4. Чорна металургія

Чорна металургія — одна з найстаріших галузей світової промисловості, до якої належать підприємства з видобутку та збагачення рудної і нерудної сировини, з виробництва чавуну, сталі, прокату, феросплавів та виробів подальшої переробки. Ця галузь базова, оскільки є основою розвитку машинобудування та будівництва, постачальником конструкційних матеріалів для технічного оснащення всіх галузей світового господарства.

На початку XX ст, чорна металургія була розвинена в небагатьох країнах світу. Так, 80 % світової виплавки сталі було сконцентровано в СІЛА, Великій Британії, Бельгії, Люксембурзі та в Росії (причому головною металургійною базою останньої були підприємства Донбасу та Придніпров'я). Протягом наступних десятиліть географія галузі суттєво розширилась. Нині галузь наявна в більшості розвинених країн і країн, що розвиваються, а виробництво чорних металів зросло в багато разів. Однак в останні роки темпи розвитку цієї галузі уповільнилися, а її значення стало знижуватися. Це зумовлено передусім конкуренцією з боку кольорової металургії та хімічної промисловості, що все більше продукують матеріали-замінники чорних металів (сплави легких металів, пластмаса, кераміка тощо).

Основна вихідна сировина для отримання чорних металів — залізна руда, використовується також марганець, коксівне вугілля та руди різних металів (кобальт, хром, вольфрам, молібден, нікель тощо). Технологічний процес виробництва чорних металів включає такі стадії: видобуток і збагачення залізної руди, плавка (виробництво чавуну і сталі), виготовлення прокату й феросплавів, тому більшість підприємств галузі — комбінати повного циклу. На їхнє розміщення впливають такі чинники, як природно-ресурсні, транспортні, територіальної концентрації виробництва, екологічні. Причому у світовому господарстві наявний значний розрив між районами видобутку та споживання рудної сировини (1/2 руди йде на експорт). З орієнтацією на сировину та паливо сформувалися такі потужні металургійні бази світового значення, як Донбас — Придніпров'я в Україні, біля Великих озер — в США, Рурська — в Німеччині, Сілезька — в Польщі.

Нині в чорній металургії все ширше застосовуються новітні технології, коли сталь отримують безпосередньо з металобрухту методом електроплавки. За такою схемою виробляють метал в Індії, Китаї, СІЛА, Південній Кореї тощо. Змінилися й чинники розміщення таких підприємств: вони тяжіють до океанських і морських портів з орієнтацією на привізний металобрухт. Так, в Японії, Південній Кореї на узбережжі розміщено 4/5 усіх потужностей підприємств чорної металургії. Чітко виражене тяжіння первинних металургійних підприємств до морських портів у Західній Європі та СІЛА, де недавно був побудований найбільший у світі комбінат біля м. Балтимор на узбережжі Атлантичного океану.

У світовому господарстві переважна частка виробництва чорних металів, як і раніше, зосереджена в розвинених країнах (Японії, СІЛА, Німеччині, Італії). До недавнього часу перші місця з виробництва чорних металів займали Японія та СІЛА, однак на сьогодні на перше місце стрімко вийшов Китай. На першу десятку країн-виробників припадає 2/3 світового виробництва сталі. Українська чорна металургія займає восьме місце у світі

Перші десять країн світу за виплавкою сталі, 2007 р., млн т. Китай, Японія, США, Росія, Ьвдія, ГЕвд. Корея, Німеччина, Україна, Бразилія, Італія. Нині тенденціями розвитку чорної металургії світу є такі. 1. Зростає частка країн, що розвиваються, у світовому обсягу виробництва чорних металів (у 1950 р. — менше 2 %, в 2006 р. — 15 %), що зумовлене переміщенням виробництва чорних металів ближче до

9

основних регіонів видобутку високоякісної руди, а також посиленням природоохоронних вимог у розвинутих країнах, які намагаються позбавитися екологічно "брудних" виробництв на своїй території.

2. Останніми роками дуже швидкими темпами розвивається чорна металургія в Китаї, Індії, Бразилії, Республіці Корея, Туреччині. Виплавка сталі в Китаї тільки за період з 1993 до 2007 р. зросла з 89 млн т (друге місце у світі після Японії) до майже 500 млн т (перше місце у світі) в 5,5 разу. Індія і Бразилія випередили кожна за обсягом виплавки сталі Велику Британію та Францію, а Республіка Корея обійшла Італію, а нещодавно — й Німеччину (див. рис. 13.2).

3. Вплив НТР та впровадження в чорну металургію нових методів виплавки металів привело до суттєвої зміни структури виробництва металів. Зросло значення електрометалургії (що дає змогу отримувати більш дешеву та якісну сталь), а також високо-економічних киснево-конверторних технологій. Наприклад, із застосуванням останніх у країнах Західної Європи та Японії виплавляється близько 3/4 усієї сталі

Країна	Спосіб виплавки
	киснево-кон-	Електропла-	маргенівсь	безперервний
	вертований	вильний	кий
Японія	69,5	30,5		96,6
Німеччина	70,8	29,2		96,0
OHA	53,8	46,2		94,7
Україна	58,9	12,8	28,3	36,6

4. На асортимент продукції чорної металургії дуже впливає оіюцифіка господарства країн світу. Так, у СІЛА та Японії традиційно великою є частка виробництва тонколистового прокату, що пов'язане з розвитком автобудівної промисловості і з виробництвом побутової електроапаратури, а в Китаї та Південній Кореї — середньо- та товстолистового прокату, що споживається в основному в суднобудуванні тощо.

У світовому господарстві багато потужних експортерів сталі та виробів прокату водночас є також великими імпортерами, що свідчить про розвинений внутрішньогалузевий міжнародний поділ праці в галузі.

До найбільпіих світових експортерів сталі (переважно у вигляді прокату і труб) належать Японія, Німеччина, країни Бенілюксу, Франція, Італія, Велика Британія, Республіка Корея і Україна 5. Кольорова металургія світу

Кольорова металургія також належить до найстаріших галузей світової промисловості. За стадіями технологічного процесу галузь об'єднує видобуток і збагачення руди, а також виплавку кольорових металів та сплавів. Виділяють металургію важких і легких кольорових металів. Низький вміст металу в рудах важких кольорових металів вимагає їх обов'язкового збагачення, при цьому виділяють кожний компонент руди. Збагачена руда плавиться у спеціальних печах з метою отримання т. зв. чорнового металу, який потім підлягає очищенню від шкідливих домішок (рафінуванню). Отриманий рафінований метал використовується у вигляді прокату різного профілю.

На розміщення підприємств кольорової металургії впливає багато природних та економічних чинників. Раніше ці підприємства розміщувались переважно поблизу районів видобутку сировини (сировинний чинник), оскільки переважала металургія важких кольорових металів. Руди цих металів відрізняються низьким вмістом металу в руді. Так, для отримання 1 т міді необхідно близько 100 т руди, 1 т олова — понад 300 т руди тощо.

Із середини XX ст. прискорено розвивається металургія легких кольорових металів (особливо алюмінієва промисловість), тому посилилася енергетична орієнтація в розміщенні галузі. Руди легких металів (алюміній, титан, магній) значно багатші за вмістом металу, але їхнє виробництво потребує величезної кількості електроенергії. Тому заводи розміщують здебільшого поблизу джерел дешевої енергії (біля ГЕС) або в районах видобутку дешевого палива (наприклад, у країнах Близького Сходу).

З 1970-х років почала інтенсивно використовуватись вторинна сировина для виробництва кольорових металів (нині за рахунок переплавки отримують 1/5 олова, 1/4 алюмінію, до 2/5 міді, 1/2 свинцю), а також посилюється орієнтація підприємств галузі на споживача. Сьогодні кольорова металургія світу виробляє 70 видів різноманітних металів, при цьому до 96 % усіх металів, що виробляються, припадає на алюміній, мідь, цинк та свинець.

Кольорова металургія має особливості як в економічно розвинених країнах, так і в країнах, що розвиваються. У перших ця галузь характеризується низьким ступенем забезпеченості сировиною, значною та швидко зростаючою часткою вторинної сировини у виробництві металів, більш повною структурою (у т. ч, виплавкою рідкісних і стратегічно важливих металів — титану, кобальту, танталу,

ю

германія). Переважаючими в розміщенні підприємств є транспортно-енергетичний і споживчий чинники, а сировинний має менше значення. Головні райони концентрації ресурсів і видобутку сировини для виробництва основних кольорових металів серед промислово розвинених країн зосереджені в Канаді, Австралії, ПАР, а також у Казахстані, Росії, Китаї. Більшість підприємств кольорової металургії розвинених країн працює на імпортній сировині.

У країнах, що розвиваються, кольорова металургія характеризується високим ступенем забезпечення сировиною, перевагою нижчих стадій (видобутку та збагачення, виробництва чорнового металу) у структурі галузі, а також енергосировинною спрямованістю при розміщенні підприємств. Протягом останніх років у цих країнах зросло виробництво майже всіх кольорових металів (іноді в декілька разів), що пов'язано з відсутністю природоохоронного регулювання. Саме у країнах, що розвиваються, зосереджена більша частина покладів руд кольорових металів, однак їхня частина у виробництві та кінцевому споживанні кольорових металів значно нижча. Так, частка цих країн у світових запасах бокситів становить 3/4, у їхньому видобутку — 1/2, виплавці алюмінію —1/5, а у споживанні останнього — лише 1/10. Подібна ситуація спостерігається і щодо інших кольорових металів. Виняток становить лише виробництво олова з часткою цих країн понад 80 %, але ж і основні запаси олов'яних руд зосереджені в Малайзії, Бразилії, Індонезії, Таїланді та Болівії. Великі запаси мідної руди знаходяться в Чилі, Зімбабве, Замбії, Заїрі, Перу, Казахстані, Росії (а з розвинених країн — у СІЛА та Канаді). Виплавка чорнової міді здійснюється в США, Японії, а також у Чилі, Замбії, Заїрі. Основними виробниками рафінованої міді є СІЛА, Японія, Росія, Казахстан, Чилі, Канада і Бельгія.

Зупинимося детальніше на характеристиці алюмінієвої промисловості світу, яка є найбільшою підгалуззю кольорової металургії. Ця підгалузь включає три основні стадії, що становлять єдиний виробничий цикл: видобуток алюмінієвих руд (бокситів, нефелінів, плунітів), виробництво глинозему та виплавку металічного алюмінію. Все більшого значення в останні роки набуває виробництво металу із вторинної сировини (понад 25 %).

Алюмінієва промисловість виникла тільки в кінці XIX ст. У 1895 р. світове виробництво алюмінію становило лише близько 2,5 тис. т. З того часу воно зросло майже в 10 тис. разів і досягло 24—25 млн т (у т. ч. тільки виробництво первинного алюмінію — 28 млн т (2006 р.) — рис. 13.5). Отже, це одна з найдинамічніших галузей промисловості світу, географія якої з кожним роком ускладнюється. Якщо у 1900 р. алюміній вироблявся у 6 країнах світу, в 1950 р. — вже в 17, то нині первинний алюміній отримують у понад 50 країнах світу, число яких зростає. Однак незважаючи на ці процеси, рівень концентрації видобутку сировини, виробництва і споживання металу за країнами світу залишається досить високим. Так, 60 % видобутку бокситів забезпечують три країни — Австралія, Гвінея, Ямайка; 50 % світового виробництва глинозему — Австралія, США, Ямайка; 40 % світової виплавки первинного алюмінію — США, Канада, Росія; 70 % виробництва вторинного алюмінію — США, Японія, Німеччина; 50 % металу споживається в США, Японії, НімеччиніЯкі ж зрушення відбулися в географії алюмінієвої промисловості? Перед Другою світовою війною 3/5 бокситів видобувалося в Європі, де особливо виділялися Франція та Угорщина. Однак у 1980 р. Франція за обсягом видобутку бокситів займала лише 10-те місце, а в 1991 р. їх видобуток був припинений через вичерпання покладів, а алюмінієва промисловість країни переорієнтувалася на імпортну сировину (3/4 з Гвінеї). У 2006 р. світовий видобуток бокситів становив 127 млн т і зосереджувався переважно у країнах, що розвиваються (Гвінея, Ямайка, Бразилія, Суринаміндія, Індонезія). З промислово розвинених країн видобутком бокситів вирізняється лише Австралія (1/3 світового видобутку — понад 46 млн т). Щодо наступних стадій виробництва алюмінію, то виробництво глинозему, а особливо виплавка металічного алюмінію, в основному сконцентровані у промислово розвинених країнах

Десять найбільших країн світу за виробництвом первинного алюмінію, 2000 р., тис. т. США,Росія, Китай, Канада, Австралія, Бразилія, Норвегія, Німеччина, Індія, Венесуела.

Основні напрями міжнародних перевезень бокситів металургійних сортів: з Австралії до США, Венесуели та Європи; з Бразилії до США та Венесуели; з Гвінеї в Північну Америку та Європу. У 2000 р. було вироблено 49 млн т глинозему. Найбільші його виробники: Австралія (15 млн т), США (5,5), Ямайка (5,1), Китай (4,2 млн т), а також Бразилія, Суринам, Венесуела, Росія, причому виробництво глинозему тільки в Австралії з 1960 до 2006 р. зросло в 400 разів (з ЗО до 15 тис. т). Відмінності в чинниках розміщення глиноземних та алюмінієвих заводів зумовлюють територіальні розриви в їх локалізації, а також великі обсяги далеких перевезень самого глинозему.

У розміщенні світового виробництва первинного алюмінію теж відбулися суттєві зміни. Так, якщо в 1950 р. 3/4 світового ви робництва алюмінію було зосереджено тільки у двох країнах — США та Канаді,

п

то нині частка розвинених країн становить 60 %. Весь приріст світового виробництва первинного алюмінію з 1950 до 2006 р. (відповідно з 1,5 до 24 млн т) забезпечувався зростанням потужностей і виробництва в Австралії, Бразилії, Венесуелі, Ірані, Бахрейні, ОАЕ. Водночас в Японії та Республіці Корея виробництво первинного алюмінію було ліквідоване (відповідно протягом 1980—90-х років). Основну роль у нарощуванні потужностей алюмінієвих заводів у світі відіграють транснаціональні корпорації промислово розвинених країн, що займають ключові позиції в цій галузі. Розрив між добувними країнами і виробниками металу спостерігається також у видобуванні свинцю. За видобутком руди домінують Австралія, США, Канада, Росія, Перу, Мексика. При цьому серед найбільших виробників металу — СІЛА, країни Західної Європи, Росія.

У країнах Східної Європи кольорова металургія не отримала значного розвитку через обмеженість сировинної бази. Найбільш повну структуру виробництва має Польща (мідь, цинк, свинець — сировинна та енергетична орієнтація). В Угорщині розвивається алюмінієва промисловість (на власній сировині). Більш багата ресурсна база — в колишніх республіках Югославії, де добувають боксити, мідь (раніше 1/2 видобутку сировини експортувалася). Те саме можна сказати й про Україну, кольорова металургія якої представлена виробництвом алюмінію і глинозему (з імпортних бокситів), титаномагнієвими, нікелевими та ртутними підприємствами (власна сировина). Багатими різноманітними покладами руд кольорових металів володіє Китай, зокрема родовищами вольфраму, олова, сурми, міді, цинку, свинцю, рідкісноземельними та іншими металами (причому ці запаси мають світове значення). Однак поки що рівень і масштаби розвитку кольорової металургії в цій країні невеликі через недостатнє енергозабезпечення галузі.