7* Хімічна промисловість світу

Хімічна промисловість — одна з найголовніших галузей світової індустрії, яка нині належить до "авангардної трійки" поряд з металургією та машинобудуванням. У складі цієї галузі виділяють гірничохімічну промисловість (видобуток хімічної сировини); основну хімію (виробництво солей, кислот, лугів, мінеральних добрив) та хімію органічного синтезу (виробництво вихідних продуктів органічного синтезу, полімерних матеріалів — синтетичних смол і пластмас, хімічних волокон, синтетичного каучуку — та їхня переробка у готову продукцію). До хімічної галузі також належать фармацевтика, промисловість хімічних реактивів та особливо чистих речовин, лаків і фарб, побутова хімія тощо. Специфікою галузі є велика різноманітність сировини, що використовується, техніки та технології, що застосовуються. Сировинну базу для галузей хімічної промисловості становлять усі види горючих корисних копалин (особливо газ, нафта, сланці), мінеральна сировина (калійна, кухонна та інші солі, фосфорити, апатити, сірка), а також численні види відходів виробництва чорних і кольорових металів та самої хімічної промисловості.

На розміщення виробництв і підприємств хімічної промисловості впливають численні чинники, зумовлені специфікою виробничих процесів. Підприємства хімічної промисловості належать до сировинно-, водомістких та енергоємних виробництв. За водомісткістю хімічна промисловість випереджає всі галузі крім електроенергетики, причому значна частина води використовується в технологічному процесі, що призводить до її хімічного забруднення. У загальному споживанні енергоресурсів частка хімічної промисловості становить понад 10 %. Вплив різних чинників на розміщення підприємств розрізняється залежно від галузей хімічної промисловості. Так, підприємства з виробництва калійних добрив та соди розміщуються поблизу сировини; з виробництва хімічних волокон — у районах виробництва дешевої електроенергії; підприємства сіркокислотної та суперфосфатної промисловості в районах споживання готової продукції; підприємства азотних добрив — у районах споживання, поблизу нафто- та газопроводів. Специфіка органічного синтезу визначає доцільність розміщення усіх його стадій — від видобутку вуглеводної сировини до випуску готової продукції — на тій самій території. І тільки завершальні стадії органічного синтезу тяжіють до споживача — центрів машинобудування (це виробництво пластмас, синтетичного каучуку, гуми) та текстильної промисловості (виробництво хімічних волокон). Зростає також працемісткість хімічного виробництва — в міру збільшення ступеня обробки і переробки вихідних матеріалів. До того ж новітні наукомісткі галузі висувають високі вимоги до кваліфікації робочої сили.

Нині хімічна промисловість світу зазнає суттєвих перетворень у техніці та технології, що застосовуються, а це відповідно викликає зміни в її галузевій і територіальній структурах. Особливості розвитку і розміщення хімічної промисловості світу розглянемо спочатку за її основними галузями.

Основна хімія охоплює виробництво кислот, лугів та мінеральних добрив. Головними тенденціями останніх років щодо зміни сировинної бази для виробництва сірки та її сполук є відносне зменшення значення металорудної сировини, самородної сірки та відходів металургійних виробництв на користь елементарної сірки, яка отримується з нафти та природного газу. У зв'язку з цим сіркокисле виробництво комбінується з газо- та нафтопереробними заводами. При цьому використання сірки як супутнього продукту при переробці нафти чи природного газу виявляється більш економічним, а також пов'язане із заходами щодо охорони навколишнього середовища, оскільки сюди входить утилізація екологічно шкідливих відходів основного виробництва. Найбільшим світовим експортером сірки є Канада Самородна сірка ще зберігає своє значення в сировинній базі США, Мексики, Польщі, Туркменії. До першої десятки країн світу з виробництва сірчаної кислоти входять США, Китай, Росія, Японія, Україна, Франція, Німеччина, Іспанія, Бразилія.

Виробництво мінеральних добрив (фосфатних, калійних, азотних та комплексних) є важливою галуззю хімічної промисловості. З усіх видів мінеральних добрив, що виробляються, майже половина припадає на азотні, понад 25 % — на фосфорні та близько 20 % — на калійні. Світова промисловість мінеральних добрив зазнала глибоких змін за останні 50 років. Так, число країн-продуцентів зросло з ЗО до 80, в основному за рахунок виробників азотних добрив. Два регіони — Азія та Східна Європа (включаючи Україну) разом виробляють понад 45 % добрив і ще 26 % — держави Північної Америки. При цьому основними споживачами мінеральних добрив є країни Азії (Китай, Індія та ін.). Для виробництва фосфатних (фосфорних) добрив (простий і подвійний суперфосфати) використовують два види природної сировини — фосфорити та апатити. Підприємства, що працюють на цій сировині і виробляють фосфоритне борошно, розміщуються в місцях видобутку цих видів корисних копалин, але багато сировини також експортується. Більша частина видобутку сировини для виробництва фосфорних добрив зосереджена в СІЛА, Марокко, Китаї, Росії (рис. 13.11). Значні ресурси та видобуток — у Тунісі, Йорданії, Ізраїлі, Сирії, Бразилії, на островах Тихого океану (Науру, Різдва); Близько 1/3 фосфорної сировини йде на експорт, найбільші експортери — США, Марокко, Йорданія, Ізраїль, Туніс. Найбільшими світовими виробниками фосфорних добрив є США, Китай, Індія, Росія, Україна.

Виробництво калійних добрив (95 % — хлористий калій, а також калімагнезія та сульфат калію) розміщується звичайно поблизу родовищ калійної солі. Воно не потребує великих витрат палива та енергії. Калійну сіль видобувають у 14 країнах світу (й т. ч. в Україні). Серед найбільших світових виробників калійних добрив слід назвати Канаду, Німеччину, Росію, США, Білорусь, Францію, Україну.

Головною сировинною базою для виробництва азотних добрив (сульфат амонію, аміачна селітра, сечовина та карбамід) є природний газ, який служить основним джерелом вихідної речовини для їх отримання — аміаку. Цей вид добрив найбільш необхідний рослинам. Підприємства з виробництва азотних добрив розміщуються поблизу газових промислів або суміщені з підприємствами коксохімічної промисловості та чорної металургії повного складу. Нові підприємства з випуску азотних добрив розміщуються також вздовж трас магістральних газопроводів. Найбільшими світовими виробниками азотних добрив нині є Китай, США, Індія, Канада, Україна, Росія. За останні роки до значних виробників увійшли також Мексика та країни Перської затоки (Іран, Кувейт, Катар та ін.), багаті на нафту та природний газ. Крім того, виробляють комплексні добрива: складні (які отримують у результаті хімічної взаємодії сировини та реагентів) та змішані (отримують шляхом механічного змішування різних видів добрив). Найвідоміші з них — амофос, нітрофос, карбоамофос

Хімія органічного синтезу — нова динамічна галузь хімічної промисловості світу, значення якої зростає завдяки розвитку нафтохімії в умовах швидкого зростання кількості та потужностей нафтопереробних заводів, збільшення видобутку природного газу, розвитку трубопровідного транспорту тощо. Хімія органічного синтезу виробляє величезну кількість органічних сполук із сировини, що містить вуглеводень (нафта, природний газ, вугілля), шляхом його синтезу.

Основний органічний синтез включає виробництво спиртів, органічних кислот, розчинників. Далі йде виробництво продукції органічного синтезу (пластмас, синтетичних смол, хімічних волокон, синтетичного каучуку) та переробка полімерних матеріалів (виробництво автопокришок, гумотехнічних виробів, продукції з пластмас тощо), а також виробництво лаків, синтетичних фарбників, продукції побутової хімії та ін. Зміни в сировинній базі хімії органічного синтезу призвели до суттєвих зрушень у географії галузі. У старих районах, де ця галузь починала розвиток на базі вуглехімії, вона не зникла зовсім, а була переведена на нафтохімічну сировину. Однак виникли і нові великі підприємства та хімічні центри, зокрема у країнах, багатих на нафту та газ, що раніше лише експортували цю сировину (держави Перської затоки, Мексика, Венесуела та ін.) Наприклад, п'ятдесят років тому все виробництво етилену (найбільш масового з олефінів) зосереджувалося в США (95 %) та в Західній Європі. Нині на СІЛА припадає лише близько 1/3 виробництва етилену, частка Західної Європи — 30%, Японії — 10 %, а частка країн, що розвиваються (яка ще в 1960 р. становила 1 %), нині вже перевищила 25 % і, за прогнозами фахівців, незабаром досягне 1/3 світового виробництва.

Особливості розвитку хімічної промисловості світу у другій половині XX — на початку XXI ст. відображають швидке зростання випуску полімерних матеріалів. Так, за 1938—2000 рр. світове виробництво хімічних волокон зросло з 850 до 35 800 тис. т (в 42 рази), пластмас і синтетичних смол — з 350 до 137 000 тис. т (у 391 раз), а "наймолодшого" полімеру — синтетичного каучуку — з 85 до 10 200 тис. т (у 120 разів). Змінилася й географія виробництва полімерних матеріалів. Якщо в минулому дуже високою була частка Північної Америки і Західної Європи (наприклад, одразу після Другої світової війни 95 % світової продукції синтетичного каучуку припадало на США), то нині ситуація змінилася радикально. Так, з восьми країн — найбільших світових виробників синтетичного каучуку чотири — це представники Азії та Латинської Америки (США, Японія, Росія, Франція, Німеччина, Китай, Республіка Корея, Бразилія).

Хімічні волокна поділяють на штучні (целюлозні), що отримуються з природних полімерів, та синтетичні, сировиною для виготовлення яких є вуглеводень. До кінця 1960-х років виробництво штучних волокон перевищувало виробництво синтетичних, але нині співвідношення між ними становить приблизно 1 : 9. До першої десятки країн за обсягом випуску цієї продукції належать як розвинені країни, так і країни, що розвиваються: Китай, США, Тайвань, Республіка Корея, Індія, Японія, Індонезія, Італія, Таїланд. Причому дуже швидко зростає виробництво хімічних волокон у країнах Східної та Південно-Східної Азії.

Світове виробництво синтетичних смол і пластмас ще на початку 2000-х років перевищило 100 млн т. Більша частина потужностей зосереджена в Західній Європі та Північній Америці. Основна вихідна сировина — газ. Серед країн — світових лідерів з випуску пластмас в основному економічно розвинені країни: США, Японія, Франція, Німеччина, Нідерланди, Італія, Бельгія, а також Республіка Корея та Китай.

Регіональні особливості хімічної промисловості світу полягають у такому.

1. Провідний район — Західна Європа, частка якої (за вартістю) перевищує ЗО % продукції світової хімічної промисловості, аай виробництвом її продукції на одного мешканця — перевищує рівень США. Країнами — лідерами в цьому регіоні є Німеччина (понад 25 % світового виробництва), Франція, Велика Британія, Італія. Чотири з п'яти найбільших у світі транснаціональних корпорацій хімічної галузі — європейські. Це німецькі "Баєр", "БАСФ", "Хьохст" та британська компанія "ПСІ" (Ітрегіаі Сетісіе Іпсшаіігу). У низці країн цього регіону, що займають вигідне транспортно-географічне положення (Нідерланди, Бельгія, Італія), виникла потужна нафтохімічна промисловість, що значно перевищує їх власні потреби. Великі країни (Німеччина, Франція, Велика Британія) мають розвинену багатогалузеву хімічну промисловість, але найхарактернішою для них є спеціалізація на виробництві продукції тонкого органічного синтезу (зокрема, хіміко-фармацевтичної). Західноєвропейському регіону характерні велика частка наукомісткої дорогої продукції (синтетичних фарбників, лаків, лікарняних препаратів, спеціальних хімікатів), а також висока експортність галузі. Так, Нідерланди і Бельгія експортують понад 70 % виробленої продукції, Німеччина, Швеція, Норвегія — понад 50 %. У цілому регіон експортує понад 40 % хімічної продукції (в т. ч. понад 80 % припадає на торгівлю в межах ЄС).

2. Північна Америка — другий за обсягом продукції регіон хімічної промисловості світу. її частка становить близько ЗО % світового виробництва, причому частка США — 26 %. Країни регіону володіють власними значними сировинними ресурсами для хімічної галузі. Збільшилися виробництво і торгівля в межах НАФТА. США та Канада вирізняються на світовому ринку як найбільші світові виробники та експортери мінеральних добрив, фармацевтичних препаратів, синтетичних і полімерних матеріалів тощо. У США розміщений найбільший нафтохімічний комбінат світу — "ТЕХАС" (м. Х'юстон в однойменному штаті).

Новий регіон розвиненої хімічної промисловості сформувався в Азії. Його частка у виробництві хімічної продукції світу становить близько ЗО %, а у споживанні — понад 40 %. За випуском деяких хімічних товарів (мінеральних добрив, хімічних волокон) Азія вже випередила інші регіони світу. Особливо виділяються Японія, Китай та країни "нової індустріалізації". Зокрема, Японія, юлодіючи дуже обмеженими ресурсами, має добре розвинену хімічну промисловість, яка за виробництвом багатьох видів хімічних товарів займає друге-третє місце у світі, а за виробництвом полімерів перевищує Німеччину. В Японії нині скорочується виробництво дешевих хімікатів, але продовжується розвиток наукомістких галузей (виробництво нових полімерів, у т. ч. полімерів із пам'яттю, т. зв. інтелектуальних полімерів, що відновлюють колір та форму; біотехнологічного виробництва, фармацевтики тощо). Хімічна промисловість Китаю за останні роки прискорила розвиток, хоча в цій країні все ще переважає виробництво продуктів основної хімії. Однак слід зазначити, що за обсягами виробництва пластмас, хімічних волокон та синтетичного каучуку Китай вже увійшов до першої десятки світових виробників. "Нові індустріальні країни" Азії, що мають вигідне транспортно-географічне положення, також перетворюються на значних виробників хімічної продукції, спеціалізуючись на випуску синтетичних продуктів та напівпродуктів. А в країнах Південно-Західної Азії (регіон Перської затоки) побудовані комбінати з виробництва азотних добрив, напівфабрикатів для органічного синтезу, фармацевтичних товарів.

4. Хімічна промисловість країн, що розвиваються, в Азії, Африці, Латинській Америці зростає в останні десятиліття прискореними темпами, але насамперед у країнах, що мають власні значні поклади нафти і газу. Так, у країнах Перської затоки, в Індонезії, Венесуелі та інших збудовано багато підприємств з випуску азотних добрив і нафтохімічних напівфабрикатів. Вони виробляють продукцію на експорт. Гігантський комплекс нафтохімічних підприємств у регіоні Перської затоки (Саудівська Аравія, ОАЕ, Іран, Кувейт) нині є головним конкурентом країн Західної Європи та Японії. Однак у цілому країни, що розвиваються, як і раніше, мають недостатній рівень розвитку хімічної промисловості, особливо тонкої хімії, і змушені імпортувати ліки, отрутохімікати для сільського господарства, мінеральні добрива тощо.

Для сучасного світового господарства в цілому характерне поглиблення міжнародного поділу праці, що відображається у зростанні експортності хімічної продукції. Причому торгівля здійснюється переважно між промислово розвиненими країнами. Так, за обсягами експорту хімічної продукції виділяються: Німеччина (перше місце у світі), США, Велика Британія, Франція, Нідерланди, Бельгія, Швейцарія, Японія.

Більша частина продукції хімічної галузі виробляється на підприємствах найбільших ТНК. Отримала розвиток і науково-виробнича кооперація між підприємствами, що належать до різних ТНК. Так, будівництво нафтохімічного комплексу в Саудівській Аравії здійснювалося за участю американських та японських фірм. Найбільшими у світі "хімічними" ТНК є американська "Дюпон", а також уже згадані німецькі "Баєр", "БАСФ" та "Хьохст", британська компанія "ПСІ", італійська "Монтедісон", французька "Рон-Пуленк", японська "Міцубісі кемікл" та ін.