6. Світове машинобудування

Машинобудування — головна галузь обробної промисловості світу. Саме ця галузь відображає рівень науково-технічного прогресу та обороноздатності країни, визначає розвиток інших галузей господарства. Сучасне машинобудування складається з великої кількості підгалузей і виробництв. В економічно розвинених країнах на продукцію машинобудування припадає 35—40 % об-244

оягу промислового виробництва та 25—35 % зайнятих у промисловості. У країнах, що розвиваються, значення цієї галузі значно менше.

Машинобудування — складна диференційована галузь промисловості. З огляду на продукцію, що випускається, особливості розміщення та технології виділяють такі підгалузі: загальне машинобудування, електротехнічне та електронне, транспортне, ракетно-космічне тощо. Є й іннгі класифікації галузей машинобудування. Наприклад, за техніко-економічними особливостями виділяють метало-, праце- та наукомістке машинобудування. На розміщення машинобудівних підприємств впливає багато чинників, зокрема забезпечення трудовими ресурсами, транспортний, споживчий чинники, а також чинник наукомісткості, а для деяких металомістких підгалузей ще й сировинний (близькість до центрів чорної металургії). В останні роки країни з дешевою робочою силою опинилися в більш сприятливій ситуації щодо розвитку працемістких підгалузей машинобудування, ніж країни, що володіють сировинними ресурсами. Важливим чинником, який впливає на розвиток цієї галузі, став розвиток науки і техніки, досягнення НТР. Машинобудівне виробництво ускладнюється, тому виділяються країни — виробники масової продукції і виробники наукомісткої продукції підвищеної складності, розвиваються зв'язки щодо спеціалізації та кооперування між країнами.

Частка загального машинобудування, яке в кінці 1980-х років займало перше місце, знизилася. Це пов'язано зі скороченням виробництва сільськогосподарських машин, текстильного устаткування тощо. Водночас збільшився випуск дорожньо-будівних машин та верстатів, з'явилися нові виробництва, наприклад робототехніка, офісне устаткування тощо. Загальне машинобудування надзвичайно багатопрофільне. За різними класифікаціями воно охоплює від 300 до 360 основних виробництв. Серед них верстатобудування, випуск виробничого устаткування, сільськогосподарських машин, дорожньо-будівного устаткування, двигунів, насосів, поліграфічного устаткування тощо. Нині відбувається процес систематичного зрушення загального машинобудування в менш розвинені країни, куди передаються найбільш працемісткі виробництва, зокрема суднобудування, сільськогосподарське машинобудування, виробництво дорожньо-будівельних машин тощо.

Так, лідерами верстатобудування є Німеччина, Японія, СІЛА, Італія, Швейцарія. На всю групу країн, що розвиваються, припадає всього 6 % випуску продукції машинобудування (за вартіс тю), включаючи випуск верстатів у Республіці Корея, Індії та Бразилії.

Інакше розміщені підприємства сільськогосподарського машинобудування: у країнах, що розвиваються, виробляється до 40 % сільськогосподарських машин, ЗО % тракторів. Все ж залишаються істотні відмінності між розвитком цієї галузі у високо-розвинених країнах і країнах, що розвиваються. Для перших характерні не тільки вироблення більш складних машин, а й спеціалізація на випуску їх різних комплексів (наприклад, для комплексної механізації ферм). Другі часто виробляють застарілу продукцію, яка в розвинених країнах вже не випускається. Так, Бразилія ще в 1990-х роках виробляла до 100 тис. жаток у рік.

Дуже обмежене коло країн — виробників продукції важкого машинобудування. У недалекому минулому вся її номенклатура вироблялася в США, Японії, Німеччині, Великій Британії. Нині до цієї групи підтягується Китай, але в ньому ця галузь поки що не задовольняє навіть внутрішній попит. Хоча на світовому ринку Китай вже з'явився з малопотужною та нескладною технікою, він залишається значним імпортером продукції важкого машинобудування. Інші постачальники цієї продукції вирізняються на світовому ринку тільки окремими виробами: наприклад, Швеція та Фінляндія — устаткуванням паперової промисловості, Австрія — металургійним устаткуванням, Швейцарія — верстатами. Тільки Франція та Італія мають ширшу номенклатуру продукції важкого машинобудування, але повністю свій ринок вони не задовольняють. У цілому найбільшим експортером продукції загального машинобудування є Німеччина, друге місце посідають США, третє — Японія. Серед країн, що розвиваються, виділяються Китай, Бразилія та Індія.

Електротехніка та електроніка виокремились у дві галузі, хоч друга виросла з першої. Незважаючи на першість електротехніка є "бідною сестрою" в електронно-електротехнічній родині. У виробництві електротехнічної продукції за особливостями технології та організації виробничого циклу розрізняють виробництво побутових електроприладів (т. зв. білої кухонної техніки) та промислового енергоустаткування. Перший напрям нині зосереджений у країнах Східної Азії (Японія, Китай, Республіка Корея, Тайвань та ін.) і характеризується великими обсягами виробництва (мільйонні "наклади"). Другий має одиничний дрібносерійний характер, зосереджений на небагатьох заводах розвинених країн, що обслуговують світовий ринок. Так, у США — це Пітсбург ("колиска" компанії "Вестінгауз Електрик"), Сенектаді поблизу Нью-Йорка (батьківщина компанії "Едісон"), Мілуокі у штаті Вісконсин. У Західній Європі подібні підприємства розміщуються в Манчестері (Велика Британія, фірма "Метро-Вікерс"), Бадені (Швейцарія, фірма "Браун-Бовері"), Нюрнберзі (Німеччина, фірма "Сіменс"), Ейндговені (Нідерланди, фірма "Філіпс").

Країна	Експорт, млрд дол.	Утому числі,%
		загальне машино-	електротехнічн е та електронне	транспортне машинобудув	інші підгалузі
США	384,7	34,3	28,8	21,4	9,5
Німеччина	338,7	32,2	20,5	40,5	7,1
Японія	303,7	28,8	29,1	34,2	7,9
Франція	140,9	27,2	22,9	44,7	5,6
Велика Британія	137,6	37,8	23,5	24,7	8,6
Китай	134,5	36,6	50.1	7.5	5.8
Республіка Корея	100,5	26,5	44,0	27,9	1,6
Мексика	99,9	23,1	42,8	28,7	5,4
Італія	99,5	48,2	19,7	26,4	5,7
Сянган	99,5	27,2	59,0	1,7	12,1
Канада	98,8	21,8	12,1	62,7	3,4
Сінгапур	84,0	38Д	53,6	1,6	5,6
Нідерланди	64,1	53,6	17,2	17,0	12,2

Складено за: Світова економіка : підручник / A.C. Філіпенко, B.C. Будкін, О.І. Рогач таін. — К. : Либідь, 2007. —С. 292.

Електронна промисловість теж поділяється на два напрями: військово-промисловий і побутовий. Перший розвинений у США, країнах Західної Європи, Японії. Виробництво побутової електротехніки нині майже повністю монополізовано країнами Східної (Японія, Китай, Республіка Корея) та Південно-Східної Азії (Малайзія, Філіппіни, Таїланд, Індонезія, Сінгапур тощо) (рис. 13.9). Якщо в США співвідношення між обсягами випуску військово-промислової і побутової електроніки становить 10 до 1, то в Японії остання забезпечує 80 % загального виробництва підгалузі. Ще більшу частку побутова електроніка становить у нових індустріальних країнах (НІС) Азії, де вона розосереджена у багатьох виробників. У результаті імпорт побутової електроніки з цих країн та Японії до США досягає 20 млрд дол., тобто майже однаковий із внутрішнім виробництвом. Західноєвропейська електронна промисловість з напруженням витримує конкуренцію з ШК Азії, а її частка на світовому ринку невпинно скорочується. Недарма в боротьбі за світовий ринок мікроелектроніки у XXI ст. об'єднали свої зусилля компанії "Філіпс" (Нідерланди) та "Сіменс" (Німеччина).

Десять найбільших країн світу за випуском телевізорів, 2002 р., млн. КитайДндонезія, Туреччина, Малайзія, США, Польща, Бразилія, Франція, Японія, Іспанія.

Структура світового транспортного машинобудування теж змінюється. Інтенсивно розвиваються суднобудування та автомобільна промисловість. При цьому відбулося "пересунення" суднобудування і виробництва рухомого залізничного складу до країн, що розвиваються. Провідне місце надійно зайняте автобудуванням, яке поступово розширюється, охоплюючи все нові країни (Бразилію, Аргентину, Індію, Китай, Республіку Корею). Однак головними виробниками залишаються три регіони: Японія, СІНА з Канадою, ЄС (Німеччина, Франція, Іспанія, Велика Британія, Італія)

Десять найбільших країн світу за виробництвом легкових автомобілів, 2004 р., млн шт. Японія, Німеччина, Франція, СІЛА, Півн. Корея, Іспанія, Китай, Бразилія, Велика Британія, Канада.

Крім цих макрорегіонів, виділяється автопромисловість Латинської Америки (Мексика, Аргентина), Росії, Китаю, Туреччини, Індії, Малайзії, а також автозбиральні заводи в багатьох країнах світу, у т. ч. в Україні, яка за динамікою збільшення випуску легкових автомобілів за 1997—2007 рр. зайняла перше місце не тільки в Європі, а й у світі. Виробництво вантажних автівок зосереджене головним чином у США, Японії, Канаді, Швеції, Україні, Росії, Білорусі. В інших країнах світу воно незначне.

В Європі автобудування тяжіє до столичних ареалів та морських портів, що є типовим для Франції, Великої Британії та Іспанії. І тільки в Німеччині залишається стара орієнтація на машинобудівні центри Штутгарт ("Мерседес-Бенц"), Мюнхен ("БМВ"), Брауншвейг ("Фольксваген"), тому більшу частину виробництва автомобілів забезпечують внутрішні райони, які, однак, добре пов'язані з портами не тільки Німеччини, а й Нідерландів та Бельгії. Крім того, є спеціальні виробництва, що працюють безпосередньо на експорт, такі як завод "Фольксваген" в Емдені. В Японії орієнтація на порти виражена ще чіткіше: більша частина японських автозаводів розміщена між містами Нагоя і Токіо, через ці порти здійснюється основний експорт автівок. Автобудування в США в основному орієнтоване на внутрішній ринок. Головними центрами, як і раніше, залишаються Детройт (Мотор-Таун — "колиска" американського автобудування — в його передмісті Дір-борні був створений перший завод компанії "Форд") та Лос-Анджелес. До того ж для цієї країни характерне більш рівномірне розміщення автозбиральних підприємств у центрах основних економічних районів.

Автобудування стало провідною галуззю транспортного машинобудування, хоча ще двадцять років тому найбільш капіталомістким його видом було авіаракетокосмічне виробництво. Зі скороченням військових витрат зменшилося значення цієї підгалузі. Найбільшою авіакосмічною промисловістю володіють США, дрге місце займає Росія як спадкоємиця ракетно-космічного потенціалу СРСР. Далі слідують Франція та Велика Британія, космічна промисловість яких також зазнала значних скорочень. Крім цієї четвірки, виділяється авіаційна промисловість Німеччини, фірма "Фоккер" у Нідерландах та авіаційно-ракетне виробництво в Україні, яка бере активну участь у міжнародних проектах з освоєння космосу, наприклад "Морський старт" (разом із США, Бразилією та Росією). Інші авіакосмічні підприємства світу найчастіше обмежуються виробництвом окремих блоків, зокрема для аеробуса, що збирається у Франції.

У світовому авіабудуванні лідирують США, які контролюють 2/3 світового ринку цивільної авіації. На підприємствах компанії "Боїнг" (у містах Сіетл та Лос-Анджелес) в рік будується до 400 лайнерів. Європейський консорціум "Ейрбас Індастріз" (куди входять авіаційні компанії "Аероспас'яль", Франція; "Даймлер-Бенц Аероспейс", Німеччина; "Брітіш Аероспейс", Велика Британія та "Каса", Іспанія) випускає в рік до 200 літаків марки "Ейрбас". Нині цей консорціум контролює 1/3 світового ринку цивільної авіації, але сподівається збільшити цю частку.

На відміну від авіабудування, світове суднобудування все більше зміщується до країн з дешевою робочою силою та відносно меншими вимогами до її кваліфікації. Довгий час (друга половина XX ст.) провідним виробником кораблів була Японія, але наприкінці XX ст. її випередила Південна Корея. З 20 провідних держав третина — це країни, що розвиваються. За Республікою Корея та Японією слідують Німеччина, Китай, Італія, Нідерланди, Польща, Іспанія, Норвегія, Бразилія, Тайвань, Індія, Аргентина, Мексика. Класичні суднобудівні держави — Велика Британія, Нідерланди, Німеччина — давно вже не відіграють помітної ролі у світовому суднобудуванні і, як правило, перейшли на ремонт кораблів (найбільший центр — Роттердам). Такого самого характеру набуло колись найбільше суднобудування США, яке нині зайняте більше виробництвом військових кораблів, ніж цивільних. Дешевизна робочої сили є найважливішим технічним чинником вижинання цієї галузі. Це стосується й України, якій доводиться все більше закупляти кораблі за кордоном.

За найважливішим показником, що відображає масштаб розвитку галузі — вартістю продукції машинобудування — серед розвинених країн лідирують СІЛА, Японія та Німеччина. Вони мають найвищу експортність галузі (частка продукції галузі, що йде на експорт) та частку машинобудівної продукції в загальній вартості експорту (Японія — 60 %, СІЛА, Німеччина — понад 40 %). Інші країни їм суттєво поступаються. Серед країн, що розвиваються, за виробництвом машин та устаткування виділяються Бразилія, Республіка Корея, Тайвань, Сінгапур, Індія. Є низка країн, де машинобудівна промисловість представлена філіями іноземних фірм, які працюють тільки на експорт (до 100 % випуску) і використовують дешеву робочу силу. Великою є група країн, де машинобудування представлене тільки збиральними виробництвами (для внутрішнього ринку) та ремонтними підприємствами.

Особливе місце в міжнародному поділі праці у машинобудуванні світу займає Китай, який є значною машинобудівною державою, має підприємства високого технічного рівня, особливо у військовій галузі, автобудуванні, електроніці тощо. Однак за більшістю видів машинобудівної продукції він поки що не задовольняє навіть власні потреби. При цьому Китай займає перше місце за випуском не тільки низки нескладних видів продукції, як було зовсім недавно (наприклад, велосипедів), а й телевізорів, експортує на світовий ринок усі моделі легкових автомобілів (від маленької "жіночої" "Чері") до потужних позашляховиків Трейт Вол" (Огеаі "УУаіі)), побутову електротехніку та електроніку в різноманітному асортименті. Його продукція стає більш якісною, і за загальним обсягом виробництва продукції машинобудування ця країна (включаючи Сянган) міцно займає 4-те місце у світі. З 2007 р. Китай став найбільшим експортером у світі.

В цілому у світовому господарстві основна частіша випуску машинобудівної продукції, як і раніше, зосереджена в розвинених країнах. Але відбувається зрушення машинобудування в країни з дешевою працею. Незважаючи на це, частка країн, що розвиваються, у виробництві машинобудівної продукції залишається незначною, тому говорити про корінні зрушення у світовому машинобудуванні ще зарано. Однак зниження ролі двох провідних ре гіонів — Північної Америки і Західної Європи у світовому машинобудуванні продовжуватиметься, а значення Японії, Китаю та країн "нової індустріалізації" зростатиме. При цьому остання група країн — це виробники без власного ринку, тобто вони не можуть жити без експорту.