Коліївщина

У 60-ті рр. XVIII ст. гайдамацький рух на Правобережній Ук­раїні набрав нового розмаху. Для того було кілька причин. По-перше, закінчувався пільговий період на Київщині й селяни мали виконувати панщину. По-друге, ускладнилось внутрішнє стано­вище Речі Посполитої. У 1768 р. польський сейм під тиском Росії прийняв закон, який урівняв у правах католиків із прибічниками інших віросподівань та заборонив смертну кару для селян. Це викликало виступ шляхти. Створивши збройні союзи-конфеде- рації, вона оголосила «хрестовий похід» проти православних під гаслом захисту католицизму, шляхетських прав і звільнення Польщі з-під російського впливу. Організуючим центром цього руху стала Барська конфедерація (Поділля, лютий 1768 р.).

У свою чергу» духовенство православних монастирів Правобе­режжя очолило впертий опір всім спробам подальшого розповсюд­ження католицизму та уніатства. Сіючи смерть серед православ­них, руйнуючи православні монастирі та церкви, конфедерати кривавим смерчем пройшлися Київщиною, Поділлям та Волинню.

Не маючи змоги самотужки вгамувати непокірних магнатів, польський король С. Понятовський звернувся по допомогу до Росії. На Правобережжя для боротьби з конфедератами вступає російське військо на чолі з генералом М. Кречетниковим. Місце­ве українське населення сприйняло появу російських збройних формувань як допомогу у боротьбі проти польської влади. Набула поширення чутка про те, що нібито Катерина II видала «Золоту грамоту», у якій закликала селян до боротьби з польською шлях­тою (М. Грушевський вважав, що можливо російський уряд і ро­бив такі заяви). Всі ці обставини сприяли розгортанню та поглиб­ленню селянсько-козацького виступу на Правобережжі, ор­ганізаторами якого були православні священики на чолі з ігуме­ном Мотронинського Троїцького монастиря Мельхиседеком ■ Значко-Яворським і послушником цього ж монастиря Максимом Залізняком. В урочищі Холодний Яр (біля Чигирина) у травні 1768 р. М. Залізняк закликав до повстання.

Гайдамацький рух 1768 р., що увійшов в історію під назвою Коліївщини (колій — людина з кілем, повстанець), охопив Київщину, Брацлавщину, частину Поділля та Волині.

18 червня повстанці, до яких приєднався сотник надвірного війська князя Потоцького Іван Гонта, штурмом взяли Умань. Як і в інших населених пунктах, гайдамаки (600 запорожців та близь­ко 5 тисяч селян) вирізали в місті поляків, євреїв, уніатське і като­лицьке духовенство, учнів василіанських шкіл (за даними польсь­ких дослідників 87 тисяч). В Умані повстанці обрали М. Залізняка гетьманом, а І. Ґонту — полковником.

Польські історики вважають, що під час «Коліївщини» заги­нуло близько 700 тис. поляків, євреїв, уніатів Правобережжя, можливо, ця цифра завищена. Але, без сумніву, безвинних жертв Коліївщини було багато, тому що у відозвах М. Залізняка чітко простежувалась вказівка: різати всіх, хто не бажає бути право­славним.

Історична довідка

Залізняк Максим Ієвлевич (поч. 40-х. рр. XVIII ст.-? ) — запорозь­кий козак, один із керівників гайдамацького руху (Коліївщина), що був спрямований проти панства, уніатства, євреїв-орендарів. Виходець із селян Черкащини, козак Тимошівського куреня Запорозької Січі. Вес­ною 1768 р. зібрав загін запорожців в урочищі Холодний Яр (поблизу Мотроницького монастиря) і в другій половині травня виступив у похід, заволодів Жаботином, Смілою, Богуславом, Каневом, Черкаса­ми, Корсунем, Звенигородкою та ін. містами. Військо Залізняка при підтримці надвірних козаків на чолі з сотником Іваном Гонтою (І768 рр.) заволоділо фортецею Умань (9-10.06.1768р.). У другій по­ловині 1768 р. російський уряд підтримав поляків у боротьбі проти повстанців. Ватажки повстання були заарештовані. І. Гонта був ви­даний полякам, М. Залізняк — відправлений до Сибіру (Нерчінськ), де його слід загубився. Російський уряд ставився до гайдамаків досить поблажливо, адже йшлося про захист православ'я й про подальше ослаблення Польщі. Тому поляки звинуватили у підтримці повстання Кате­рину II, а часті сутички гайдамаків із татарами та турками (спа­лили турецьке місто Балту) привели до загострення відносин Ту­реччини з Російською імперією. Турки почали загрожувати Росії війною, до якої вона ще не була готова. Усі ці фактори зумовили зміну тактики російського уряду стосовно гайдамацького руху. Генерал М. Кречетников отримав наказ підтримати поляків і включитись у боротьбу з повстанцями. Полк донських козаків полковника М. Гур'єва був відправле­ний до Умані. М. Гур'єв запросив повстанців та їхніх отаманів на переговори, а під час бенкету заарештував їх.

І. Гонта і селяни були передані полякам. Начальник польсь­ких військ граф Браницький повісив 700 чоловік, ще 300 було страчено за наказом генерала Стемпковського. З живого І. Ґонти зняли шкіру, потім четвертували й частини його тіла прибили до шибениць у 14 містах Правобережної України. М. Залізняка та інших 250 гайдамаків, підданих Росії, судив царський суд у Києві. Чудово розуміючи, що жорстокі репресії проти повстанців зашкодять іміджу Росії в очах українців, суд оголосив гайдамакам помилування, але всі вони були заслані до Сибіру.

Україна за часів Гетьманщини (кінець XVII—XVIII ст.)

Поділи Польщі. Реформи Марії-Терези та Йосифа II

Гайдамацький рух і Коліївщина насамкінець ослабили Поль­щу, яка на той час переживала глибоку кризу й занепад. У 1772 р. Річ Посполита була поділена між Росією, Прусією та Австрією (Перший поділ). До складу Росії відійшли воєводства: Полоцьке, Вітебське, Мстиславське, частина Мінського; до Прусії — польсь­ке Примор'я; до Австрії — Галичина. Українські землі Східної Галичини та польські землі Краківсь­кого і Сандомирського воєводства були об'єднані в окрему австрійську провінцію під назвою «Королівство Галичини і Лодомерїї». Таке штучне об'єднання українських і польських земель приводило до того, що уряд у всьому надавав переваги полякам. У 1786,р. до цього «Королівства» включена була також Буковина. Для управління новоприєднаною територією у Відні було ство­рено Галицьку надвірну канцелярію на чолі з канцлером. У самій же Галичині утворювалося губернське управління, кероване гу­бернатором, який призначався імператором. «Королівство» поділялося на «циркули» (округи) і «дистрикти», очолювані призначеними імператором старостами. Міське самоврядування за Магдебурзьким правом було ліквідоване. Офіційною урядовою мовою стала німецька. З місцевим населенням у циркулах і дистриктах чиновники спілкувалися польською, а в судах — латинсь­кою мовами.

Внаслідок другого поділу Польщі (1793 р.) до складу Росії було приєднано Київщину, Брацлавщину, Східну Волинь, Поділля, Мінське воєводство; до Прусії — м. Гданськ та територію по р. Вісла. У результаті третього поділу (1795 р.) до Росії відійшли Кур­ляндія, Литва, Західна Волинь, Західна Білорусія; до Прусії — центральна Польща; до Австрії — Південна Польща з м. Любліном і Краковом. Інкорпорація західноукраїнських земель до складу Австрійсь­кої імперії збіглася у часі з першою хвилею реформ у цій державі. Ці реформи запроваджувалися у життя в 70-80 рр. XVIII ст. Марією-Терезою та Йосифом II. Підхід до реформування суспільства був комплексним: зміни водночас відбувалися майже у всіх сферах життя. Було проведено: реформу управління; перші статистичні переписи населення та земельних володінь; упоряд­ковано систему обліку та контролю; військова реформа ввела обов'язкову військову повинність та централізований рекрутсь­кий набір. У 1779 р. Марія-Тереза видала патент (наказ), у якому вимага­ла від поміщиків поводити себе з селянами «по-людськи». її спад­коємець Йосиф II пішов ще далі: у 1782 р. його патентом було ска­совано особисту залежність селян від дідичів та надано їм певні права обирати професію без згоди пана, одружуватися, переселя­тися, передавати майно у спадщину тощо; 1784 р. сільським гро­мадам були надані права самоврядування; 1786 р. запроваджено 3-денну панщину. Пройшла церковна реформа: церква була підпорядкована дер­жаві; змінювався статус священиків — вони стали державними службовцями; 1773 р. було ліквідовано орден єзуїтів; у 1781 р. зрівняно в правах католицьку, протестантську та греко-католицьку церкви. Серйозні зміни пройшли у галузі освіти: було проголошено за­гальну середню освіту; школи перевели на державний кошт; 1784 р. на місці закритої єзуїтської академії відкрили Львівський універ­ситет; дозволили початковій школі користуватися рідною мовою. Але після смерті Йосифа II (1790 р.) правлячі кола імперії, по­боюючись, що поглиблення реформ може призвести до рево­люційного вибуху, аналогічного Великій Французькій рево­люції, відмовилися від нього. Більшість реформ була скасована. Результатом поділів Польщі в кінці XVIII ст. було об'єднання земель Правобережної України з Лівобережною, відбувся процес етнічного збирання українських земель у складі двох імперій: Російської та Австрійської.