4.4. Скроневі частки

Прогресивний розвиток скроневої області у філогенезі ссавців пов'язаний із її диференціацією на поля 20 – 22, 41, 42. Алокортикальні структури послідовно витискуються з бічної, а потім і з базальної частин на медіальну поверхню. Межа між старими і новими формаціями проходить уздовж нюхової борозни, яка опускається все нижче.

У тупайї, довгоп'ята та нижчих мавп у скроневій області виділяються 2 зони (слухова і власне скронева), які розташовуються вище нюхової борозни. У лемурів відповідні області поділяються вже на 3 поля. У шимпанзе та орангутана з'являються філогенетично нові перехідні поля 22/38, 21/38, 20/38.

В антропогенезі еволюція скроневих часток відзначається багатьма своєрідними рисами, які створюють дуже складну картину її розвитку. Еволюційні перетворення скроневої області йшли від заднього їх відділу до переднього. При цьому задній відділ змінювався синхронно з тім'яною часткою. Середній відділ прогресивно ріс на протязі антропогенезу і стабілізувався лише у людини сучасного типу, створивши єдиний скронево-тім'яний блок. Осередок його інтенсивного розвитку відмічався у архантропів, а у палеоантропів він розпався на декілька епіцентрів. Передній відділ скроневих часток щільно прилягав до лобових часток у людиноподібних мавп і прегомінід. В архантропів між скроневою та лобовою областями з'явилася досить довга і широка щілина, змінився лобний край. Особливо сильно ріс його задній відділ. Тут сформувався моторний бугор, який є відповідним до зони Брока у сучасних людей (скронево-лобна підобласть, поля 44, 45). У скронево-тім'яній підобласті сформувався центр Верніке (поля 37, 40, 42). Ці структури беруть участь у реалізації мовної функції. У сучасної людини найбільш розвиненим є передній відділ скроневих часток.

Таким чином, у скроневих частках зосереджується кірковий центр ядер слухового аналізатора і слухових компонентів мови, що має важливе значення для функціонування другої сигнальної системи людини. При пошкодженнях цієї області втрачається здатність розрізняти звуки, розладнується мова.

4.5. Потилична частка

Потилична область відзначається подібною будовою у всіх приматів, а її загальні еволюційні зміни стосуються зменшення відносної поверхні, переміщення полів на медіальну та базальну поверхні, а також в глибину борозен, зростання диференціації полів.

Відмінності філогенетичного розвитку полягають у розбіжностях цитоархітектоніки та мієлоархітектоніки: у нижчих мавп спостерігається чіткий поділ потиличної області на поля і підполя, а у вищих приматів чіткі межі між ними відсутні.

Для широконосих (південноамериканських) мавп характерною є тонка диференціація шарів кірку не тільки потиличної, але і нижньотім'яної та прецентральної областей. Це пов'язане з розвитком зорового аналізатора, особливо тієї його частини, яка функціонує в комплексі з іншими органами чуттів. Так, капуцини мають цупкий хвіст і можуть висіти на ньому, звільняючи кінцівки для додаткового всебічного обстеження предметів. Унаслідок цього у них периферійна частина шкіряного аналізатора розвивається в комплексі із руховим та зоровим аналізаторами. У макак – резус, які мешкають у тропічних лісах і ведуть деревний спосіб життя, в усіх шарах кори переважають клітини зернистого типу, пірамідних нейронів мало. Із нервових волокон у них розвинені головним чином поперечні, а радіальні – тонкі. Павіани, які населяють відкриті території, відзначаються зростанням у корі клітин пірамідного типу і значним розвитком радіальних нервових волокон, а поперечні – виражені слабко. Серед вищих мавп орангутани ведуть деревний спосіб життя, а шимпанзе – напівдеревний-напівназемний. Внаслідок цього у перших у корі переважають клітини типу зерен, які розташовані досить щільно і мають невеликі розміри. У них добре розвинені I – III шари кори та поперечні волокна. Ці ознаки поєднують орангових з нижчими та широконосими мавпами, але вони не є свідченням примітивності будови їх неокортексу. У цьому випадку вони становлять собою спеціалізацію кіркового кінця зорового аналізатора, який функціонує у специфічних умовах довкілля. Шимпанзе характеризуються наявністю чітко вираженого пірамідного типу клітин у потиличних частках і певною концентрацією радіальних пучків волокон, які мають більший діаметр у правій півкулі.

В антропогенезі еволюційна перебудова потиличних часток включала 2 основних етапи: рівномірне збільшення розмірів від архантропів до неоантропів без осередків інтенсивного росту і стабілізація росту з подальшим зменшенням розмірів у людини сучасного типу.

Таким чином, у ході еволюції у потиличних часток змінюється ширина і співвідношення шарів, зростає їх диференціація, збільшуються перехідні зони між полями, з'являється багато мілких борозен. Нервові клітини і волокна розташовуються рідше, починають переважати радіальні пучки, які утворюють безліч синапсів, особливо у верхніх шарах кори. Такі зміни пов'язані з особливістю функціонування потиличних областей неокортексу: тут зосереджується ядро зорового аналізатора, ефективність якого є дуже важливою для другої сигнальної системи людини. При пошкодженнях цієї області змінюється світлосприймання, розладнуються читання, письмо.