1. Шлюб в міжнародному приватному праві, матеріальні та формальні умови його укладання.

Шлюби з іноземцями мають багатовічну історію і дуже широко застосовувались в міжнародній політиці з метою отримання будь-яких переваг, укладення миру налагодження стосунків тощо. Так, Анна - дочка київського князя Ярослава Мудрого - вийшла заміж за французького короля від якого народила сина, який ввійшов в світову історію як король Франції Філіп 4 (Красивий). Чинники, що спонукали укладання шлюбів, були різноманітни­ми: кохання, меркантильні та політичні міркування тощо. Шлюби з іно­земцями були і є як реальними, так і фіктивними. Так завдяки фіктивним шлюбам нелегальні іммігранти можуть набувати статус повноправних громадян країни перебування.

Відповідно до загальної правової концепції шлюб є цивільно-правовою угодою (договором), різновидом партнерства або ж добровільним союзом чоловіка і жінки, внаслідок чого між особами, які одружуються, встановлюється особливе шлюбне правовідношення. Шлюб як партнерство – концепція, характерна для держав “сім’ї континентального ” і частково “загального права”. Змістом її є чіткий розподіл функцій між подружжям. Розуміння шлюбу як союзу двох незалежних і рівноправних партнерів (Східна Європа, в т. ч. й Україна) припускає закріплення в законодавстві відносної свободи кожного з них у вирішенні питань про продовження чи припинення спільного життя. Особливий статус шлюбу як союзу чоловіка й жінки спостерігається в мусульманських державах. У них союз трактується нормами шаріату як освячений Богом. Підставою його реєстрації є попередня домовленість (договір) між родичами майбутніх наречених.

В ст. 51 Конституції зафіксовано:

"Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із под­ружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.

Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються держа­вою".

Дуже прогресивним для України стало прийняття в 2003 році Сімейного кодексу України, який замінив старий 1963 року Кодекс про шлюб та сім’ю, що вже не відповідав вимогам нового суспільства. Новий кодекс ввібрав в себе багато позитивного з міжнародної практики, суттєво захистив права чоловіка та жінки, посилив обов’язки подружжя, батьків та дітей, лібералізував деякі його положення, але його ще неможливо визнати надто досконалим, оскільки є положення, які викликають суперечливий характер, мають різний підхід у фахівців з сімейного права. Зокрема, що стосується нової процедури визнання батьківства, призначення судом розміру аліментів тощо. Але в цілому Кодекс є прогресивним, оскільки вперше на законодавчому рівні дав визначення таким важливим поняттям як сім’я ст. 3 СКУ, дитина ст. 6, шлюб ст. 21, заручини ст. 31 тощо, яким до речі не дається визначення в сімейному законодавстві багатьох країн світу.

У Національній програмі "Діти України", затвердженій Указом Пре­зидента України від 18 січня 1996 р. № 63/96, вперше зроблено спробу офіційного фор­мулювання поняття "сім'я". У програмі зазначається:

"Сім'я є і залишається природним середовищем для фізичного, пси­хічного, соціального і духовного розвитку дитини, її матеріального за­безпечення і несе відповідальність за створення належних умов до цьо­го. Вона має виступати основним джерелом матеріальної та емоційної підтримки, психологічного захисту, способом збереження і передачі на­ціонально-культурних і загальнолюдських цінностей прийдешнім поко­лінням…"

Щодо дітей ст. 52 Конституції містить таке формулювання:

"Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним … "

Конституція та інші нормативно-правові акти України не містять жодних заборон щодо укладення громадянами України шлюбів з інозем­цями та створення сімей. У радянській історії був період, коли шлюби з іноземцями заборонялися. Такі шлюби були заборонені відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 15 грудня 1947 р. Заборону було скасовано Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 листопада 1953 р.

У шлюбних та сімейних відносинах законодавство України надає іноземцям національний режим, що чітко зафіксовано у СКУ України:

Стаття 275. Права та обов'язки іноземців та осіб без громадянства у сімейних відносинах

Іноземці мають в Україні такі ж права і обов'яз­ки у сімейних відносинах, як і громадяни України, якщо інше не встановлено законом.

Особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, мають в Україні такі ж права і обов'яз­ки у сімейних відносинах, як і громадяни України.

У ст. 291 СКУ "Застосування законів іноземних держав" встановлено:

"Сімейне законодавство іноземних держав застосовується в Україні, якщо воно не суперечить основним засадам регулювання сімейних відносин, що встановлені ст. 7 СКУ ".

Матеріальні та формальні умови укладення шлюбу.

Міжнародне приватне право у питаннях, пов'язаних з укладенням шлюбу, оперує такими поняттями, як матеріальні та формальні умови.

Матеріальні умови - визначають вимоги наявність або відсутність яких дозволяють чи забороняють укладення шлюбу.

Формальні умови - це вимоги до процедури укладення шлюбу. Матеріальні та формальні умови містяться у гл. 3, 4 СКУ “Загальні положення”, “Державна реєстрація шлюбу”.

Розглянемо матеріальні умови. В Україні шлюб укладається в державних органах реєстрації актів цивільного стану. Ці органи забезпечують урочисту обстановку реєст­рації шлюбу. Права і обов'язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів цивільного стану. Законодавство України не визнає релігій­ної реєстрації шлюбу на власній території ч.3 ст. 21 СКУ. Якщо ж релігійна реєстрація і відбувається, то вона розглядається як така, що не породжує правових наслідків. З погляду суспільства - це особиста справа осіб які укладають шлюб. Раніше в Україні служителі культу, які виконува­ли релігійні церемонії укладення шлюбу, обов'язково вимагали від наре­ченої і нареченого свідоцтво про шлюб, укладений в органах загсу.

Права і обов'язки виникають з моменту реєстрації шлюбу. Шлюб можна взяти після закінчення місячного терміну від подання бажаючими одружитися заяви. За наявності поважних причин цей термін мож­на скоротити. Для укладення шлюбу потрібні згода осіб, які одружують­ся, і досягнення ними шлюбного віку на момент укладання шлюбу (18 років для чоловіків і 17 років для жінок), а за рішенням суду й особи, які досягли 14 років ст. 22, 23 СКУ, а також право особи на створення сім’ї, яка народила дитину, незалежно від віку відповідно до ст. 3, 4 СКУ. Верхньої вікової межі для укладення шлюбу законодавство України не містить.

У різних державах шлюбний вік різний. Він коливається від 12 до 21 року. Зокрема, в Росії цей вік становить 18 років для чоловіка та жінки, в Великобританії 16 років, у Франції 18/15, в Австралії 18/16, країнах Латинської Америки, Середньої Азії, деяких мусульманських країнах коливається від 16 до 12 років.

Законодавство майже всіх держав не передбачає можливості укладення шлюбу між особами однієї статі, але останнім часом з’явились держави в яких це дозволяється. Показовим є приклад щодо укладення в 2005 році Елтоном Джоном шлюбу з своїм другом.

В деяких країнах обов’язковою є згода на шлюб законних представників.

Не допускається укладення шлюбу між особами, з яких хоча б одна вже перебуває в іншому шлюбі (тобто діє принцип моногамії), але є країни в яких діє принцип полігамії. Здебільшого це мусульманські країни.

Не допускається укладення шлюбу також між родичами прямої лінії, між повнорідними (спільні батьки) і неповнорідними (спільні батько або матір) братами і сестрами (тобто повинні бути відсутні відносини родинності та свояцтва), двоюрідними братами і сестрами, дядьком і племінницею а також між усиновителями і усиновленими. Разом з тим є країни в яких між неповнорідними допускаються такі шлюби (Франція).

Для укладання шлюбу здебільшого необхідна взаємна згода, хоч є країни де згоду на шлюб дочки дає батько іноді проти її волі.

Ті, хто бере шлюб, мають бути взаємно обізнані про стан здоров'я один одного, шляхом медичного обстеження, приховання тяжкої хвороби може бути підставою визнання шлюбу недійсним ст. 30 СКУ.

Законодавством також передбачається заборона певним особам реєструвати шлюб.

Зокрема, деяким священикам (целібат), деякій категорії засуджених (в СРСР кримінальним авторитетам, які займають найвищу сходинку в ієрархії злочинного світу), особам, які мають психічні вади тощо.

Формальні тобто процедурні умови це:

1) форма реєстрації шлюбу

• тільки цивільна (Україна, Франція, Німеччина);

• цивільна або релігійна тобто альтернативна (Іспанія, Італія);

• тільки релігійна (Ізраїль, Кіпр, деякі мусульманські країни).

Є також шлюби, які не передбачають формальностей пов’язаних з фактом їх реєстрації і вважаються такими за фактом сумісного проживання при наявності взаємної згоди (деякі штати США).

Процедура шлюбу має 2 частини:

підготовчу – заручини – договір про майбутній шлюб, який передбачає обмін попередніми домовленостями, подарунками, у разі порушення домовленостей подарунки повертаються, весілля може не відбутись – Іспанія, Україна, Японія), також подання заяви, оголошення про весілля, тощо.

У більшості країн світу не визнається представництво нареченого, нареченої в момент реєстрації шлюбу.

В більшості країн також необхідна присутність повнолітніх осіб не менше 2, які засвідчують факт реєстрації шлюбу.

Зазначені матеріальні та формальні умови поширюються в Україні і на шлюби з іноземним елементом.

Конвенція СНД від 22 січня 1993 р. містить ст. 26 "Укладення шлю­бу", в якій зазначається: "Умови укладення шлюбу визначаються для кожного з майбутнього подружжя законодавством Договірної Сторони, громадянином якої він є, а для осіб без громадянства - законодавством Договірної Сторони, що є їх постійним місцем проживання. Окрім того, щодо перешкод до укладення шлюбу повинні бути дотримані вимоги за­конодавства Договірної Сторони, на території якої укладається шлюб". Отже, у зазначеній статті знайшли застосування три колізійні прив'язки: закон громадянства, закон місця проживання, закон місця укладення шлюбу.

Стаття 276 СКУ передбачає реєстрацію шлюбу громадянина України з іноземцем та між іноземцями в Україні.

Шлюб громадянина України з іноземцем, а також шлю­б між іноземцями реєструється в Україні за СК України.

Шлюб між іноземцями, зареєстрований в Україні у посоль­стві або консульстві іноземної держави в Україні, є дійсним в Україні на умовах взаєм­ності, якщо жінка або чоловік у момент реєстрації шлюбу були гро­мадянами держави, яка призначила посла або консула.

Стаття 277. Реєстрація шлюбу громадян України у консульській установі або дипломатичному представництві України.

Шлюб між громадянами України, які проживають за межами Ук­раїни, реєструються в консульській установі або дипломатичному представництві України.

Шлюб між громадянами України і шлюб гро­мадянина України з іноземцем зареєстровані за межами Украї­ни з додержанням форми шлюбу, встановленої законом держави - місця його реєстрації, є дійсними в Україні, якщо немає перешкод, встановлених ст. 24 – 26 СКУ.

Стаття 278. Визнання шлюбу, зареєстрованого за межами Ук­раїни

Шлюб між іноземцями, зареєстрований за межами України за зако­ном держави - місця його реєстрації, є дійсними в Україні.

Подружжя має право на укладення шлюбного контракту. "Порядок укладення шлюбного контракту" від 16 червня 1993 р. не містить жодної згадки чи застереження про іноземний елемент. І в цьому аспекті іно­земці мають такі самі права й обов'язки, як і громадяни України.