Культура, освіта, спорт

Окрім загальноосвітніх шкіл, у Костополі працюють гуманітарна гімназія, ліцей-інтернат спортивного профілю і вище професійне училище №1. Мережу позашкільних закладів складають будинок школярів та юнацтва, станція юних техніків, школа інтелектуальних ігор «Сузір'я», дитячо-юнацька спортивна школа.

Культурний комплекс представлений Будинком культури, музичною школою, кількома бібліотеками, краєзнавчим музеєм тощо. Найбільш відомим своєю майстерністю колектив міста — народний ансамбль танцю «Веселка», відомий своєю участю у міжнародних фестивалях у Польщі, Словаччині та Молдові.

Також на благо культури беруть участь у громадському та культурному житті поліський гурт «Нивка» районного Будинку культури, народний аматорський ансамбль пісні і танцю «Калина», зразковий дитячий ансамбль «Журавлинка» дитячої музичної школи, циркова студія районного Будинку школярів та юнацтва.

Серед футбольних клубів варто відзначити любительський ФК «Горизонт», що за відсутності суттєвої підтримки з боку фінансових і владних кіл, тримається на ентузіазмі декількох осіб закоханих у цей вид спорту. Свої домашні зустрічі команда проводить на стадіоні «Колос».

Із Костополем пов'язані життєві шляхи відомих діячів української літератури та мистецтва — Юрія Жилка, Леоніда Мосендза, Ніла Хасевича та ін.

Пам'ятка архітектури

На початку 90-х років у місті побудовано православний храм, який зберігся донині. У книзі "Історико-статистичний опис церков і парафій Волинської єпархії" за 1912р., що вийшла в Житомирі, читаємо: "Церква Св.-Олександра Невського побудована в 1893 р.; служба Божа ведеться почергово".

Споруда цього дерев'яного храму належить до маловідомих зразків останнього періоду розвитку волинської монументальної архітектури кінця XIX - поч. XX століть з використанням так званого "єпархіального" стилю. Професійні архітектори орієнтувалися тоді на псевдоросійський "дух", а це вело до занепаду прогресивних народних традицій у будівництві церков.

Проте костопільські майстри досить тактовно підійшли до її зовнішнього оздоблення, що проявилось у помірному застосуванні стилізованого декору.

Костопільський храм є архітектурною пам'яткою дерев'яного зодчества кінця XIX - початку XX століть і охороняється законом Української держави. Біля церкви збереглися кілька поодиноких захоронень і одна братська могила вояків Української Народної Республіки, що загинули в боротьбі за незалежність України в 1919 році.

Про ці події розповідають старожили міста і дочка полковника Івана Лиходька - Галина Іванівна Швед, мешканка Острога. Її батько в ті далекі роки громадянської війни виводив з-під обстрілу козаків, що потрапили під перехресний вогонь більшовиків. Тоді загинуло більше 25 борців за свободу. Наприкінці 20-х рр. XX століття на їх могилі поставили пам'ятник, який був знесений після вересневих подій 1939 року. Не так давно костопільські просвітяни його відшукали і відновили.

Підприємства в місті Костополі

Історію розвитку післявоєнного Костополя не мож­на уявити без таких промислових об'єктів, як пе­редусім домобудівний комбінат, склозавод, меблева фабрика, заводи базальтових і теплоізоляційних матеріалів, продтоварів, "Будінструмент", комбінат будівельних матеріалів та ряд інших. Ми зупинимося на історії розвитку кількох з них, зокрема тих, які зробили місто таким, яким воно є сьогодні.

Домобудівний комбінат

Завдяки йому Костопіль відомий не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Без перебільшення можна сказати, що домобудівний комбінат давно став візитною карткою нашого міста, бо це -одне з найбільших деревообробних підприємств не тільки області, а й держави.

...Початок історії його - в минулому столітті. Жителі Полісся, як відомо, з давніх-давен займалися промислами з дерева. Для цього була сировина - ліси підступали до самісіньких жител. Але тільки в другій половині XIX ст., після скасування кріпосного права, з розвитком ринкових відносин, сюди наїхали спритні підприємці і вирішили перевести невеликі кустарні майстерні на промислову основу. Проте події Першої світової війни стали на перешкоді.

Польський уряд розглядав Західну Україну як сировинний придаток. Мало дбав про розвиток промисловості. Вирубували ліси і транспортували в центральні воєводства. Наприкінці 1939 р. була спроба створити державний лісокомбінат. Повністю реконструювати тартак не вдалося - знову спалахнула війна.

У період окупації про якийсь розвиток лісокомбінату годі говорити. Нарешті фронти відкотилися на Захід. Але канонади боїв ще доносились сюди, диміли згарища людських осель і промислових об'єктів. Після себе ворог залишив жахливі руїни. Та життя є життя. Воно має свої закони. Треба було, закачуючи рукави, братися за відбудову, загоювати криваві рани. Роботи - не початий край. Адже найцінніше обладнання гітлерівці вивезли в Німеччину. Залишилася парова машина і кілька пилорам. Згадує ветеран комбінату Л.П.Маковська, якій довелося відроджувати це підприємство: "На південно-західній околиці Костополя стояли дві невеликі дерев'яні будівлі. В одній з них пиляли колоди на дошки, в другій містилася контора. Навкруги цих будівель був пустир, порослий бур'яном".

З двох будиночків, трьох старих пилорам і одного локомобіля у вересні 1944 р. і розпочався, скажемо так, відлік нової історії домобудівного комбінату. Металурги Запоріжжя, шахтарі Донбасу, міста і села України чекали на продукцію деревообробної промисловості. І лісопильний завод запрацював на повну потужність.

У 1945 р. закладаються фундаменти під перші цехи, а вже наступного року невпинним потоком пішли на новобудови в різні кінці країни комплекти деталей для житлових будинків. Стали до ладу лісопильний, деревообробний та сушильний цехи. Заводська електростанція дала промисловий струм. Народне господарство вимагало нових видів продукції. І колектив комбінату налагодив серійний випуск столярки, паркету, фіброліту, деревостружкових, а згодом і ламінованих плит. На допомогу робітникам прийшли верстати. Продуктивність праці швидко зростала.

Минали роки. З невеликого підприємства домобудівний комбінат перетворився на потужне багатогалузеве виробництво, в якому трудився 5-тисячний колектив робітників, інженерно-технічних працівників і службовців.

Що являв собою цей господарський механізм? Це передусім - випуск деревостружкових і ламінованих плит. Три діючих лінії могли видавати щороку до 250 тисяч м³ ДСП. Плитний комплекс склав майже 50% випуску всієї продукції підприємства. Разом з тим це -і дверні та віконні блоки, різні види паркетів, пиломатеріали, гнутоклеєні деталі, різноманітні меблі від корпусних до малих форм з використанням відходів виробництва тощо.

Домобудівний комбінат можна назвати містечком у місті. Він має великі масиви житлових будинків по вулицях Степанській, М.Коперника і М.Грушевського, прекрасно оздоблений дитячий садочок, медико-санітарну частину, профілакторій, побутовий комбінат, торговий

центр, Будинок культури, тепличне і підсобне господарства та ін.

Лісопильно-деревообробне виробництво - одне з найстаріших на комбінаті. Тут виготовляють усе, що необхідно для обладнання житла. Значна увага приділялася житловій проблемі. Підприємство збудувало більше 2 тисяч квартир, а це - 40 відсотків від державного житла міста. Як тут не згадати добрим словом багаторічних керівників будівельних дільниць П. Г. Свища і Д. Т. Позняхівського!

А скільки сил та енергії віддали розвиткові підприємства його довголітні працівники, такі як Т.Д.Козак, К.О.Галкін, В.О.Рембезі, В.Г.Чоп, С.І.Жда-нюк, А.Б.Виногородський, М.В.Центалович та ряд інших! Вони не дожили до наших днів, але світлу пам'ять про них бережуть ті, хто з ними трудився, хто їх добре знав. Не поривають зв'язків з рідним комбінатом ветерани, які пішли на заслужений відпочинок. А їх чимало. Значний вклад у розвиток домобудівного як багатогалузевого господарства вніс у свій час Володимир Буров, який 23 роки очолював колектив ДБК. На його честь названа одна з вулиць міста.

Перший цех деревостружкових плит в Україні був споруджений на комбінаті, і його начальником став Г.І.Конаш - людина творчого характеру і організаторських здібностей. 20 років Григорій Іванович керував велетенським виробничим механізмом ДБК і п'ятитисячним колективом.

Щоб мати предметне уявлення про випуск продукції комбінату, наведемо кілька даних, опублікованих до 50-річчя підприємства у багатотиражці "Будівельник" (за ЗО грудня 1994 р.).

Відколи налагоджено випуск деревостружкових плит, їх виготовлено стільки, що можна було б ними обгорнути земну кулю по екватору (а це більше 40 тисяч кілометрів) 4 рази стрічкою ДСП шириною 1,8 метра. Замовники отримали віконних і дверних блоків таку кількість, що вистачило б для будинків міста з населенням 3 мільйони.

Паркетники видали продукції на 325 тисяч трикімнатних квартир. Або такий факт. Протягом 1945— 1968 рр. колектив ДБК виготовив збірних дерев'яних будинків для міста з населенням 1 млн.

В умовах глибокої фінансової та економічної кризи нинішньому директорові Іванові Сафатовичеві Вовчуку, хоча йому і притаманні високі ділові якості, нелегко тримати на плаву таке велике підприємство, яким є домобудівний комбінат.

Підприємство поки що тримається як може. В 1998 році воно наростило виробництво (порівняно з 1997-им) передусім за рахунок випуску деревостружкових плит і товарної продукції. Все "впирається" в сировину та електроенергію. Але завдяки бартерним, так би мовити, операціям виробничий процес не зупинився. В Росії за фанеру виміняли деревосировину, а меламін, потрібний для виготовлення ламінованої плити, - в Польщі, Німеччині, Австрії.

Орієнтуючись на попит населення, вдалися до розширення асортименту меблів. Нині випускають кухонні набори, м'які куточки для кухонь, двоспальні ліжка, набори для віталень, учнівські парти...

Гострою стала проблема виплати зарплати на комбінаті (нині тут трудиться 3,5 тис. чоловік). Вирішили запровадити власні чекові книжки. Через мережу магазинів, кафе за чеки можна придбати борошно, хліб, сіль, комбікорм, буває, що й масло та цукор. Для своїх працівників зменшена на 20 відсотків плата за послуги побуткомбінату, перукарні, дитсадка.

Хочеться вірити, що сучасні негаразди - то явище тимчасове. І гордість костопільців - домобудівний комбінат - твердо стане на ноги, запрацює на повну потужність, буде, як і раніше, годувальником третини жителів міста