1.2. Процес планування і вибір рішень, філософські концепції планування

Основу управління господарськими процесами на підприємстві складають управ­лінські рішення.

Головною особливістю управлінських рішень є те, що їх приймають для забезпе­чення безперебійного функціонування об'єкта управління.

Планування можна розуміти як процес прийняття рішень, який передує майбутнім діям. Результатом планування є прийняття органом управління рішення про те, що, де і яким чином потрібно зробити. Способи і методи обґрунтування планових рішень є ланкою, що поєднує теперішнє з майбутнім. Вони в деякій мірі визначають науково-технічний рівень планування та якість планів.

Управлінські рішення не можна розглядати як довільну дію. Передумовою підготовки та прийняття управлінського рішення завжди є наявність проблеми, тобто встановлення невідповідності між фактичним і бажаним станом діяльності виробничого, комерційного чи іншого суб'єкта, що перешкоджає його ефективному функціонуванню та розвитку.

У процесі планування здійснюється альтернативний раціональний вибір. При цьому для кожного з варіантів існує обмеження щодо засобів його досягнення. Критеріями раціональності тих чи інших варіантів плану містять різні підґрунтя, які пов’язані з їхнім запозиченням з окремих галузей знань, зокрема:

1. технічна раціональність задає вибір тієї альтернативи, за якої досягається найкраще забезпечення рішень наявним потенціалом;

2. юридична раціональність обґрунтовує вибір варіанту, який у найбільшій мірі відповідає законам суспільства;

3. економічна раціональність базується на порівнянні вигод із затратами на їхнє здійснення і, як правило, зводиться до оцінки ефективності використання ресурсів;

4. соціальна раціональність передбачає порівняння планів із точки зору їхнього внеску у підтримку та поліпшення діючих соціальних інститутів;

5. контекстуальна раціональність здійснює оцінку компромісів, тобто виділяє і звертає особливу увагу тільки на основні (вибрані) проблеми (фактори впливу) при порівняно меншому врахуванні інших можливих проблем (факторів).

Врахування при прийнятті планових рішень багатоаспектності і взаємопов’язаності проблем передбачає використання декількох критеріїв раціональності або застосування метараціонального підходу до комплексної і різнобічної оцінки наслідків варіантів планових рішень.

Планування як розумовий процес, що здійснюється людиною, не може відбуватись відокремлено від її світогляду, власної філософської позиції. У плануванні виділяють три основні філософські концепції: формальну, інкрементальну і системну. Вони по-різному визначають цінність процесу планування, спираються на різні припущення, мають відмітні методичний апарат і інструментарій.

Таблиця 1.1

Характеристика основних концепцій планування

Характеристика концепції	Концепції планування
	формальна	інкрементальна	системна
Сутність	спирається на кількісні моделі, які вважаються точним відображенням проблем; ставить наголос на передбаченні	ґрунтується на людських знаннях, інтуїції, набутому досвіді; ставить наголос на реакції	є синтезом обох згаданих підходів; прагне забезпечити адаптацію до зовнішнього оточення, враховує невизначеність середовища і динамізм процесів, що в ньому відбуваються
Позитивні сторони	логічна структурованість і емпірична обґрунтованість	актуальна, коли об’єктивні дані неповні, ненадійні, і для пояснення проблем та підготовки рішень не існує адекватних надійних теорій; забезпечує різноманітність способів рішень проблем	планування розглядається не як дискретний процес, а як процес у неперервному розвитку; проблеми не «вирішуються», а «розв’язуються» і постійно перевизначаються через процесс навчання; першочергова увага приділяється найбільш назрілим проблемам
Недоліки	перелік альтернатив невиправдано обмежений рамками об’єктивних, кількісних порівнянь; механістичний погляд у майбутнє (результати відомі або обчислені у межах статистичних границь похибок); порівняно нехтує людською стороною планування і відособлюється від суб’єктивного характеру соціальних систем	виключення можливості застосування формалізованих моделей; отриманий план є прийнятним для більшості учасників, але не оптимальним; найчастіше неприйнятна у рішенні абсолютно нової проблеми	план розглядають як обмежене ціле*, тому контроль його реалізації охоплює весь план у комплексі, а не окремі його фрагменти; прояв екстраполяції тенденцій*, а саме: альтернативні сценарії майбутнього створюються, спираючись на сьогоднішні дії, а не на те, що принесе майбутнє

* Примітка: вказані недоліки системного підходу до планування за сприятливих обставин можна кваліфікувати як переваги.