ЛЕКЦІЯ

з основ терапії

ХВОРОБИ ОРГАНІВ ДИХАННЯ З ЕЛЕМЕНТАМИ ДОГЛЯДУ ЗА ХВОРИМИ

Підготувала:

викладач Шапоренко Л. В.

2010 рік

ЛЕКЦІЯ№2

Хвороби органів дихання з елементами догляду за хворими

Дихання — це комплекс складних фізіологічних процесів, внаслідок яких відбувається поглинання організмом кисню і виділення вуглекислого газу, тобто газообмін.

Дихання людини відбувається шляхом взаємодії органів дихання, кровообігу та крові і детермінується через три таких процеси: зовнішнє вдихання, транспортування газів кров'ю і внутрішнє (клітинне) дихання. Координація діяльності різних органів системи дихання регулюється дихальним центром довгастого мозку і периферичними механізмами нейрогуморальної регуляції.

Зовнішнє дихання — обмін газами між зовнішнім середовищем і кров'ю передбачає легеневу вентиляцію та дифузію газів через аерогематичний бар'єр.

Кашель - складний рефлекторно-захисний акт, що виникає при подразненні кашльових зон (слизова оболонка міжчерпакуватого простору гортані, ділянки біфуркації трахеї і бронхів, поверхні глотки, плевральних листків і зовнішніх слухових проходів) фізичними, хімічними чи іншими чинниками (харкотиння, слиз, кров, пил, токсичні гази, шматки їжі тощо).

Кашель буває гострим і хронічним. Перший із них буває при гострих захворюваннях бронхолегеневої системи (гострі бронхіти, пневмонії), а другий при хронічних (бронхіальна астма, хронічні бронхіти, пневмоконіози і т.п.).

Якщо хворий скаржиться на кашель з виділенням харкотиння, то говорять, що він вологий. Тоді необхідно з'ясувати кількість виділеного харкотиння одноразово і протягом доби, а також уточнити, в який час доби і в якому положенні хворого найкраще відходить харкотиння і який його характер.

Кількість харкотиння за добу залежить від патологічного процесу і може бути в межах від кількох мілілітрів (гострі бронхіти, пневмонія, бронхіальна астма) до 1-2 літрів (абсцес легені, гангрена).

Харкотиння може бути

• слизовим і легко виділятися (низька густина) при катаральних бронхітах,

• слизово-гнійним - при нагнійних процесах, пінистим рожевим при набряку легень, склоподібним густим у хворих на бронхіальну астму, типу "малинового желе" при раку легень, "іржавим" - при крупозній пневмонії, інфаркт-пневмонії.

• гнійним

Визначаючи положення, в якому найкраще відходить харкотиння, лікар отримує інформацію про локалізацію патологічного процесу. Так, наприклад, при наявності абсцесу чи бронхоектазів у передніх відділах легень харкотиння найкраще відходить у положенні на спині, в задніх відділах - на животі. Якщо харкотиння краще відходить у сидячому положенні, то лікар резонно може допустити локалізацію процесу у верхніх відділах легень (туберкульоз, рак).

Ранковий кашель характерний для хворих на

1. хронічний бронхіт,

2. пневмонію,

3. бронхоетактичну хворобу,

4. кавернозний туберкульоз,

5. абсцес легень з проривом у бронхи і т.п.

Зібране за ніч у дихальних шляхах харкотиння зранку при зміні положення тіла попадає в рефлексогенні зони і викликає вологий кашель.

Для бронхітів і пневмоній характерний вечірній кашель.

Нічний кашель спостерігається при

1. туберкульозі,

2. лімфогранулематозі,

3. злоякісних новоутворах.

Якщо кашель не супроводжується виділенням харкотиння, то він називається сухим і буває при ларингіті, трахеїті, сухому плевриті, пухлинах плеври, початкових стадіях пневмоній, бронхітів, при периферичному раку легень, абсцесі до прориву в бронх, сухих бронхоектазах, бронхіальній астмі та інших захворюваннях.

За звучністю і тембром розрізняють голосний, або гавкаючий, кашель при кашлюку, стисканні трахеї загруднинним зобом чи пухлиною, ураженнях гортані, при істерії.

Тихий кашель, або покашлювання, властиві хворим на сухий плеврит (виникає біль), на початку розвитку крупозної пневмонії, туберкульозу легень.

Особливої уваги заслуговує так званий беззвучний кашель, який зустрічається при деструкції голосових зв'язок сифілісом, туберкульозом чи раком.

Періодичний (рідкий) кашель, крім вищезгаданих випадків, спостерігається у чутливих до холоду осіб, при вдиханні холодного повітря, у курців, а також у хворих з порожнинами в легенях, при кашлюку, бронхіальній астмі й інших захворюваннях.

Кровохаркання - виділення крові з харкотинням під час кашлю - є важливим діагностичним симптомом ураження органів дихання (рак, туберкульоз, абсцес і гангрена легень, деякі пневмонії) чи серцево-судинної системи (мітральний стеноз, тромбоемболія легеневої артерії, алергічні васкуліти та ін.).

Задишка суб'єктивно сприймається як брак повітря, відчуття стиснення чи розпирання в грудях і об'єктивно виражається в збільшенні (рідше навпаки) частоти дихання (tachypnoe) з поверхневими або поглибленими дихальними рухами, рідко в поєднанні з порушенням дихання.

Розрізняють задишку

• фізіологічну (виникає при фізичних і психоемоційних навантаженнях)

• патологічну, що виникає при захворюваннях органів дихання, серцево-судинної системи, анеміях, кістково-хрящового і м'язового апарату грудної клітки, центральної і периферичної нервової системи, обміну речовин (в тому числі дефіциті чи блокуванні певних ферментних систем).

Залежно від переважного порушення тої чи іншої фази дихання розрізняють

• експіраторну (утруднений видих),

• інспіраторну (утруднений вдих)

• змішану задишки.

Експіраторна задишка сприймається хворим як утруднення і подовження видиху, вона є проявом бронхіальної обструкції.

Обструкція звуження просвіту дрібних бронхів - зумовлена різними патологічними станами, перш за все бронхіальною астмою.

Частота дихання. Підрахунок числа дихальних рухів проводиться за рухами грудної чи черевної стінки. Непомітно для хворого спочатку рахують пульс, а потім частоту дихання за 1 хвилину.

У дорослої людини в стані спокою частота дихання складає 16-20 за 1 хвилину, у новонароджених - 40-45.

Зростання частоти дихання (tachipnoe) є фізіологічною реакцією системи дихання на зниження парціального тиску кисню або підвищення парціального тиску вуглекислого газу в крові. Зростання частоти дихання супроводжується зниженням амплітуди дихальних рухів, зменшенням дихального об'єму і ефективності альвеолярної вентиляції.

Причинами патологічного прискорення частоти дихання можуть бути:

• звуження просвіту дрібних бронхів (бронхіти, бронхіальна астма);

• зменшення дихальної поверхні легень (пневмонії, пухлини, ателектази);

• неповноцінна глибина дихання у зв'язку з ураженням нервово-м'язового і кістково-хрящового апарату.

Зменшення частоти дихання (bradypnoe) настає при пригніченій функції дихального центру (пухлини мозку, інсульти, менінгіти, уремія, деякі захворювання печінки, інфекційні захворювання, отруєння, агонія). Рідке дихання буває при значних перешкодах для проходження повітря (сильне збільшення мигдаликів, перетискання трахеї пухлиною, аневризмою аорти і т.п.), внаслідок чого зростає тривалість вдиху.

Глибина дихання визначається об'ємом вдихнутого і видихнутого повітря в спокійному стані (норма - 300-900 мл, середнє значення - 500 мл). Поверхневе дихання здебільшого буває частим. Глибоке дихання поєднується з патологічним зрідшанням.

Хвороби органів дихання

Бронхіт

запальне ураження слизової оболонки бронхів.

Етіологія (причини)

У більшості випадків причиною бронхіту є віруси (грипу, парагрипу, адено-, риновіруси та ін.) та бактерії (пневмококи, гемофільна паличка, стрептококи та ін.). Рідше у якості причини бронхітів виступають грибки, контакт з алергенами або вдихання токсичних речовин. Найпоширеніший шлях зараження — повітряно-крапельний, тобто вдихання інфікованих краплин слини при контакті з хворою людиною (під час розмови, кашлю, чихання).

Патогенез

Внаслідок дії етіологічних факторів слизова оболонка бронхів набрякає й вкривається ексудатом, зменшується просвіт бронхів або ексудат може повністю закупорити його, спричиняючи ателектаз легеневої тканини. Звуження просвіту бронхів та їх закриття зменшують дихальну поверхню легень, розвивається задишка, порушується газообмін.

Бронхіт гострий

Бронхіт гострий — гостре запалення слизової оболонки бронхів, зумовлене інфекцією або вдиханням подразнюючих речовин. Розвитку хвороби часто передує охолодження. Гострий бронхіт може бути одним з симптомів загального інфекційного захворювання, наприклад при грипі.

Симптоми

Синдром загальної інтоксикації проявляється загальним нездужанням, зниженням працездатності, болем у м'язах спини, ніг, у суглобах. Температура тіла у більшості випадків субфебрильна, рідко вище за 38 °С, іноді залишається в межах норми. У перші дні захворювання спостерігається порушення апетиту і сну.

Хвороба проявляється кашлем, часто підвищеною температурою, відчуттям саднення за грудиною, погіршанням загального самопочуття. При вислуховуванні легень можуть визначатися сухі або вологі хрипи. Одночасно можливі загальні симптоми інфекційного захворювання. Хвороба протікає важче в людей похилого віку та в ослаблених осіб.

Лікування

Хворому в перші 3—5 днів призначають постільний режим. Він повинен знаходитись у теплому приміщенні, яке повинно бути добре провітреним. Провітрюючи кімнату, не можна робити протягів, хворого потрібно вкрити ковдрою, а голову прикрити рушником.

Необхідно давати пити багато гарячої рідини: чай або настій липового цвіту, малини чи квітів бузини тощо.

Щоб розрідити харкотиння та полегшити відхаркування, треба давати тепле молоко навпіл з боржомом або з невеликою кількістю натрію гідрокарбонату, а також відхаркувальні засоби: настій кореня алтеї (6—20 г на 200 мл) по одній столовій ложці 4—6 разів на день, відвар кореня солодки (15 г кореня на 2 склянки окропу) по 1 столовій ложці 4—5 разів на день, настій

При виражених ознаках гострого бронхіту, особливо з підвищеною температурою, необхідний ліжковий режим, призначення сульфаніламідів (сульфадиметоксин по 0,5 г 2 рази на день), гірчичників. При кашлі — гаряче молоко з содою, показане застосування кодеїну, лібексину.

Профілактика полягає у загартовуванні організму. При схильності до частих загострень хвороби — санація осередків інфекції.

Бронхіт хронічний

Бронхіт хронічний — хронічне запалення слизової оболонки бронхів, найчастіше пов'язане з інфекцією. Сприяє виникненню хвороби тривале паління, вдихання пилу, що містить подразнюючі речовини. Хвороба часто ускладнюється порушенням прохідності бронхів у зв'язку з бронхоспазмом та призводить до розвитку емфіземи легень, бронхоектазів.

Симптоми

Основними симптомами хронічного бронхіту є кашель, виділення харкотиння, задишка. Крім того, у хворих є й загальні симптоми (пітливість, слабкість, підвищення температури тіла, швидка втомлюваність, зниження працездатності), які особливо виражені під час загострення хвороби.

Найхарактерніший прояв хвороби — кашель іноді напади кашлю, особливо вранці з виділенням слизисто-гнійного мокротиння. При прогресуванні захворювання виникає задишка спочатку при фізичному навантаженні. Загострення хвороби протікає з посиленням кашлю та підвищенням температури. При вислуховуванні легень визначаються частіше сухі хрипи. При порушенні бронхіальної прохідності відмічаються астмоїдні явища (утруднений видих). На останній стадії розвитку з'являються симптоми емфіземи легень, хронічної інтерстиціальної пневмонії, пневмосклерозу.

Лікування

Лікування у період загострення хвороби полягає у призначенні проти інфекційних препаратів — сульфадиметоксина по 0,5 г 2 рази на день або антибіотиків — пеніциліна по 300 000 ОД 3-4 рази на день. При наявності астматичного компоненту показане введення бронхорозширюючих засобів (ефедрин, еуфілін, алупент). При порушенні відходження мокротиння показані відхаркуючі. Важливе значення має дихальна гімнастика, кліматолікування, наприклад на Південному березі Криму/