Меблева фабрика
Заснована в 1939 році. Тоді це було мале підприєство. Працювало два цехи - лісопильний та гнутих меблів. Війна перешкодила дальшому розвитку виробництва.
Після визволення Костополя від фашистських загарбників робітники заснували артіль "Червоний мебельник". Директором було призначено О.Л.Вершинського. Колектив фабрики складався з 33-х осіб. Про обмежений асортимент продукції свідчить той факт, що випускали тільки крісла та вішалки...
Починаючи з 50-х рр., підприємство стало нарощувати потужності. В 60-х рр. кількість робітників зросла до 344-х. Були реконструйовані старі та побудовані нові цехи. Згодом освоїли випуск дво- і тридверних шаф, столів, тумб, різних стінок, попит на яких з року в рік збільшувався. Це - і набір корпусних меблів "Горинь", "Агат", "Полісся", пізніше - "Інга" та
інші.
Теперішня економічна криза торкнулася і меблевиків. Проте адміністрація намагається вишукувати резерви, які б могли підтримати підприємство. Хоча це зробити нелегко.
Крім уже відомих стінок, тепер тут випускають кухонні набори, вітальні, спальні гарнітури. Раніше м'які меблі не виготовляли. Нині обладнали дільницю і налагодили їх випуск. Виконуються замовлення і за індивідуальним кресленням. Усе це дає непогані результати, підвищує рентабельність виробництва.
Людям хочеться мати "живі" гроші в руках. Однак доводиться ще розраховуватись різною продукцією -власною і бартерною. З тією метою при меблевій фабриці створено спеціальний торговий відділ.
Так трудяться меблевики в сучасних умовах, а їх - трохи більше трьохсот.
Завод продтоварів
Завод, який виник у 1944 році як харчопром, сьогодні, незважаючи на економічну кризу, продовжує працювати більш-менш стабільно. Це одне з підприємств міста, яке не скоротило обсяг виробництва і зберегло трудовий колектив.
Ритмічно працюють чотири цехи підприємства, що випускають продукти харчування: згущене молоко, томатний соус, оцет, майонез, гірчицю, зефір, вершкову ковбаску, ірис тощо. В 1998 р. порівняно з 1997 р. вдалося виготовити продукції на 40 процентів більше, а майонезу - навіть удвічі.
Двадцять літ завод продтоварів очолював Петро Юхимович Ничипорук. В сучасних умовах проблем у нового директора Миколи Герасимовича Кучерука хоч відбавляй: обладнання, як кажуть, фізично і морально застаріле, разом з тим досить енергомістке. Воно давно потребує модернізації, але коштів для цього не вистачає. В умовах ринкової економіки долати конкуренцію важко. Покупці часто звертають увагу на зовнішній ефект -упакувальний дизайн, не усвідовлюючи, що не все те золото, що блищить. Але продукція Костопільського заводу продтоварів за смаковими якостями не поступається аналогічній вітчизняній, тим паче зарубіжній.
Хочеться, щоб споживачі підтримали свого товаровиробника, тоді підприємство залишилося б рентабельним, змогло б модернізувати виробництво, а значить - стати конкурентноздатним.
Склозавод
Свою історію він розпочав з невеликої гути ще до Першої світової війни. Ми частково торкалися цього питання в одному з попередніх розділів. Точних даних про заснування підприємства нема. За деякими відомостями - це 1908 рік, за іншими - 1911-й. Але багаторічний працівник склозаводу Павло Якович Мадалінський, який спочатку перебував на посадах технолога, головного інженера (1961-1975 рр.), а потім - директора (1975-1988 рр.), називає таку дату: 1903 рік. До речі, ця цифра йому запам'яталася із розповіді одного з колишніх власників скляної гути.
У заводоуправлінні зберігається стисла історія підприємства. В ній наводяться спогади робітника Степана Павлійчука. Вони, правда, стосуються міжвоєнних літ, тобто "польського" періоду. За його словами, в 1923 р. артіль склодувів під керівництвом Чемечного купила ділянку землі (близько одного гектара) і збудувала ванну піч на 9 квадратних метрів. Випускали бутлі, слоїки і лампове скло.
Скляна гута проіснувала недовго: в 1926 році вона збанкрутувала. Чомусь у спога дах нема згадки про 1927 р., коли костопільські робітники, висуваючи економічні вимоги, застрайкували.
У 1928 р. якийсь Шушкевич у спілці з однією графинею відкупив гуту і налагодив виробництво. Число робітників зросло до 160-ти. Працювали у три зміни. В 1935 р. Шушкевич продав готову продукцію і втік в Америку. До відновлення виробництва ошукана графиня не поверталася. Нічого не сказано у спогадах про другу половину 30-х років.
Після визволення Костополя від німецьких загарбників у травні 1944 р. склозавод відновив роботу. Підприємство очолив Журавський. Була пущена в дію невелика піч. Роботи виконувались вручну. Сировину привозили кіньми. Цех освітлювався керосиновими лампами. 1945 року завод реконструювали. Збудували велику ванну піч. Почали випускати віконне скло і господарський посуд. На 1959 р. припадає друга реконструкція підприємства. Був освоєний випуск електровакуумного скла. У 60-х роках стали до ладу 8 печей. Згодом виросли нові корпуси - виробниче та адміністративне приміщення, котельня, електропідстанція, очисна споруда тощо.
