3. Розлучення у міжнародному сімейному праві та його наслідки.

Оскільки шлюби не тільки реєструються, а й розриваються, ми розглянемо, які норми з цього пи­тання містять міжнародне приватне право. Коли відомого письменника Марка Твена запитали: "Чим від­різняється перше кохання від останнього?" він пожартував, що ос­таннє здається першим, а перше останнім".

У більшості держав світу діє принцип свободи розлучення. Разом з тим є держави, де розірвання шлюбу заборонено. Зокрема, розірвання шлюбу заборонено католицькою церквою. Розірвання шлюбу не передбачено сімейним законодавством Ірландії, Аргентини, Колумбії. Заборонялося розірвання шлюбу до 1970 року в Італії, до 1976 року в Португалії та до 1981 року в Іспанії.

Розірвання шлюбу означає припинення статусу, що був наданий шлюбом.

Наслідками розірвання шлюбу можуть бути:

• обрання сторонами, колишнім чоловіком чи жінкою, дошлюбного прізвища;

• повернення в свій дім, країну;

• можливість вступати в новий шлюб;

• зміна правового режиму майна, встановленого шлюбом;

• особа, яка перебувала в шлюбі у визначених в законі випадках має право на отримання допомоги.

В деяких країнах передбачено відшкодування матеріальної чи моральної шкоди подружжям з вини якої сталося розірвання шлюбу. Правові системи, які допускають розірвання шлюбу поділяються на дві групи:

1. більшість держав системи континентального права, допускають рівне становище подружжя на момент розірвання шлюбу;

2. в країнах мусульманської системи права перевага надається чоловікові на момент розірвання шлюбу.

Розірвання шлюбу на рівні з іншими (смерть одного з подружжя, оголошення його померлим) є одним із способів його припинення. Підставою для розірвання шлюбу в багатьох державах є воля одного чи обох із подружжя, а також звернення з письмовою заявою до відповідних органів держави, які відповідають за реєстрацію фактів розірвання шлюбу, а у передбачених законом випадках до суду. Зокрема, при відсутності взаємної згоди подружжя, наявності неповнолітніх дітей. Розірвання шлюбу є наслідком припинення шлюбно-сімейних відносин.

Законодавством різних країн встановлюються терміни для примирення подружжя, яке бажає розірвати шлюб: від одного до шести місяців на власний розсуд судді, який прийняв справу про розірвання шлюбу до розгляду. Так, у Швеції розлучення проводиться за наявності односторонньої заяви після шести місяців, якщо у подружжя є неповнолітні діти до шістнадцяти років, але це правило не застосовується якщо подружжя протягом двох років проживало окремо.

Фактичний (непоправний) розпад шлюбу є підставою для його розірвання у більшості держав. Зокрема, ФРН, Великобританія, США, Австралія. Свідченням розпаду шлюбу в цих випадках є:

• тривале роздільне проживання подружжя;

• подружня зрада одного з них, про яку стало відомо іншому з подружжя, внаслідок чого подальше проживання у шлюбі стає неможливим;

• суттєві розбіжності у поглядах на життя між подружжям;

• жорстока, аморальна поведінка одного з подружжя, зловживання алкоголем, наркотиками, психічна хвороба, тюремне ув’язнення на тривалий термін (в Україні понад три роки ст. 107 СКУ).

Існують різні підходи щодо визначення тривалості не проживання подружжя разом. У ФРН цей термін визначено три роки, а в разі взаємної згоди на розірвання шлюбу цей термін скорочується до одного року. У Франції – протягом шести років.

У мусульманських країнах розлучення проводиться за рішенням суду переважно з ініціативи чоловіка, але в деяких мусульманських країнах це право надано тільки дружині (Єгипет, Ліван, держави Південно-східної Азії).

Підставами для звернення до суду з метою розірвання шлюбу в мусульманських державах є:

• хвороба чи фізичні вади подружжя;

• тривала (рік і більше) безпідставна відсутність чоловіка, яка завдає моральної шкоди дружині;

• тривалий конфлікт між подружжям;

• укладення чоловіком без дозволу суду нового шлюбу;

• нездатність чоловіка належно утримувати всіх дружин.

За законодавством України шлюб припиняється ст. 104 СКУ внаслідок смерті одного з подруж­жя або оголошення його померлим або внаслідок його розірвання.

Шлюб припиняється внаслідок його розірвання ст. 105 за спіль­ною заявою подружжя або одного з них на підставі постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану.

Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спіль­ною заявою подружжя на підставі рішення суду.

Подружжя, яке не має дітей, має право подати до держав­ного органу реєстрації актів цивільного стану заяву про розі­рвання шлюбу ст. 106.

Державний орган реєстрації актів цивільного стану ви­носить постанову про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви, якщо вона не була від­кликана.

Шлюб розривається незалежно від наявності між по­дружжям майнового спору.

Розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану за заявою одного з по­дружжя

Шлюб розривається державним органом реєстрації актів цивільного стану ст. 107 за заявою одного із подружжя, якщо другий із подружжя:

- визнаний безвісновідсутнім;

- визнаний недієздатним;

- засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як три роки.

За заявою заінтересованої особи розірвання шлюбу, може бути визнане су­дом фіктивним ст. 108, якщо буде встановлено, що жінка та чоловік продовжували проживати однією сім'єю і не мали наміру припинити шлюбні відносини.

На підставі рішення суду актовий запис про розірвання шлюбу та Свідоцтво про розірвання шлюбу анулюються дер­жавним органом реєстрації актів цивільного стану.

Розірвання шлюбу відбувається також на підставі рішення суду, стосовно подружжя яке звернулося з спільною заявою до суду про розірвання шлюбу і яке має неповнолітніх дітей ст. 109 СКУ. Суд вирішує питання про те, з ким із подружжя будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.

Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально засвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчо­го напису нотаріуса.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх особисті та майнові права, а також права їх дітей.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після закінчення одного місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу.

Право на пред'явлення позову про розі­рвання шлюбу може бути пред'явлено одним із подружжя.

Позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини.

Чоловік, дружина мають право пред'явити позов про ро­зірвання шлюбу протягом вагітності дружини, якщо батьків­ство зачатої дитини визнане іншою особою.

Чоловік, дружина мають право пред'явити позов про ро­зірвання шлюбу до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини.

Опікун має право пред'явити позов про розірвання шлю­бу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто ви­знаний недієздатним ст. 11О СКУ.

Заходи суду щодо примирення подружжя вживаються якщо це не суперечить моральним засадам суспільства ст. 111 СКУ.

При розірванні шлюбу за позо­вом одного з подружжя суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малоліт­ньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, ін­тересам їхніх дітей, що мають істотне значення ст. 112 СКУ.

Особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище ст. 113 СКУ.

Момент припинення шлюбу у разі його розірвання

У разі розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день винесення ним відповідної постанови. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу ст. 114 СКУ.

Розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в державному органі реєстрації актів цивільного стану, за заявою колишньої дружини або чоловіка.

Розірвання шлюбу засвідчується Свідоцтвом про розі­рвання шлюбу, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів Ук­раїни. Ст. 115 СКУ реєстрація розірвання шлюбу.

Після розірвання шлюбу та одержання Свідоцтва про ро­зірвання шлюбу особа має право на повторний шлюб. Стаття 116 СКУ.

Жінка та чоловік, шлюб між якими було розірвано, ма­ють право подати до суду заяву про поновлення їхнього шлю­бу за умови, що жоден із них не перебував після цього у по­вторному шлюбі.

На підставі рішення суду про поновлення шлюбу та ану­лювання запису акта про розірвання шлюбу державний орган реєстрації актів цивільного стану видає нове Свідоцтво про шлюб, у якому день реєстрації шлюбу, за вибором подружжя, може бути визначений днем першої його реєстрації або днем набрання чинності рішенням суду про поновлення шлюбу. Стаття 117 передбачає право на поновлення шлюбу після його розірвання.

Шлюб може бути поновлений у разі з'явлення осо­би, яка була оголошена померлою або визнана безвісно відсутньою.

Якщо особа, яка була оголошена померлою, з'явилася, і відповідне рішення суду скасоване, її шлюб з іншою особою поновлюється за умови, що ніхто з них не перебуває у повтор­ному шлюбі.

Якщо особа, яка була визнана безвісно відсутньою, з'я­вилася, і відповідне рішення суду скасоване, її шлюб з іншою особою може бути поновлений за їхньою заявою, за умови, що ніхто з них не перебуває у повторному шлюбі.

У цих випадках, державний орган реєстрації актів цивільного стану анулює запис акта про розірвання шлюбу та відповідне Свідо­цтво, видане на його підставі. Стаття 118 СКУ.

За заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання дру­жини і (або) чоловіка проживати спільно.

Режим окремого проживання припиняється у разі понов­лення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі за­яви одного з подружжя. Стаття 119 СКУ. Встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов'язків подружжя, які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму, а також прав та обов'язків, які встановлені шлюбним договором.

У разі встановлення режиму окремого проживання:

1) майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі;

2) дитина, народжена дружиною після спливу десяти міся­ців, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка;

3. дружина, чоловік можуть усиновлювати дитину без зго­ди другого з подружжя.

Таким чином, підводячи підсумок розглянутих питань можна зробити висновок, що шлюбно-сімейні відносини мають багатовікову історію, пов’язані з багатьма звичаями, є актуальними сьогодні, оскільки ознакою часу є нестійкий короткочасний характер шлюбно-сімейних відносин (майже кожен другий шлюб розпадається, в різних країнах ці дані відрізняються, але великий відсоток розлучень у світі зберігається), що негативно впливає на розвиток особи, суспільства в цілому. Актуальними також сьогодні залишаються питання реєстрації шлюбів з іноземцями, які стали можливими через зняття певних обмежень, що існували раніше, розповсюдження послуг посередницьких фірм, специфікою яких є розповсюдження шлюбних оголошень, збільшення обсягу вільного доступу до розгалуженої мережі Інтернет.

Лекція 12.2 – 2 год.

1. Правовідносини між подружжям, батьками та дітьми в міжнародному приватному праві.

2. Усиновлення, опіка та піклування у міжнародному сімейному праві.

3. Колізійні питання в сфері сімейного права.

Рекомендована література та нормативно-правові акти

1. Конституція України. – К., 1996 (ст. 9,26,92,127,148).

2. Про міжнародне приватне право. Закон України від 23.06.2005.

3. Цивільний кодекс України. - К., 2004.

4. Сімейний кодекс України. - К., 2004.

5. Конвенция о согласии на вступление в брак, брачном возрасте и регистрации браков, 1962 г. //Международное частнос право: Сб. документов. М., 1997.

6. Конвенция о признаний разводов и решений о раздельном жительстве супругов, 1970 г. //Там же.

7. Конвенция о праве, применяемом к алиментным обязательствам, 1973 г. //Там же.

8. Конвенция о праве, применяемом к режимам собственности супругов, 1978 г. //Там же.

9. Конвенция о заключении и признаний действительности браков. 1978 г. //Там же.

10. Конвенция о юрисдикции, применяемом праве и признаний решений об усиновлении, 1965 г. //Там же.

11. Конвенция о гражданских аспектах международного похищения детей, 1980 г. //Там же.

12. Конвенция о защите детей и сотрудничестве в отношении иностранного усиновлення, 1993 г. //Там же.

13. Соглашение СНГ о гарантиях прав граждан в области выплаты социальных пособий, компенсационных виплат семьям с детьми и алиментов, 1994 г. - //Там же.

14. Конвенция СНГ о правовой помощи и правових отношениях по гражданским, семейным и уголовным делам, 2002г.

15. Богуславский М.М. Международное частное право : Учебник - М., 1998.

16. Городецкая И.К. Международная защита прав и интересов детей. - М., 1973.

17. Международное частное право /Под ред. Г.К. Матвеева. - К., 1985.

18. Международное частное право: Учебник для вузов/ Под ред д.ю.н. Н.И. Марышевой.- М.: Контракт, 2000.

19. Кузнецова Н.И. Как усыновить ребенка. " М., 1997.

20. Лунц Л.А. Курс международного частного права. Особенная часть. - М., 1975.

21. Фединяк Г.С. Фединяк А.С. Міжнародне приватне право: Курс вибр. лекцій. – К.,2005.

22. Шабанова Н.А. Семейные отношения в международном частном праве. - М., 1995.