на сторінках книги може бути різноманітним — згідно з вибором видавництва чи у відповідності з оригінальним макетом, вказівками до верстки.

Найчастіше колонцифри заверстують на зовнішньому краї сторінки (на парних сторінках — в лівому краї, на непарних — в правому). В багатьох виданнях колонцифру розміщують посередині сторінки.

Для колонцифр, як правило, застосовують шрифт тієї ж гарнітури, що ідля основного тексту, але кегля зниженого на 2 пункти. Зменшеним кеглем колонцифру набирають при умові складання тексту не менше ніж 10 кеглем. Коли основний текст набирають шрифтом кегля 8 п., тоді ко­лонцифру набирають теж кеглем 8 п. При відповідному художньому задумі колонцифри можна набирати і шрифтом більшого кегля та іншими гарнітурами. Колонцифри можуть розставлятися і в спеціально заготовлених для нихдекоратив-них елементах. Колонцифри, розміщені знизу сторінки скла­дання та з боків, у розмір сторінки не входять.

Відбивка колонцифр від тексту не повинна бути меншою, ніж розмір основного шрифту, зменшеного на 2 п.

Рис. 28. Можливі варіанти розміщення колонцифр

Колонцифри всіх видів не ставлять:

1. На титульних сторінках видання (титул, контртитул, авантитул, фронтиспис і шмуцтитул).

2. На порожніх сторінках (зворот титула, шмуцтитула, на сторінках для записів).

3. На сторінках з вихідними даними.

4. На сторінках, повністю зайнятих ілюстраціями.

5. На вклейках, які не входять в загальну нумерацію

сторінок.

6. В кінці розділів, не зайнятих повністю текстом.

7. На всіх кінцевих сторінках, за винятком тих, на котрих розміщено матеріал, назва якого включена в зміст видання.

Верхні колонцифри, як правило, розміщують в одному рядку з колонтитулом з виключкою в зовнішній край. При наявності колонлінійки колонцифру інколи верстають по центру сторінки складання. При будь-якому розташуванні верхня колонцифра обов'язково входить в розміри сторінки складання. В словниках, енциклопедіях верхні колонцифри інколи набирають без колонтитулів, але тоді вони повинні бути заверстані вище заданої висоти сторінки від початку тексту на 4—12 п. для забезпечення привідності верстки.

В двоколонних виданнях інколи нумерують не сторінки, а колонки, тоді на всіх сторінках колонцифра лівої колонки має ліву виключку, а правої — праву.

Верхні колонцифри з колонтитулами, колонлінійками чи без них не ставлять на всіх спускових початкових сторінках.