5.1. Сутність і компоненти педагогічного процесу

У педагогіці навчання і виховання об'єднують у єдиний процес, який називають "педагогічний".

Педагогічний процес - це спеціально організована взаємодія суб'єктів навчально-виховної діяльності, спрямована на розв'язання завдань виховання, навчання та розвитку особистості як цілісної проблеми.

Проблема єдності навчання, виховання і розвитку виникла у кінці XIX - на початку XX ст. і знайшла обґрунтування у працях таких видатних педагогів як І. Ф. Гербарт, П. Ф. Каптерєв, М. П. Блонський, А. С. Макаренко, А.П. Пінкевич, С.Т. Шацький та інші. Особливе місце у розвитку ідеї цілісності педагогічного процесу належить працям з історії та теорії педагогіки П. Ф. Каптерєва (1849-1922), який виклав її у роботах "Дидактичні нариси" (1895), "Педагогічний процес" (1905) та інших.

У 30-ті рр. XX ст. вітчизняна педагогіка вивчала процеси навчан­ня, виховання та розвитку як відокремлені та самостійні. З середини 60-х рр. XX ст. і далі до ідеї цілісності педагогічного процесу зверталися В. О. Сухомлинський ("цілісна особистість формується цілісно"), Г. С Костюк, Ю.К. Бабанський, М.О. Данилов, В. В. Краєвський, В.О. Сластьонін та ін. У сучасній науці педагогічний процес розглядається як цілісна педагогічна система, що упорядкована, ієрархізована, керована.

Педагогічний процес включає такі компоненти, тобто складники: цільовий, змістовний, операційно-діяльнісний, оціночпо-результативний (табл. 5.1).

Цільовий компонент передбачає визначення мети та основних завдань педагогічного процесу. Значимість мети полягає у тому, що її наявність забезпечує спрямованість педагогічного процесу в майбутнє на основі науково обґрунтованого проектування. Цю особливість підкреслював В. О. Сухомлинський: "Без наукового передбачення, без уміння закладати в людині ті зерна, які зійдуть через десятиріччя, виховання перетворилося б у примітивний нагляд, вихователь — у неграмотну няньку, педагогіка у знахарство. Необхідно науково передбачати - у цьому суть культури педагогічного процесу, і чим більше тонкого, вдумливого передбачення, тим менше несподіваних нещасть".

Сучасна мета педагогічного процесу, який здійснюється у навчальних закладах освіти України - всебічний розвиток особистості, стимулювання її до саморозвитку, самореалізації, формування системи цінностей, загальної культури, якісна підготовка фахівців певної галузі. Мстою педагогічного процесу у навчальних закладах вищої (професійної) освіти є забезпечення фундаментальної наукової, загальнокультурної та практичної підготовки фахівців різних галузей господарювання.

Всебічний гармонійний розвиток особистості як глобальна ціль навчання, виховання та розвитку була висунута ще давніми філософами, підтримана прогресивними діячами епохи Відродження та розвинена сучасною педагогічною наукою і практикою. А. С. Макаренко писав: "Я під цілями виховання розумію програму людської особистості, програму людського характеру". Сьогодні вимога всебічного гармонійного розвитку особистості диктується об'єктивними чинниками розвитку суспільства: широкими комунікаціями з представниками різних цивілізацій, культур, професій, необхідністю швидкого реагування на зміни в науці, техніці, впровадження нововведень, підвищення продуктивності праці за рахунок раціоналізаторства, творчого ставлення до справи. Цим вимогам відповідає система завдань, задекларованих Болонською угодою, що підпорядковані гаслу "Освіта впродовж усього життя", й таким світоглядним принципам людини XXI ст., як: "Єдність у розмаїтті", "Доповнення замість протиставлення" та ін.

Змістовний компонент педагогічного процесу визначає зміст освіти. Основи теорії формування змісту склалися в кінці XVIII - на початку XX ст. Матеріалістична теорія (дидактичний матеріалізм чи енциклопедизм) передбачає транслювання учням якомога більшого обсягу знань. її підтримував видатний чеський педагог Я. А. Коменський, який прагнув створити підручник, що містив би всі необхідні учням знання. Перевантаження фактами змісту сучасної освіти свідчать, що й сьогодні є прихильники цієї теорії. Формалістична теорія (дидактичний формалізм) розглядала навчання лише як засіб для розвитку здібностей та пізнавальних інтересів особистості. Певні теоретичні положення цієї системи, фундаментом яких є ідея про перенесення знань та умінь, напрацьованих у одній сфері діяльності в іншу, були закладені ще Гераклітом, Цицероном, І. Кантом, И. Песталоцці, А. Дістервегом та ін. Обидві теорії глибоко проаналізував видатний вітчизняний педагог К. Д. Ушинський, який утвердив ідею єдності матеріалістичного і формалістичного підходів до відбору змісту педагогічного процесу. Адже навчальний заклад, який здійснює педагогічний процес, повинен і збагачувати людину знаннями, і вчити користуватися цим багатством.

Традиційно вважалося (знаннієвоцентричний підхід), що зміст освіти - це сукупність систематизованих знань умінь і навичок, поглядів і переконань, а також певний рівень розвитку пізнавальних сил і практичної підготовки, що досягається в результаті навчально-виховної діяльності.

В останній час під впливом ідей гуманізації професійної освіти все більше стверджується особистісно-орієнтований підхід до змісту освіти, за якого індивід стає особистістю в міру оволодіння ним змістом соціального досвіду, що знайшло своє відображення у концепції І. Я. Лернера, М.М. Скаткіна, В. В. Краєвського.

Вони обґрунтували, що зміст освіти - це педагогічно адаптована система знань, способів діяльності (умінь і навичок), досвіду творчої діяльності й досвіду емоційно-ціннісного ставлення (табл. 5.1).

Сучасна парадигма формування змісту освіти, що ґрунтується на цілісності, багаторівневості, варіативності та педагогічній майстерності вчителя, найбільш повно була представлена у працях Т. О. Стефановської. У процесі формування змісту вона виділяє чотири рівні: - орієнтовний, що націлює на всебічний гармонійний розвиток особистості (філософський орієнтир);

- концептуалъно-моделюючий, що забезпечує різносторонність та цілісність розвитку (педагогічний стандарт);

- конкретно-спрямовуючий, що передбачає конкретні завдання щодо розвитку, освіти, формування особистості (гармонія свідомості, почуттів, поведінки);

- предметний, що визначає зміст навчання, виховання, конкретні предметні знання тощо.

Існують певні фактори, які детермінують формування змісту професійної освіти, і які поділяються на об'єктивні та суб'єктивні.

До об'єктивних належать:

- потреби суспільства у якісно підготовлених фахівцях;

- новітні зміни у розвитку науки та техніки;

- сучасний рівень економічного розвитку держави;

- історично-освітня традиція.

До суб'єктивних факторів належать:

- політичні погляди та ідеї, що лежать у основі державного управління;

- панівна ідеологія, яка впливає на зміст педагогічного процесу;

- методологічні позиції вчених, що досліджують освітньо-педагогічну галузь.

Таблиця 5.1

Характеристика основних елементів освіти

Пор№	Назва елементу освіти	Характеристика елементу освіти
1.	Знання	Цілісна система відомостей, накопичених людством, що відображені в: - поняттях, термінах, законах, фактах повсякденної дійсності та науки; - наукових теоріях; - знаннях про шляхи, методи пізнання, типи і способи розумових дій; - оцінних (особисто значимих) знаннях. Реалізується через гносеологічну (пізнавальну), оріентаційну та ціннісну функції
2.	Способи діяльності	Це досвід здійснення відомих способів діяльності, який втілюється в уміннях та навичках. Уміння - свідоме оволодіння сукупністю певних навчальних операцій (способі» здійснення дій). Навички - усталені способи діяльності, автоматизовані вміння. Уміння та навички бувають загальнонавчальні та спеціальні. Загальнонавчальні: 1) навчально-організаційні-уміння раціонально планувати діяльність, визначати її завдання, уміння створювати умови діяльності; 2) навчально-інформаційні - уміння працювати з книгою та іншими джерелами інформації, вести бібліографічний та інформаційний пошуки; 3) навчально-інтелектуальні-уміння виділяти головне, аналізувати, порівнювати, синтезувати, зіставляти, раціонально запам'ятовувати, доводити, обґрунтовувати, здійснювати самоконтроль тощо. Досвід реалізується через відтворювальну функцію
3.	Досвід творчої діяльності	Це досвід діяльності, в результаті якої створюється об'єктивно чи суб'єктивно нове завдяки специфічним процедурам: - самостійному перенесенню раніше засвоєних знань і умінь у нову ситуацію; - знаходженню оригінального розв'язання проблеми; - виділенню нової проблеми в знайомій ситуації або нової функції об'єкта; - відкриттю принципово нового способу розв'язання проблеми; - баченню альтернативних варіантів вирішення проблеми; - комбінуванню раніше відомих способів у новий. Досвід реалізується через перетворювальну функцію
4.	Досвід емоційно-ціннісного ставлення	Це досвід ставлення суб'єкта до себе, світу, діяльності, наукових знань, моральних норм, ідеалів на основі знань та умінь. Досвід реалізується через регулювальну функцію

Важливими чинниками педагогічного процесу виступають принципи відбору змісту освіти. Оптимальною є система принципів, узагальнена В. В. Краєвським:

- принцип відповідності змісту освіти в усіх його елементах і на всіх рівнях конструювання соціально-економічним потребам, сучасному стану наукових знань, рівню розвитку виробництва;

- принцип урахування змістової та процесуальної сторін при проектуванні змісту, що передбачає співвідношення навчального матеріалу, форм, способів і засобів освіти;

- принцип структурної єдності змісту на різних рівнях його формування: теоретичне представлення, навчальний предмет, навчальний матеріал, педагогічна діяльність, особистість, яка навчається. Цей принцип забезпечує збалансованість усіх компонентів змісту освіти;

- принцип гуманітаризації змісту освіти, який передбачає можливості для активного творчого оволодіння і практичного засвоєння здобутків загальнолюдської культури особистістю;

- принцип фундаменталізації змісту освіти передбачає створення умов для подолання дегуманізації педагогічного процесу і забезпечення інтеграції гуманітарних та природничих знань.

Операційно-діяльнісний компонент педагогічного процесу визначає комплекс педагогічних засобів для реалізації мети та розв'язання завдань освіти. Як система, педагогічний процес є успішним за умови ефективної управлінської діяльності на усіх рівнях.

Визнаючи суб'єктно-суб'єктний характер педагогічного процесу, слід зазначити, що його головною управлінською ланкою виступає педагог, який створює оптимальні умови для навчання, виховання, розвитку та професійної підготовки, а також для саморозвитку та творчої реалізації особистості, яка навчається.

Отже, педагогічна діяльність є одним з основних засобів реалізації педагогічного процесу. Вона становить складну систему процесів, що включає: уточнення мети педагогічної взаємодії, проектування дій на основі моніторингу та діагностування стану об'єктів, відбір змісту, форм, методів, засобів навчально-виховного процесу, взаємодію, спрямовану на всебічний розвиток особистості (спільну діяльність, співробітництво, спілкування з іншими суб'єктами педагогічного процесу), діагностування результатів педагогічного процесу та його корекцію. Всю діяльність пронизує процес управління, який базується на обернених взаємозв'язках між суб'єктами педагогічного процесу.

Оціночно-результативний компонент спрямований па виявлення змін урівні знань, умінь, навичок та вихованості індивідів, а також самовиявлення змін у особистому інтелектуальному, чуттєво-вольовому розвитку, в системі власних ціннісних орієнтирів, ставлень, рівні професійної компетентності тощо. Здійснюється через систему оціночно-діагностичпих та контрольних заходів з використанням різноманітних методик, методів і прийомів контролю.

Важливим складником цього компоненту є також корегування педагогічної діяльності, усунення недоліків у педагогічному процесі, удосконалення його результативності.