11.3. Розробка та реалізація міжнародних цільових комплексних програм

Програмно-цільовий метод планування реалізується через цільові комплексні програми. Цільова комплексна програма (ЦКП) — це документ, в якому міститься визначений за ресурсами, виконавцями та строками здійснення комплекс заходів, спрямованих на досягнення певних цілей. Цілі, на які має бути спрямована ЦКП, обумовлені стратегією соціально-економічної політики держави, наявністю певної конкретної або кількох суміжних соціально-економічних проблем.

За рівнем, складом, сферою впливу та реалізації виділяють: міждержавні, державні, міжгалузеві, галузеві, міжрегіональні, регіональні, локальні цільові комплексі програми.

За характером і специфікою проблем та цілей розрізняють програми: соціально-економічні, виробничі, науково-технічні, спрямовані на розвиток наукових досліджень, вирішення проблем розробки та впровадження у практику новітньої техніки і технології; екологічні, інституціональні, регіональні.

За термінами виконання програми поділяють: довгострокові (5-10 років); середньострокові (1-5 років); короткострокові (до 1 року).

Стани, через які проходить ЦКП, називають етапами ЦКП. У свою чергу, кожен етап може підрозділятися на стадії.

1 етап. Відбір переліку проблем, що підлягають програмному розв'язанню.

2 етап. Формування та видача вихідного завдання на розробку програми.

3 етап. Розробка проекту програми.

4 етап. Затвердження програми.

5 етап. Реалізація програми.

6 етап. Звіт про виконання програми.

Звіт про виконання ЦКП є складовою частиною контролю. Контроль — це процес забезпечення досягнення цілей програми. Метою контролю є сприяння тому, щоб фактичні результати якомога більше відповідали завданням (цілям) програми. За часом здійснення ЦКП виділяють поточний, запобіжний і завершальний види контролю.

Для науко­місткої, високо­технологічної сфери діяльності характерним є швидка зміна конкурентного середовища, технологій, рівня попиту тощо. Для підвищення рівня ефективності реагування на зміни використовуються адаптивні структури управління, наприклад, матричні.

Матрична структура управління дозволяє поєднувати лінійно-функціональну структуру з управлінням роботами з реалізації спеціальних проектів (програм) на час їхнього виконання. У такій системі управління підвищується роль горизонтальних зв'язків. Керівники проекту (досвідчені фахівці) мають проектні повноваження (організаційно-розпорядчі, фінансові важелі) і відповідають за інтеграцію усіх видів діяльності, які пов'язані з реалізацією даного проекту. Основний недолік матричної структури – її складність. Накладання горизонтальних і вертикальних зв'язків розпорошує відповідальність за виконання робіт.

Лекція 12. Форми міжнародної передачі знань і технологій

12.1. Технологія та правові форми її захисту

12.2. Міжнародна торгівля ліцензіями

12.3. Міжнародний інжиніринг і реінжиніринг

12.4. Економічна оцінка міжнародної передачі технологій

12.1. Технологія та правові форми її захисту

Міжнародна діяльність і правовий захист технологічних знань в Україні визначено Законом „Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій”. Міжнародне правове поле прописано в Угоді СОТ про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС / TRIPS – Trade-related aspects of intellectual property rights). За означенням Угоди ТРІПС, інтелектуальною власністю вважаються: авторські права, торгові марки, географічні назви, що використовуються для найменування товарів, промислові зразки (дизайн), топології інтегральних мікросхем, а також нерозкрита інформація, наприклад, комерційна таємниця.

Основні положення цієї угоди поділяються на 5 груп: 1) основні принципи та загальні зобов’язання; 2) мінімальні стандарти захисту; 3) антиконкурентна практика через договірні ліцензії; 4) внутрішні процедури та засоби для здійснення прав інтелектуальної власності; 5) перехідні домовленості щодо виконання правил на національному рівні.

Світовий ринок технологій можна розділити на чотири сегменти: ринок патентів і ліцензій; ринок наукомісткої та високотехнологічної продукції; ринок високотехнологічного капіталу; ринок науково-технічних фахівців. До правових форм захисту технологій відносяться: патент; ліцензія; копірайт; торгова марка.

До форм передачі технологій відносяться: патентна угода; ліцензійна угода; “ноу-хау”; інжиніринг.